WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Юридична деонтологія. Норми юридичної деонтології, правничої етики та професійної культури (пошукова робота) - Реферат

Юридична деонтологія. Норми юридичної деонтології, правничої етики та професійної культури (пошукова робота) - Реферат

щоб користуючись вічними законами природи, вона могла жити у суспільстві. Але життя на власний розсуд, власні почуття часто призводять до змін духовних структур суспільства, до порушень норм природи, незважаючи навіть на їх вплив на людину та підпорядкованість людської волі природі.
Для збалансованості та гармонії існують, як відомо, моральні чесноти. Однак якщо брати до уваги вишу мораль (мораль у думках), то доцільно вживати поняття духовно-моральних чеснот. Саме духовно-моральні чесноти є орієнтиром щодо свободи волевиявлення людини, які закладені в онтологію та деонтологію її світосприйняття та світовідчуття.
Отже, природне право як система норм, у широкому розумінні - це сума метафізичних духовних чеснот, яких повинна дотримуватись людина у підтриманні онтологічних принципів світопорядку з постійним трансцендентальним обґрунтуванням власної свободи та волі з метою активного гармонійного самозбереження у Всесвіті.
Позитивізм сприяв переорієнтації науки про природне право, в основу якого лягли природні права людини. Адже право на життя, свободу волевиявлення, гідність, автономія особистості та особистого життя, вільне висловлювання думок й переконань, безпека, політична свободу та ін. - це невід'ємні категорії суспільного життя. Все частіше проголошувався такий принцип права як формальна рівність, велась жорстока боротьба за права людини, приватну власність. Дослідженням прав людини почали займатися різні науки: політологія, теорія права, енциклопедія права і т. д. Але вчення про природне право як науку необхідно розглянути з позиції онтології та деонтології права стосовно прав людини. Зрозуміло, що така дефініція відображатиме доволі вузький зміст, оскільки вона більше причетна до основних двох (ХІХ-ХХ) століть і дотримується позитивістської концепції.
Тому природне право як наука, у вузькому розумінні це вчення про правову обґрунтованість і гарантії державного й міжнародного захисту прав людини, нації та інших суб'єктів суспільного життя в існуючій політичній системі.
Таке розуміння природного права скероване, в основному, на дослідження конституційних прав людини, на недопущення розпорядження долею людей, державою на свій розсуд. Ця доктрина історично зумовлена, оскільки швидкий темп суспільного розвитку (зокрема промисловості) до певної міри сприяв гонитві за ринками сировини і збуту, що породжувало різного виду колоніальні системи.
Теперішній період характеризується розпадом суспільства на дрібні держави. Виникає потреба відроджувати власні національні цінності, "забуті" правові традиції. Гостро постало питання приватної власності, право на реалізацію самовизначення націй, повноцінного існування, цивілізованого співжиття. Доктринальні дослідження все частіше мають етнічний відтінок, філософські аспекти. Це зумовлює здійснити поворот у суспільній свідомості до природного права.
Природне право стає предметом дослідження навіть галузевих правничих наук, що підкреслює його популярність. У цілому в суспільстві відбувається значний потяг до підвищення рівня правової культури, особливо її філософського аспекту.
Отже, природне право як наука, у широкому розумінні - це вчення про філософію правової культури, її онтологію та гносеологію, синергетичні правові процеси, правову красу для морального обґрунтування свободної волі людини у правовому просторі.
Розглянувши чотири дефініції природного права, можна й визначити його норми.
Відомо, що норми позитивного права зафіксовані у нормативно-правових актах, які відображають букву закону.
Дотримання цих норм формує правомірну поведінку, а також деякі аспекти правової культури особи.
Норми природного права практично в нормативно-правових актах не зафіксовані. Можна в даному випадку говорити не про букву, а про дух закону, дух позитивного права. Саме дух позитивного права відображає багато норм природного права. Але всі норми природного права містяться у законах природи, які висвітлює натурфілософія.
Звідси випливає, що людина дотримується норм природного права тоді, коли вона живе за законами природи. Але таке "життя" не треба розуміти в буквальному змісті, оскільки воно хоч і пов'язано зі свободною волею, але ще не враховано дій розуму. Розум людини формується як і під впливом природного, так і позитивного права, що в житті називається виваженістю, поміркованістю, а згодом і мудрістю.
Тому під нормами природного права слід вважати ті постулати природи, які людина свідомо вибирає для своєї поведінки під контролем власної совісті.
Для юридичної деонтології норми природного права відіграють основну роль. Завдяки цим нормам формується належне й потрібне, забезпечується дієвість онтологічних засад, очікується необхідна правова гармонія в суспільстві та Всесвіті.
Важливо встановити норми природного права в одиничному, особливому та загальному, оскільки це має значення відповідно до юридичної деонтології, правничої етики і професійної культури.
Можна думати, що дефініція природного права як системи норм у вузькому розумінні найбільш повно відображає одиничне у юридичній доктрині. Завдяки розумінню законів природи, юрист формує свій внутрішній імператив службового обов'язку, який досліджує юридична деонтологія. Також до одиничного можна віднести деякі компоненти природного права як системи норм у широкому розумінні, виділивши в цьому внутрішні (здебільшого психічні) аспекти.
Особливе найбільш повно характеризує дефініція природного права як наука, у вузькому розумінні та зовнішні аспекти дефініції природного права як системи норм, у широкому розумінні. Адже для правничої етики найважливішим є зовнішні аспекти службової діяльності, наявна поведінка юриста.
Дефініція природного права як наука, у широкому розумінні відображає загальне, що відповідає вимогам професійної культури в цілому.
Об'єднання одиничного і особливого у загальне - свідчення всебічногообґрунтування норм природного права і застосування їх у юридичній практиці.
Сучасні дослідники юридичної деонтології часто ідентифікують цю науку з іншими, зокрема з правовою етикою (правничою етикою) та професійною культурою юриста (правничою культурою). Хоча ці науки тісно пов'язані між собою, проте вони суттєво відрізняються одна від одної. Так, якщо внутрішні аспекти видів культур (субкультур), притаманні юридичній деонтології, а зовнішні аспекти цих же культур - професійній етиці, то обидва аспекти - властиві професійній культурі. Тому варто окремо розглянути їхні спільні та відмінні риси.
Для цих юридичних наук спільним є предмет дослідження: особа юриста, його професійні дії. Кожна з них по-своєму підходить до формування юриста як головного суб'єкта права, до пізнання ним правового явища та прийняття справедливого, обґрунтованого рішення. Ці науки нормативні.
Відмінності між юридичною деонтологією, правничою етикою та професійною культурою полягають насамперед у тому, що їхня нормативність має різний зміст. Зокрема, наука про професійну культуру та правничу етику виробляють для всіх юристів зразки норм, які можуть прийматися державою і набувати загальнообов'язкового значення. Вони можуть міститися в різноманітних морально-етичних кодексах, відомчих статутах, наказах, пам'ятках тощо. Проте юридична деонтологія жодних моделей норм не
Loading...

 
 

Цікаве