WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Юридична деонтологія. Культура особи у контексті філософського аналізу - Реферат

Юридична деонтологія. Культура особи у контексті філософського аналізу - Реферат

зовнішній конструкціях живої істоти, які є найдосконалішими механізмами. Замислюючись над їхньою дією, людина не може збагнути окремих живлющих джерел, закладених у її організмі. Багато про що можна лише здогадуватися, але вивести чітку закономірність допоки що не вдається нікому. Тому і не дивно, що культурні здобутки оцінюються дослідниками неадекватно до природних законів буття. Частково це пояснюється тим, що сума витрат інтелектуальних запасів, на жаль, не наближається до суми потенційних інтелектуальних можливостей, тобто людина не в змозі "розкритися" до кінця, повністю виявивши свої здібності. Для цього їй потрібне певне культурне підґрунтя - культурне середовище, сфера культурного споживання, загальнокультурні традиції тощо. Його неможливо передбачити або вписати у наявну закономірність. Тому виникають певні труднощі у виявленні гармонійної діяльності людини.
У культурі кожної людини закладений певний феномен, притаманний лише конкретній особі. Це власний феномен її життєдіяльності. Він не може збігатися чи діяти за аналогією з феноменом іншої людини. Феномен власної культури відображає індивідуальну свідомість та індивідуальні почуття особи, які, як вважається, мають розуміти інші.
Творіння людини, її культура повинні мати постійну підтримку, стимул. Повинен існувати Дух культури. Дух культури формується залежно від волі і здібностей людини, утворюючи необхідну сукупність культур, своєрідний світ культури, пізнання якого відбувається через вплив Духу, осягнення його людиною. На цій основі конструюється новий елемент загальної культури, який передається у майбутнє. Так на основі колишньої, виникає нова культура, тобто кожне покоління людей має пройнятися духом культури своїх предків.
Культура особи як результат сприйняття світу має свій час, вона є душею культури в той чи інший історичний період. З його завершенням залишається дух культури, який частково або повністю використовується іншим, наступним поколінням. Людина творить культуру упродовж всього життя. Але інколи їй буває важко визначити міру власних досягнень. Щоб по-справжньому оцінити рівень культури особи, потрібно абстрагуватися від неї, відкинувши суєту, повсякденність. Погляд здалеку дає змогу дослідити місце особи у Всесвіті та осмислити значення її культури.
Отже, культура особи - це максимальні якісні, індивідуальні здобутки людини у матеріальній і духовній сферах та впровадження набутих цінностей у її життєдіяльність.
Індивідуальні здобутки повинні інтегруватися з колективними, суспільними досягненнями, інакше вони можуть виявитися не потрібними, марними.
Максимальні якісні результати у різних сферах життєдіяльності людини залежать насамперед від її психічного стану. Роль культури у психічному житті людини вивчає така наука, як психологія культури. Однак психологія розглядає культуру як субстанцію незалежну, а психіку - як залежну, цілком змінну і таким чином розкриває єдність культури та психіки, шикуючи їх у тимчасовому порядку: культура - це стимул, а психіка - реакція. Біда в тому, що наука про людину була поділена на соціальну і гуманітарну, що стало джерелом нескінченних дискусій про методологію і теорію між психологами й антропологами [82, с. 361].
Культура людини та її психіка - нерозривні поняття, які взаємодоповнюють одне одного. Культура і психіка підтримують одна одну в людині, створюючи своєрідну культурно-психічну рівновагу.
Потреба такої рівноваги з'являється у випадку відриву людини від рідної культури, внаслідок чого змінюється її психіка. Сучасні люди, прискоривши у різний спосіб темпи змін, назавжди порвали з минулим. Вони відмовилися від попереднього способу життя, почуттів минулого, попередніх прийомів пристосування до нових умов життя [59, с. 7-8]. Тому їхня культура повинна формуватись еволюційно, з урахуванням культурних надбань предків.
