WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Юридична деонтологія. Норми юридичної деонтології, правничої етики та професійної культури (пошукова робота) - Реферат

Юридична деонтологія. Норми юридичної деонтології, правничої етики та професійної культури (пошукова робота) - Реферат

сутність юриста, його служіння суспільству.
Відомий російський учений-юрист Б. Чичерін зауважує, що галузь права не вичерпується позитивним законодавством, яким визначаються ті юридичні норми, які діють у певний час і в певному місці. Але юридичні закони не залишаються вічними та незмінними, як закони природи, які потрібно тільки вивчати і завжди рахуватися з ними. Позитивні закони - це творіння людської волі, яка потребує оцінки. Крім цього, вони змінюються відповідно до змін потреб і поглядів. Тобто для оцінки і зміни позитивного права потрібні вищі міркування, загальне мірило, керівні засади, які може дати тільки філософія. Неможливо встановити права і обов'язки осіб, не знаючи, що таке право, де його джерела і які постають з нього вимоги. Ці засади тісно пов'язані з власне людською особистістю, а тому потрібно досліджувати природу людини, її властивості та призначення [151, с. 21]. Морально-етичні норми правничої етики допомагають юристові у його пошукові правомірної поведінки. Стандартне, шаблонне, наперед визначене мислення юриста тут недопустиме.
Отже, у дослідженні морально-етичних норм важливу роль відіграє філософія права. П. Новгородцев підкреслює, що природно-правові системи визначають основне питання філософії права: дослідження вищих основ юридичних настанов, які випливають із природи людини та суспільства [105, с. 14]. Іншими словами, правнича етика, керуючись здобутками філософії права, виробляє такі морально-етичні норми, які б удосконалювали, наближали позитивне право до природних норм службової поведінки юриста. Такий підхід застерігає юридичний позитивізм від консерватизму, авторитаризму, розвиває людську особистість, націлює на благородні почуття, що формують так звану філософію серця юриста.
Звичайно, філософія права, досліджуючи морально-етичні норми професійної культури юриста, дає відповідь на запитання про призначення норм позитивного права у регулюванні суспільних відносин. Так, Є. Трубецький здійснює підходи до правових норм з позицій сили, інтересу, "порядку миру" та моралі, доводячи, що жодна з цих позицій не дає вичерпного обґрунтування правових норм [140, с. 29-36]. Він зазначає, що коли право зводиться до сили, то не може бути жодних обов'язкових правил поведінки, які б пов'язували свавілля сильнішого. Тоді люди зобов'язані підкорятися нормам права лише до того часу, поки вони не мають достатньої сили, щоб чинити їм опір [140, с.30]. Фактично правова норма виступає як примус, нехтуючи природними задатками людини, утверджуючи силу будь-якої влади. Виникнення норм права завжди супроводжується повним інтересом, який слугує могутнім фактором право-творення. Але це не означає, що кожна норма права тотожна інтересові, який її викликав, важливо, щоб інтерес становив зміст права [140, с. 32]. Часто такі інтереси завдають значної шкоди суспільству, гальмують його розвиток. На думку Є. Трубецького, правовий порядок визначається метою встановлення миру між людьми. Але це далеко не єдина мета права: багато правових норм, які визначаються завданнями, що не мають нічого спільного з "метою миру" [140, с. 33].
Особливу увагу приділив Є. Трубецький теорії, яка визначає право як частину моралі. Піддаючи критиці А. Шопенгаузера, Л. Петражицького, В. Соловйова, він не погоджується з тим, що право є частиною моралі, її нижчим ступенем. Право - зовнішній закон, порядок, який повинен панувати у людському суспільстві. Жаль, співчуття - це внутрішній закон людського серця. Як зовнішній закон права, так і внутрішній закон жалю чи співчуття до ближнього - це два окремі прояви однієї і тієї ж моральної засади [140, с. 34-35]. Є. Трубецький вказує, що існує багато правових норм, які не тільки не становлять мінімуму моралі, а, навпаки, значною мірою аморальні. Також існує чимало юридичних норм, які не містять ні морального, ні аморального змісту і байдужі щодо моралі. Висновок Є. Трубецького зводиться до того, що право лише слугує моральній меті, хоча це вимога ідеалу, якому дійсність далеко не завжди відповідає, а часто і прямо суперечить [140, с. 36]. Звідси мораль і право у їхніх взаємних відношеннях можна порівняти з двома колами, які перетинаються. У них є, з одного боку, спільна сфера перетину, в якій зміст приписів збігається, і разом з тим дві окремі ділянки, в яких вимоги часто не сходяться між собою, часто навіть прямо суперечать одна одній [140, с. 44].
М. Алексеев підтримує вчення Л. Петражицького, який вважав, що об'єктивна властивість об'єктивних зовнішніх подій залежить від психіки тих, хто з ними має справу, і від їхньої схильності до тих чи інших психічних реакцій на відповідні представлення [39, с. 150Ч51].
Морально-етичні норми професійної культури юриста, думаємо, мають реальне існування, як і спільна частина моральних та правових норм (перетин двох кіл). Але загалом не можна погодитися з Є. Трубецьким, що саме перетин двох кіл символізує правові і моральні норми. Ситуацію швидше можна інтерпретувати концентрованими трьома колами зі спільним центром - духовними, моральними, правовими нормами. Духовні та моральні норми як норми природного права є орієнтиром для норм позитивного права. Тому позитивне право не завжди збігається з природним, часто йому суперечить. Завдання правничої етики полягає у тому, щоб наблизити юридичну діяльність до дій за природними законами. Однак такі дії часто супроводжуються певними упущеннями, а іноді помилками й порушеннями.
З цього приводу Б. Чичерін висловив думку, що порушення права - це крайній вияв свободи, який переступає власну межу і утверджується у протиріччі із законом. Це порушення може бути двояким: суб'єктивним і об'єктивним, що відповідає двоякому значенню права. Перше - це свобода, визначена законом, а друге - закон, що визначає свободу [152, с. 125]. Все залежить від особи юриста як носія свобідної волі. Адже його гуманність свободи волевиявлення обернено пропорційна до виявів примусу. Саме у примусах виникає найбільше порушень правових норм. Психічна реакція юриста у застосуванні правових норм буває різною, але якщо вона контролюється морально-етичними вимогами, то виникають обґрунтована підстава для покарання і право здійснювати його.
Хоча юридичною основою покарання є захист суспільства, Б. Чичерін допускає появу такої категорії як залякування. Він узагальнює зміст теорії залякування, яка існує у правознавстві, і обґрунтовує методи катування і страти [152, с. 128]. Звідси постають запитання: яке місце посідають морально-етичні норми професійної культури юриста у теорії залякування; чи смертна кара "вписується" у морально-етичні норми; якою повинна бути поведінка юриста у вимушеному застосуванні найвищої міри покарання?
Ці питання набули особливої актуальності саме тепер, колиУкраїна вступила до Ради Європи, де перевага надається європейському праву. Нинішня ситуація характеризується бурхливим обговоренням такої правової норми, як смертна кара.
Зрозуміло, існує багато альтернативних думок і пропозицій, які узагальнюють переважно три-чотири позиції: відмінити смертну кару; зберегти смертну кару; зберегти, але застосовувати дуже рідко; застосовувати умовні вироки. Україна ще не готова до розв'язання даної проблеми. Головний зміст цих позицій полягає у щонайменше двох аспектах: знищення людини, яка є дуже
Loading...

 
 

Цікаве