WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Юридична деонтологія. Моральна культура юриста - Реферат

Юридична деонтологія. Моральна культура юриста - Реферат


Реферат на тему:
Юридична деонтологія. Моральна культура юриста
Серед науковців поширена думка, що мораль є похідною від релігії, що релігія - основа моралі. Як відомо, І. Кант вказував на існування абсолютного Духу, абсолютних та відносних норм. Досить нетрадиційним є твердження С. Лазарева щодо вищої й елементарної етики [93, с. 290].
Як відомо, релігія порівняно з табу, звичаями, традиціями, ритуалами, обрядами чи міфами значно пізніше явище. Лише з виникненням дві тисячі років тому нової світової релігії - християнства - людство дістало змогу "впорядкувати" свої релігійні міркування, сповідувати одну віру. З'явилися християнська мораль і християнська етика. Можна сказати, що виникли релігійні норми, які не тільки охопили своїм регулюванням суспільні відносини, а й оволоділи думками, прагненнями людей. Звідси висновок, що мораль, а згодом і позитивне право постали з релігійних норм.
Можна виходити з того, що моральні норми поділяються на абсолютні (вищі, ідеальні) й відносні (елементарні, практично-дійові). Під абсолютними моральними нормами (абсолютною мораллю) розуміємо ті правила, які склалися в процесі розвитку людської цивілізації і є надбанням всього людства. Вони віддзеркалюють закони Всесвіту, розуміння норм природного права тощо. Ці моральні норми безальтернативні.
Суть відносин (елементарних, практично-дійових) моральних норм вбачається у тому, що вони створюються людиною на основі розуміння кожною конкретною людиною добра і зла, спрямованості і несправедливості, честі, гідності тощо.
Відбувається це також під впливом різноманітних зовнішніх, реально існуючих факторів: державних, національних, політичних, економічних, професійних та ін. У таких нормах відображаються досвід людини, переконання, соціальне становище тощо. По суті, вони є реалізацією абсолютної моралі у фактичному суспільному житті людини з певною їх корекцією.
Відносні моральні норми, хоча й спрямовані на персона-лії, проте є альтернативними. А це спричиняє різну оцінку за вчинені дії як з боку окремих людей, так і суспільства в цілому. Тому виникає проблема вибору критерію моральної оцінки.
У зв'язку з цим щодо відносної моралі можна допустити існування щонайменше двох сфер: духовно-допустимої й духовно-недопустимої або абсолютно-допустимої та абсолютно-недопустимої. Справа у тому, що елементарні моральні норми - це еволюційне творіння людського розуму, а отже, може спрямовуватися як у бік абсолютної духовності, так і бездуховності. Норми, які не суперечать абсолютним моральним нормам, є духовно-допустимими, а ті, що суперечать, - духовно-недопустимими. На основі цього й виникає позитивна й негативна мораль. Позитивна мораль - загальнолюдська цінність як суспільна вартість людського витвору (звичайно у бік добра). Негативна мораль - також людський витвір, але цінністю її назвати важко.
Отже, критерієм моральної оцінки є абсолютна мораль, абсолютні природні норми. Це стосується і якості норм позитивного права.
У науковій літературі давно ведеться дискусія щодо понять зовнішня, елементарна (рос. "моральность" та внутрішня, вища (рос. "нравственность") моральність (в українській мові для позначення обох понять застосовують один термін - мораль). Поширене, наприклад, твердження В. Блюм-кіна про внутрішні та зовнішні моральні результати [45, с. 15], В. Вічева - про несумісність "нравственности" і "морали" [51, с. 54-55]. Ф. Селіванов зазначає, що слово "нравственность" вживають для позначення особливостей поведінки [125, с. 17]. Ці міркування дають підставу стверджувати, що існує внутрішня характеристика особи стосовно моральних норм взагалі, з урахуванням рівня духовності.
Зрозуміло, що "нравственность" - це вища моральність, що характеризує властивість, якість і здатність людини глибоко усвідомлювати природні закони, а також готовність реалізувати їх у життєвій практиці. У цьому випадку має місце сповідування людиною абсолютної духовності, абсолютної моралі, вищого почуття правомірності. Це, по суті, свідомість людини. Це також внутрішні мотиви поведінки [62, с. 140], безумовна дія духовності, незважаючи на будь-які перешкоди, труднощі, моральні муки. Звичайно, своєрідною "інструкцією" для вищої моральності (та й моральності взагалі) є духовність, норми природного права.
Щодо "моральности", то це поняття можна трактувати насамперед як фактичну моральність, тобто готовність людини до практичної реалізації абсолютних моральних норм. Отже, моральність - це дотримання людиною відносних норм моралі, загальнолюдських цінностей, пов'язаних з практичним життям, це переважно почуттєва властивість людини, характеристика її суспільної природи.
Проте життєва практика свідчить, що людина, як правило, керується кількома видами моральності: вищою, фактичною, деформованою (навіть не традиційно подвійною, а потрійною мораллю). Про перші два види йшлося вище. Щодо вияву деформованої моральності, то це трапляється тоді, коли "спрацьовує" мораль і "мовчить" моральність (і навпаки): особа в думках таїть у собі зло, а ззовні видає себе за добру - це вже штучна, фальшива моральність; особа і в думках, і на ділі не живе за вищими моральними законами, виявляючи певну аморальність.
Звісно, що між вищою й фактичною моральністю постійно відбувається діалог свідомості, почуттів, інтелекту. Залежно від його результату маємо реальні дії особи у практичному житті.
Отже, ступінь моральності у кожної людини різний і залежить не стільки від інтелекту, скільки від бажання, волі, розуміння смислу життя на Землі. Тобто кожна людина засвоює й реалізує відповідні моральні норми. При цьому важливим є питання якості засвоєння й використання цих норм у щоденному житті. Особливо це стосується суб'єкта права, для якого правова діяльність - службовий обов'язок. Це означає, що фахівець повинен володіти не тільки високою правовою, а й моральною культурою як загальнолюдською вартістю. Причому обидві культури органічно пов'язані між собою.
Моральна культура правника як частина духовної культури суспільства поєднує високу моральну свідомість й культуру поведінки. Моральна свідомість, зрозуміло, ґрунтується на законах добра й справедливості, за якими має жити суспільство. Юрист, як відомо, виступає державним службовцем, до нього з надією
Loading...

 
 

Цікаве