WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Юридична деонтологія. Норми юридичної деонтології, правничої етики та професійної культури (пошукова робота) - Реферат

Юридична деонтологія. Норми юридичної деонтології, правничої етики та професійної культури (пошукова робота) - Реферат

людині - духовне, духовну поведінку. Зрозуміло, що людина повинна свідомо черпати із законів природи свої норми поведінки. Внаслідок появи людини у природі виникає духовне право.
Буття людини визначає абсолютне духовне право, а людське існування людини - відносне духовне право. Буття полягає у створенні людиною для себе захисту (потенційні можливості), що забезпечують життєдіяльність в умовах природних законів. Тобто потенційні можливості, як абсолютність, розраховані на використання людиною законів природи для свого розвитку. Або людина створена так, що природні закони її повинні формувати еволюційно. Це і є абсолютне духовне право, в якому зафіксовані правові джерела існування.
Відносне духовне право випливає з існування людини, з її кінетичності. Адже для більшої інтенсивності еволюційного формування необхідне пізнання цих законів і керування ними у своїй життєдіяльності. Для цього наділено людину розумом, інтелектом, який повинен бути спрямований на пізнання світу і визначення свого місця у ньому.
Зосередимо увагу на генезі філософії права, поставивши запитання, що є генезою? Мораль чи релігія? Буття людини передбачає відомості про Бога, про Божі закони та їх дотримання. Однак існування людини викликає інтенсивний прояв волі та інтелекту. Тому виникають проблеми у співвідношеннях людина - Бог, людина - природа, людина - людина.
Розглядаючи співвідношення людина - Бог, зауважимо, що воно вимагає лише дотримання Божих законів. Тут людська творчість полягає у розумінні цих законів та їх виконанні. На основі цього виникають різні тлумачення, що згодом спричинять виникнення різних релігій. Релігія в даному співвідношення є генезою філософії права. Вона породжує норми поведінки людини, сприяє виробленню критерію вчинків, регулює свободу волевиявлення.
Співвідношення людина - природа найбільше пов'язане з красою, гармонією, рівновагою. Справа в тому, що людина своїми думками, почуттями та діями безпосередньо впливає на природні процеси. Не розуміючи якостей цих впливів, вона може порушити природній баланс, красу. Божі закони націлюють людину на уміле використання природних законів, розумне споживання природних дарів. Але дана людині свобода волевиявлення призводить до вироблення нею власних норм поведінки, зокрема табу. Появляється система дозволів та заборон, які трактуються по-різному. Такий правовий стан характеризується індивідуальною духовністю, хворобливим станом людини. Тобто людські бажання часто не знають меж. Встановлення таких меж покладено на духовність, яка не ототожнюється з релігійністю. Саме висока ступінь духовності як розуміння природних законів дозволяє утримувати красу природи, робить життя людини ефективним, потрібним. Це означає, що генезою філософії права у співвідношенні людина - природа виступає духовність.
Найбільш складним є співставленая типу людина - людина, де також фігурує краса. Кожна людина є мікрочастиною Всесвіту, навіть його мікрокопією. Процеси, які відбуваються у Всесвіті, аналогічні процесам, які відбуваються в організмі людини, й психіці тощо. Життя конкретної людини - це певна функція Всесвіту. Якщо ж взаємостосунки між людьми відбуваються за асинхронними щодо природних законів процесами, то відбуваються шкідливі зміни у Всесвіті. Причому ці взаємостосунки виражаються як в діях, так і у думках та почуттях. Словом, людина до людини повинна ставитися з позицій добра. Формування поняття добра - компетенція моралі, яку творить людина.
Природне (натуральне) право, його зміст, онтологія, аксіологія та логіка дії у правовому просторі - все це є об'єктом вивчення не тільки філософії права, а й юридичної деонтології. Вчення про природне право сприяє усвідомленню людиною того, що таке сенс життя, душа, правомірна поведінка і т. д. Звичайно, за весь історичний період розвитку природне право зазнавало не тільки еволюційних, а й революційних змін, впливів, виникали нові тенденції, течії. Тому сьогодні Існують різні визначення, дефініції, часом навіть суперечливі, з приводу теорії природного права, його герменевтики (тлумачення), що й спричинить потребу глибокого наукового аналізу, узагальнень.
Теоретичний грунт для вивчення природного права складався протягом не однієї історичної доби і готували його як філософи, так і юристи.
Античний час - це період філософії природи. Саме тут всі правові явища розглядалися не поза природою, а неодмінно пов'язувалися з нею. Осягнувши прості, на перший погляд закони розвитку природи, філософи почали поєднувати їх з поведінкою людини.
Філософія середньовіччя (як уже інший історичний час) зазнавала значного впливу богословів, духовенства.
Третій період включає філософію Нового часу, яка присвячувалася психології людини, її природі. Це, по суті, було інтерпретацією античності, відродження вчень про природне право. Фактично почала формуватися нова наука.
ХІХ-ХХ ст. характеризуються появою позитивістських течій у філософи. Цей період критично підходить до вчення про природне право. Середньовічні метафізичні уявлення про право почали зазнавати утисків. Появилось вчення про права людини.
Слід зазначити, що тривалість кожного періоду була різною, і характеризується то поступовим зменшенням, то значним плином часу, то швидкими темпами науково-суспільного розвитку. Але зміст про природне право фактично був наповненим, хоча й різним. З метою узагальнення раніше розвинутих вчень природне право слід розглядати як систему норм і як науку. Причому систему норм і науку слід розуміти у двох аспектах: вузькому та широкому. В результаті будемо мати чотири різних визначення природного права.
Так, в античний і середньовічний періоди дослідники доводили, що природне право складається з множини законів розвитку природи: закон розвитку кожного дерева, закон розвитку кожного виду птахів, закон розвитку окремого виду риб, закон розвитку кожного органу людського тіла і т. ін. Всі ці закони діють синхронно, без будь-яких випадковостей: все відбувається згідно з природними законами. Розум людини цим повинен керуватися, щоб підтримувати гармонізацію природних законів, вірити у синергетичшсть природних процесів.
Таким чином, вчення про природне право, розвинуте вантичну давнину і середньовічний час, дозволяють сформулювати дефініцію природного права як систему норм, у вузькому розумінні.
Тому природне право - це сума законів природи і біологічного розвитку людини, які забезпечують функціонування Всесвіту.
У такому розумінні природне право міцно оберігає всі наші земні блага у належному порядку. Це незаперечне природне право, санкції якого належить сприймати з вдячністю.
Аналіз філософії Нового часу дає змогу сформулювати дефініцію природного права як систему норм, але у широкому розумінні. Цьому сприяв розвиток психології, вчення про раціональний розум людини, їх волю та свободу. Наразі поведінка людини набувала трансцендентального обґрунтування, виходячи з метафізичних теорій. А активна діяльність людини пов'язувалась не лише з біологічним інстинктом самозбереження, а й з самозбереженням у духовному вимірі.
Справа в тому, що людина за своєю природою має бажання, хоче дотримуватися якихось норм поведінки. Вона потребує взірців, ідеалів, правих, але часто їх не знаходить у реальному житті. Тому їй дано розум,
Loading...

 
 

Цікаве