WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Юридична деонтологія. Норми юридичної деонтології, правничої етики та професійної культури (пошукова робота) - Реферат

Юридична деонтологія. Норми юридичної деонтології, правничої етики та професійної культури (пошукова робота) - Реферат

суспільне небезпечною, за її звірячі діяння; залякування як профілактичний засіб до можливих злочинних діянь іншими особами.
Проте наявність смертної кари і доволі часте її застосування не сприяє формуванню цивілізованого правопорядку. Рівень злочинності не зменшується, навпаки, посилюється агресивність, цинізм окремих злісних порушників правових норм. А каральні репресії через позбавлення життя, які застосовуються при цьому,- це наслідок антикультурного управління суспільством.
Б. Чичерін справедливо зазначає, що багато злочинців йдуть на смерть цілком байдуже. Чи матимуть вони змогу покаятися під час багатолітнього позбавлення волі? Це єдина точка зору, з якою можна захищати скасування смертної кари. Вона торкається вже не права, а морального ставлення до людської душі. Тут перед людським законом відкривається внутрішній закон, який непідвладний першому. Людський закон не управляє совістю, і йому невідома хвилина, коли під впливом внутрішньої вищої сили у людини можуть прокинутися кращі почуття. Це може статися і перед обличчям смерті, і під час багатолітнього позбавлення волі. Тому з цього погляду питання залишається і ще залишиться відкритим [152, с. 131]. Є думка, що поява у кримінальному кодексі вищої міри покарання - це одна з ознак правового безсилля держави. Це найлегший вихід зі становища, який не потребує особливих зусиль у регулюванні суспільних відносин.
Правнича етика підкреслює перевагу людини над твариною. У людському суспільстві панує дієвість людської душі, розуму, розсудливості. Адже норми позитивного права повинні узгоджуватися з нормами духовного (природного) права. Чи узгоджується з ними смертна кара - людині невідомо. Тому сумніви повинні бути на користь правопорушника. Крім цього, залякування не властиве людині. Цей прийом скерований більше на інстинкт, а не на інтелектуальні почуття. Для подальшої духовно-правової соціалізації потрібно створити таку систему профілактично-виховних заходів, яка б ефективно виявляла осіб, схильних до тяжких злочинів.
Звичайно, питання застосування смертної кари пов'язане з особою юриста (суддею), його професійними діями. Перехід від зовнішнього резонансу тяжкого злочину до внутрішнього самовизначення судді, внутрішньої переконаності, що прийняте рішення відповідає законам Всесвіту, взяття відповідальності на себе визначають природну правомірність його поведінки.
Отже, морально-етичні норми професійної культури юриста пов'язані з людською психологією, яка сформувалася внаслідок правової соціалізації. Ці норми характеризуються значною індивідуальністю залежно від ступеня соціалізації. Для професійної культури соціально-етичні норми цінні тим, що вони або позбавлені альтернативності взагалі, або вибір юристом альтернативної норми однаково спричиниться до позитивної оцінки його дій. Зауважимо, що поява морально-етичних норм не є стихійною, випадковою, це результат рівня професійної культури юриста, логічний наслідок узгодженості внутрішніх і зовнішніх процесів, які виникають внаслідок розуміння законів природи. Природність морально-етичних норм професійної культури вимагає від юриста глибокого осмислення ентології та ексимології людини, пристосування до Світу, а також активної перетворюючої духовної діяльності. Як зазначає С. Алексеев, думка про необхідність боротися за право справедлива, найбільш значуща і в чомусь дуже гостра та тривожна саме тоді, коли у праві бачиться об'єктивне буття народу, коли воно утверджується як право людини, покликане бути "метою суспільства" - найсвятішим, що є у Бога на землі [40, с. 698].
Загалом правнича етика - це зовнішній вияв професійної культури, засіб розв'язання етичних проблем юриспруденції, наслідок реалізації внутрішнього імперативу службового обов'язку. Саме завдяки нормам та обов'язкам можна виявити природну силу правничої етики, піднести рівень людської цивілізації, яка, за словами С. Алексеева, утвердилася завдяки формуванню римського приватного права і появі духовних засад до християнської культури та моралі [40, с. 681]. Тим самим правнича етика створює міцний фундамент для юридичної діяльності, необхідну духовну основу для критичного осмислення догм позитивного права, утвердження його нормативно-ціннісних критеріїв. Але це стане можливим за умови перегляду усталених поглядів на позитивне право (юридичний позитивізм). Такий підхід визначає ключову ланку розвитку правової науки і в сучасних умовах, і в перспективі. Нині стає дедалі очевидніше, що наукова правова думка за "основними запитами епохи" не зможе певним чином істотно просунутися вперед, якщо залишатимуться на далекій дистанції одне від одного, з одного боку, практична юриспруденція (юридичний позитивізм) - галузь знань, як традиційно вважається, незначного наукового рівня, а з іншого - філософія права, яка оперує категоріями вищого смислового порядку [40, с. 703].
4.5. Норми природного права в одиничному, загальному й особливому
Дослідники права стверджують, що право похідне від моральних та релігійних норм, що генеза права вміщена в релігійному праві. Розглядаючи право крізь призму філософії, вони поділяють його на два основних рівні - природне і позитивне право. Тому предметом філософії права визнано встановлення різниці між цими двома рівнями права. Найбільший інтерес становить саме природне право, яке є витоком позитивного права. Навколо проблем природного права тривалий період ведуться наукові пошуки, дискусії.
Відомо, що спочатку була створена природа, а згодом і сама людина. Певний період природа існувала без людини. Звичайно, створення природи тягне за собою створення відповідних законів її розвитку, точніше саморозвитку, динаміки. Сюди слід віднести закони саморозвитку рослинного та тваринного світу, закони гідросвіту та інші, що не потребують втручання людини. Фактично онтологія законів природи не розрахована на людську свідомість, почуття чи дії. Навіть перетворення світів відбувається поза людською волею (згадати хоча б закони фізики). Природні процеси характеризуються самореалізацією, наявним порядком, на перший погляд хаосом, який досліджує синергетика. Тобто природне право слід розглядати як право навколишнього середовища без участі людини. Це екологічне право, природно-ресурсне право, де людина відсутня.
Буття людини - це позасвідомий процес, який не вимагає вольових зусиль, або жодні зусилля не можуть змінити фактичного призначення людини. Інша справа з існуванням людини, яке розраховано на вольовіпроцеси. З появою на світ людини утворюється її духовний світ, людські закони та людське право. Існування людини вимагає від неї добувати із природного права правову інформацію для забезпечення своєї життєдіяльності. Крім того, людина повинна зрозуміти, що дія природного права є синергетична, що це впорядкованість природна, а не людська. Людська впорядкованість законів - суб'єктивна, а природна впорядкованість - об'єктивна, У природному праві, таким чином, є вищий порядок, справедливий порядок, на якому "тримається" світ. Тобто навколишнє середовище, природа безпосередньо впливає на духовне становлення людини, формуючи її духовність. Цьому сприяє триєдина антропологічна природа людини (тіло, душа, дух). Саме дух, як ідея, думка, творіння, а також елементи норми (бажання, потреби) визначають людське у
Loading...

 
 

Цікаве