WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Юридична деонтологія. Зовнішня культура юриста - Реферат

Юридична деонтологія. Зовнішня культура юриста - Реферат

Це певний тип відносин між людьми, панування волі однієї людини над волеюіншої. Типовими реакціями на насильство є покірність, пасивність, не-насильство або контрнасильство [61, с. 15-17]. Як зазначає Р. Холмс, існують дві форми принципового ненасильства: мінімальне ненасильство (відмова тільки від фізичного насильства) і максимальне насильство (відмова від насильства фізичного і психологічного). Тим самим виявляється різниця між принциповим ненасильством (морально обґрунтованим) і прагматичним ненасильством (обмеженим соціальне, політичне, економічно, національне) [149, с. 25-27].
Діяльність юридичних органів все ще пов'язана з насильством, але фізична сила, спеціальні засоби, зброя, які застосовуються проти злочинців, є меншим злом порівняно з діяльністю злочинців. Вимушене юридичне насильство, як зазначає А. Сничов, захищає особу й суспільство від злочинних посягань [130, с. 81-82]. Це контрнасильство, дозвіл на яке дає юристам суспільство. Воно має моральне і правове обґрунтування. Тому юридичне насильство, зумовлене відповідними законами, є принциповим і законним. Важливо, щоб у мінімальному й максимальному насильстві домінували духовні, моральні й правові норми, щоб фізичне чи психологічне насильство не здійснювалося всупереч духовним чи юридичним законам у тій частині, де воно не має здійснюватися взагалі: домагання показань шляхом фізичного чи психологічного тиску, погроз, утримання затриманих осіб у камерах попереднього слідства понад норму тощо. Юрист повинен володіти філософією й етикою ненасильства, переконувати правопорушника розумними аргументами, власною культурою.
Отже, етика юридичного ненасильства - це система професійних духовно-моральних поглядів, відчуттів, переконань стосовно правопорушника, а також усвідомлення правником духовно-моральної та правової відповідальності за перевищення своїх повноважень.
Юридична практика органічно пов'язана з принципом милосерда. Юридичне милосердя - це вияв юристом відповідно до закону почуття співпереживання, прагнення допомогти особі, яка вчинила правопорушення, потерпіла чи не причетна до нього. Фактично це зовнішній вияв внутрішнього імперативу службового обов'язку юриста. Саме поняття "милосердя" поєднує два аспекти: духовно-емоційний (переживання чужого горя, як свого) і конкретно-практичний (прагнення реально допомогти) [129, с. 179]. Специфіка юридичної діяльності вимагає відповідального підходу до духовно-емоційного вияву милосердя. Стосовно правопорушника він повинен мати межі, а емоції правника не повинні впливати на розвиток ситуації. Що стосується конкретного практичного аспекту милосердя, то, як зазначають В. Горшеньов і І. Бенедик, його суть полягає в тому, що людині, яка позбавлена волі і не може захищатися, потрібна кваліфікована юридична допомога [58, с. 57-58].
Друга функція зовнішньої культури юриста полягає у створенні підґрунтя такої культури його професійних дій, якої вимагає нинішнє суспільство. Сьогодні юрист своєю поведінкою, професійними діями повинен довести, що він є працівником саме національних судових та правоохоронних органів. Тут особлива роль відводиться як поважанню нових юридичних відзнак, пропаганді форменного одягу, так і співпереживанню за подальшу долю України.
Для юридичної деонтології має значення така функція зовнішньої культури, як вироблення основ професійно-етичного кодексу юриста. На жаль, нині в юридичних органах відсутні нормативні документи, які б регулювали зовнішню культуру працівників. Навіть з прийняттям нових статутів, положень, окремі її елементи ґрунтуватимуться на загальноприйнятих правилах. Назріла потреба у розробці професійно-етичного кодексу юриста, кодексу юридичної етики.
Основи професійно-етичного кодексу юридичної діяльності повинні охоплювати такі три сфери: професійна діяльність, спілкування, особисте життя.
Особливістю першої сфери є спрямованість інтересів юриста на виконання головної мети і сенсу життя - служіння людям, піклування про них. Саме це є джерелом натхнення для власного морального удосконалення. Чим глибша захопленість юридичною діяльністю, державною службою, тим більше сили на боротьбу із правопорушниками та злочинцями віддає юрист, тим більшою мірою саме життя накладає відбиток на формування його професійної моралі.
Юрист не зможе досягти високого різня професіоналізму без умілої організації власної праці, доцільно тривалого перебування на службі, пошуку раціональних способів компенсації часу, відновлення фізичної енергії, зняття емоційної напруги тощо. Цьому повинні допомогти правильно організований відпочинок та дозвілля, розумне використання вільного часу. Ці фактори створюють ще й реальні можливості для формування особистості, невимушеного згуртування колективу. У такому колективі стихійно складаються позитивні позаслужбові стосунки, засновані на спільності інтересів, захоплень, симпатій, відбувається процес пізнання співробітників з нового, часто несподіваного боку.
Однією з передумов належної професійної діяльності юриста є стиль його поведінки. Загальна поведінка особи визначається двома, у такому порозумінню, чинниками: внутрішнім (знання та уміння керуватися загальноприйнятими нормами поведінки) та зовнішнім (реальні дії, вчинки, манери, формений одяг, володіння літературною мовою).
Норми (правила) поведінки формуються і вдосконалюються протягом всієї життєдіяльності особи. Однак нас цікавить більшою мірою власне процес реалізації цих норм у практичній юридичній роботі. Важливу роль тут відіграють манери, жести та зовнішній вигляд юриста Спостерігаючи за його діями та зовнішністю, можна дати йому моральну оцінку, яка часто залишається остаточною.
Манери - це стійкі, постійні навики та звички у поведінці особи, які виявляються у ставленні до оточуючих, формі спілкування, різноманітних деталях поведінки, навіть у дрібних рухах, які постійно повторюються. Манери можуть бути позитивними та негативними, залежно від рівня моральності, вихованості людини. Для юриста важливо формувати манеру володіти собою, від чого залежить ефективний правовий вплив на правопорушника чи громадянина взагалі. Юрист повинен обмежувати себе у жестах, оскільки при виконанні службових обов'язків будь-який із них може тлумачитися неправильно. Так, нестриманий, розхлябаний жест засвідчуватиме незібраність, відсутність внутрішнього контролю за особистою поведінкою, а тому насторожуватиме.
Такою ж важливою складовою частиною процесу реалізації загальноприйнятих норм поведінки є зовнішній вигляд, гарна постава, тверда, врівноважена хода, припасований до фігури формений одяг, начищене взуття тощо. Неохайний зовнішній вигляд юриста не викликає довір'я. Узагальнюючи, можна ввести поняття індивідуального стилю поведінки юриста. Взагалі під стилем поведінки, як думається, слід розуміти сукупність тих чи інших дій особи, які характеризують її місце в оточуючому середовищі. Враховуючи це, юрист повинен вміти об'єктивно оцінити себе. Проте надмірна увага до
Loading...

 
 

Цікаве