WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Юридична деонтологія. Культура особи у контексті філософського аналізу - Реферат

Юридична деонтологія. Культура особи у контексті філософського аналізу - Реферат


Реферат на тему:
Юридична деонтологія. Культура особи у контексті філософського аналізу
Проблеми деонтології пов'язані з онтологією особи та життєдіяльністю суспільства. Закономірний розвиток усіх сфер суспільного життя зазнає суттєвого впливу філософських ідей, культурологічних традицій, оскільки сама життєдіяльність суспільства творить культуру.
Поняття "культура" увійшло в науковий обіг європейської соціальної думки у другій половині XVIII ст. Сьогодні філософи і культурологи не дають йому єдиного тлумачення. Налічується близько тисячі дефініцій культури [209, с. 6]. Це призводить до того, що висвітлити їх стає дедалі складніше навіть у спеціальному дослідженні, оскільки доволі складно одержати конкретне знання про об'єкт, що тлумачиться як власне деяка субстанція, розчинена в усіх суспільних відносинах.
В. Розін виділяє три основні підходи щодо трактування категорії "культура": антропологічний, соціологічний, філософський [120, с. 12].
Антропологічний підхід ґрунтується на етнічних особливостях кожного народу, на поясненні буття нації. Соціологічний підхід скерований на культурогенезу, цінності людини, взаємостосунки між людьми тощо. Універсальним підходом до наукового пізнання культури є філософський.
Так, за допомогою аналізу та синтезу, індукції і дедукції та інших методів можемо дослідити справжню природу, сутність і генезу культури. Отже, й філософський аналіз дозволяє узагальнити існуючі дефініції, виявити їхнє ужиткове значення.
Невіддільним від поняття "культура" є поняття "цивілізація". Цивілізація є результатом культури, її продуктом, це своєрідна мода, модернізація. Вона виникає у процесі засвоєння досягнень однієї культури іншими культурами. Будь-яка спроба відірвати культуру від цивілізації перетворює на утопію ідею культурного відродження народу, породжує значні "відходи" цивілізації. Культура потребує цивілізації, як душа потребує тіла.
Культура має постійно підживлювати цивілізацію, інакше остання заперечуватиме, руйнуватиме культуру, нехтуватиме нею. Цивілізація є тимчасовим явищем і означає перетворену людиною, окультурену природу, засоби цього перетворення, соціальну культуру, людину, яка засвоїла духовну та інші види культур. Культура - загальнолюдське надбання, вона виступає своєрідним кодом, матрицею цивілізації [86, с. 21].
Загалом рівень цивілізації не обов'язково збігається з рівнем культури суспільства чи окремої особи. Це пояснюється тим, що культура спрямована на безперервний духовний, а цивілізація, як правило, - на фізичний розвиток членів суспільства. Причина прихована в тому, що нехтується використання здобутків окремих видів культур. Це бачимо на прикладі того, що культуру творять етноси, а цивілізацію - нації. Тому при розкритті змісту цивілізованого суспільства та цивілізованого правопорядку потрібно враховувати культурний чинник.
Зрозуміти сутність культури можна лише, дивлячись крізь призму діяльності людей, які населяють планету. Культура не існує поза людиною. Вона народжена тим, що людина постійно прагне відшукати сенс власного життя і діяльності, удосконалювати себе і світ, в якому живе [94, с. 7]. З філософського погляду, це і становить першооснову формування культури особи, яка не є чимось механічно привнесеним ззовні. Це значною мірою віддзеркалення суспільного стану виробництва, соціальної структури людського соціуму. Тобто справжня культура твориться власними зусиллями, системою життєвих смислів суб'єкта, що реалізуються у засобах та результатах його діяльності. Тому жодна особа, жодна спільнота не позбавлена повністю культури, адже кожен творить своє, хоча інколи й те, що суперечить суспільству, природі. З цього приводу академік М. Амосов зазначає, що, якби людство було розумне, то не існувало б глобальних проблем і загрози загибелі біосфери [41, с. 6]. Це означає, що культура особи полягає в усвідомленні нею змісту Всесвіту. Наразі повинні коригуватися свідомість і практика, інакше виникне небезпека так званого інтелектуального хаосу [78, с. 75].