Звичний термін "культура людини" здебільшого розуміється однобічно, ототожнюючись з "культурою поведінки". Культура людини - це її цілісний внутрішній і зовнішній світ. Слово "культура" означає або все, або нічого.
Треба мати на увазі, що з різних причин з'являються різноманітні культурні феномени. Вони в окремих випадках утворюють окрему групу здобутків, які називаються субкультурою. Наразі виникають субкультурні елементи загальної культури, які не претендують на те, щоб замінити собою панівну культуру, витіснити її [59, с. 157]. Тобто культура мирно співіснує зі своїми субкультурами, оскільки останні відображають особливості певного напряму культури, пов'язаного зі специфікою життєдіяльності людей. Натомість часто замість терміна "субкультура" вживають термін "вид культури". Так чи інакше ці поняття пов'язані з класифікацією культури.
Субкультури групуються за різними ознаками: професійними, національними, соціальними, науковими, видами діяльності тощо. Це зумовлює існування певних видів культур: професійної, екологічної, політичної, правової тощо. Становлять вони порівняно великі субкультури. їх існує безліч. Такі субкультури поділяються на дрібніші, залежно від суб'єкта культури. Наприклад, стосовно політичної культури виділяють: політичну культуру селянина, політичну культуру юриста та ін. Можлива й інша класифікація субкультур, зокрема, за місцем, часом, віком тощо.
Кожна субкультура покликана тримати субкультурні ознаки в певній ізоляції від "іншого" культурного шару [59, с. 158]. Тим самим кожна субкультура, збагачуючись, творчо розвивається та зміцнює загальну культуру.
Отже, культура особи передбачає раціональне використання природних ресурсів, обережне і збалансоване перетворення їх людиною у процесі життєдіяльності. При цьому людина не може і не повинна прагнути цілковито оволодіти природою, стати панівною над нею. На це нездатний людський інтелект. Людина є лише необхідною ланкою у поєднанні природи з культурою. В жодному випадку вона не повинна йти на розрив з природою, Всесвітом. Тут діє закон підкорення і творчого використання.
Список використаної літератури
1. Алексеев А. И., Ястребов В. Б. Профессия - прокурор: Введение в юридическую специальность.- М.: Юрист, 1998.-144с.
2. Алексеев Н. Н. Основы философии права.- СПб.: Лань, 1999.-256 с.
3. Алексеев С. С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного исследования.- М.: Статут, 1999.- 712 с.
4. Амосов М. Суспільство: оптимальність і розумність // Україна: Наука і культура.- 1996.- Вип. 29.- С. 6-34.
5. АнисимовС. Мораль и поведение.- М.: Мысль, 1985.-155 с.
6. Арнольдов А. И. Человек и мир культуры: Введение в культурологию.- М.: Изд-во МГИК, 1992.- 240 с.
7. Белый А. Символизм как миропонимание / Сост., вступ, ст. и прим. Л. А.Сугай.- М.: Республика, 1994.- 528 с.-(Мыслители XX в.).
8. Блюмкин В., ГумнщкийГ., Цырлина Т. Нравственное воспитание: Философско-этические основы.- Воронеж, 1990.- 125 с.
9. Борее Ю. Б. Эстетика: Изд. 2-е.- М.: Политиздат, 1975.-399 с.
10. Бохенькт Ю. Духовна ситуація часу // Вісник Національної академії наук України .- 1997.-№ 11-12.-С. 71-76.
11. Букреев В. И,, Римская И. Н. Этика права: От истоков этики и права к мировоззрению: Учеб. пособ.- М.: Юрайт, 1998.-336 с.
12. Венгеров А. Б. Теория государства и права.- М.: Юрист, 1996- 168 с.-Ч. 2: Теория права.-Т. 1.
13. Венгеров А. Б. Теория государства и права.- М.: Юрист, 1997- 152 с.-Ч. 2: Теория права-Т. 2.
14. Вичев В. Нравственная культура руководителя / Пер. с болг.- М.: Политиздат, 1988.- 158 с.
15. Вопленко И. Н. Правовая символика // Правоведение.- 1995.-№4-5.-С. 71-73.
Loading...

 
 

Цікаве