Зауважимо, що людині у процесі життєдіяльності стає дедалі складніше набувати і зберігати досвід своєї цілісності, який становить соціокультурну буттєвість.
У наукових джерелах поширена думка, що стрижнем єдності зі світом та між самими людьми є справжня духовність у формі вільного самоіснування [71, с. 185]. Тобто йдеться про ступінь свободи людини, що ефективно впливає на розвиток культури. Адже культура особи повинна виступати невимушеним творінням, щоб відображати реальність буття, аксіологію життя на землі. Тоді культура особи успішно протидіятиме різноманітним деформаціям у суспільстві.
Гносеологія культури особи зумовлюється онтологією Всесвіту, тобто першоначалом всього існуючого. Продукт людської діяльності не повинен бути шкідливою штучною мікрочастинок) Всесвіту, а має органічно "вписуватися" у природу, не руйнуючи її. Ця умова стосується як матеріальної, так і нематеріальної сфери культури. Однак конструкторська діяльність - це по суті опредмечування сутнісних сил природи. Адже людина із природи дістає сили, дари і перетворює їх на продукт такої ж або іншої сили. Природна суть і цінність створеної людиною культури саме у тому і полягає, щоб не допустити виникнення продукту більшої, ніж природа, сили, оскільки тоді можливим буде процес руйнування. Культура не в усіх випадках виступає культурою для самої людини, її особистих потреб та гармонійного розвитку.
Стосовно культурного процесу зазначимо, що це достатня реалізація загальнолюдських цінностей шляхом культивування людської гідності. Суспільство потребує духовного стимулювання, посиленої уваги до внутрішнього світу людини. Тобто культура для людини є мірилом становлення її як універсально самодіяльної й водночас універсально суспільної істоти. Втілюючи в культурі власні творчі сили, людина знаходить у ній той відповідно необхідний матеріал, який слугує подальшому удосконаленню і розвиткові особистості.
Отже, культура як система духовних цінностей, що розвивається, і процес людської творчості як вияв стосунків між людьми - це регулятор клімату суспільства [43, с.8]. Відомо, що людська життєдіяльність полягає в осмисленні існуючих (чи одержаних) культурних надбань, зіставленні їх з природними об'єктами та якісному використанні без порушення цілісності світу. Така діяльність людини вимагає високого рівня інтелектуальної культури.
Запасом знань є результати культур, створених іншими людьми, іншими суспільствами. Тут можливі зіткнення культур. Тим самим відбувається обопільний діалог культур, завдяки якому людина отримує природну можливість якісно, раціонально використовувати здобутки різних культур.
Для розуміння поняття "культура особи" велике значення має прагнення розкрити таємниці гармонії людини. Частково здійснити це, як зазначає А. Арнольдов, можна через культуру. Справа в тому, що таємницю гармонії особи закладено в її культурі [43, с. 75]. Вивчаючи діяльність людини, її ідеї, творіння, можна дедалі глибшепроникати у її внутрішній світ.
І хоч би яким тривалим було це вивчення (інколи упродовж життя), все ж неможливо повністю пізнати таємниці людської душі, неможливо абсолютно точно передбачити поведінку людини в тій чи іншій ситуації. Щоправда, це вдається зробити тоді, коли відомі загальні симптоми поведінки, які вивчити легше. В інших випадках людина залишається загадкою. Тому ми вважаємо, що частково розкрити таємниці гармонії особи можна, виявивши рівень видів культури.
Гармонія особи - складне філософське поняття, що полягає у внутрішній та
Loading...

 
 

Цікаве