WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурна політика України: короткий історичний огляд та оцінки - Курсова робота

Культурна політика України: короткий історичний огляд та оцінки - Курсова робота

Втiм, як зауважував Ю.Шевельов, "згубнi наслiдки полiтики Постишева виявилися не в заборонi української мови чи формальному припиненнi українiзацiї, а в майже тотальному розгромi українських кадрiв. У погодженнi з гаслом про культуру, нацiональну тiльки формою, кожного, хто плекав традицiї українського минулого, змушували замовкнути або знищували."
1933 року розгромлено знаменитий театр "Березiль", згодом заарештовано його натхненникiв - режисера Леся Курбаса та драматурга Миколу Кулiша (обох розстрiляно на Соловках у 1937 роцi). Розгромлено було український кооперативний рух,який у 20-тi рр. забезпечував бодай вiдносно незалежний вiд держави статус окремих секторiв української культури (кооперативнi видавництва "Слово", "Книгоспiлка", "Рух" та iн.). Масовому розгрому пiддають Всеукраїнську Академiю Наук, яка аж до 1929 року зберiгала порiвняно незалежне щодо партiйного керiвництва становище. 1931 року було розформовано створену Михайлом Грушевським iсторичну секцiю ВУАН, припинено її видання, а сам М.Грушевський змушений був виїхати до Москви. Протягом 30-х рокiв гуманiтарнi установи ВУАН було розгромлено практично цiлковито. Закрито Iнститут української наукової мови, з 85 вчених-мовознавцiв було розстрiляно 62. Так само було знищено майже всiх спiвробiтникiв Iнституту фiлософiї. Закрито було Iнститути шевченкознавства, єврейської пролетарської культури, навiть Український iнститут марксизму-ленiнiзму, який розробляв альтернативну до М.Грушевського концепцiю iсторiї України. Пiзнiше замiсть цього закладу створено українську фiлiю московського Iнституту Маркса-Енгельса-Ленiна.
Найсуворiшi репресiї впали на систему народної освiти та на мистецьку iнтелiгенцiю. Пiсля самогубства наркома освiти М.Скрипника з системи Наркомосу "вичищено" 2000 працiвникiв-"нацiоналiстiв", з них 300 письменникiв та вчених. Протягом 30-х рокiв загинули в таборах або були розстрiлянi близько 200 з 240 письменникiв, що активно друкувалися в 20-х роках.
Майже цiлковито фiзично знищено було й групу мистцiв-"бойчукiстiв", Провiдних майстрiв українського художнього авангарду змушували "перебудуватися" в дусi соцреалiзму, а бiльшiсть новаторських їхнiх праць знищено.
Борючись з усiма проявами "нацiоналiзму" в культурi, комунiстична влада України скерувала свiй удар не лише проти певних осiб, але й проти цiлих мистецьких стилiв. "Буржуазно-нацiоналiстичним" було оголошено стиль українського бароко. В результатi було не лише фiзично знищено кiлькох талановитих архiтекторiв, але й зруйновано сотнi пам'яток найцiннiших архiтектурних пам'яток. В самому лише Києвi було знесено Золотоверхий Михайлiвський собор та церкву Богородицi Пирогощої 12 ст., численнi пам'ятки доби гетьманства.
Нищилася владою i традицiйна народна культура. Оскiльки ця культура значною мiрою спиралася на християнськi традицiї та моральнi цiнностi, протягом 30-х рокiв було майже тотально придушено релiгiйнi органiзацiї. Повнiстю розгромлено "нацiоналiстичну" УАПЦ, репресовано 23 iз 24 її єпископiв. Пiсля цього розгромлено й екзархат росiйської православної церкви в Українi. В результатi з 12000 парафiй, що дiяли на територiї тодiшньої УРСР перед 1917 роком, на 1939 рiк iснувало два-три десятки. Заборонялося святкувати релiгiйнi свята, проводити традицiйнi обряди - весiлля, хрестин, похорону тощо. Аби пiдiрвати закорiнений у народну свiдомiсть вiдлiк часу, пов'язаний з церковними святами, влада в серединi 30-х запровадила навiть новий календар (шестиденка замiсть традицiйного тижня). Втiм, вiд цього експерименту скоро вiдмовилися.
Росiйськомовними знову стали вищi навчальнi заклади, i якщо 1931 року українською мовою видавалися 90 вiдсоткiв газет i 85 вiдсоткiв часописiв, то за дев'ять рокiв цi цифри зменшилися вiдповiдно до 70 й 45 (навiть з урахуванням приєднаної на той час Захiдної України, де всi видання були українськими).
Отже, формально зберiгши свою iнфраструктуру й прокламовану державну пiдтримку, "українська радянська культура" у 30-тi роки зазнала стiлькох нащiвних ударiв, що невпiзнанно змiнила свiй змiст i суть, майже повнiстю омертвiвши й офiцiалiзувавшись, перетворившись на слухняне знаряддя iдеологiчної обробки власного народу чужим режимом.
9. "Українська радянська культура"
Верхiвка комунiстичної партiї, що реально мала всю повноту влади в Радянському Союзi, надавала великого значення культурi, але - як iнструментовi iдеологiчної обробки народу. Значущим є сформульоване Максимом Горьким визначення ролi митця в соцiалiстичному суспiльствi як "iнженера людських душ". Себто мистецька творчiсть мала не займатися реально iснуючою людиною, а слугувати формуванню "нової людини". Вiдповiдно фiксувався також єдиний "творчий метод", яким мусили користуватися радянськi митцi - метод "соцiалiстичного реалiзму", що полягав у "зображеннi дiйсностi в її революцiйному розвитку", тобто не зовсiм такою, як вона є, але - такою, якою вона "повинна бути" з комунiстичної точки зору. Мистецькi твори, зробленi iнакше, у кращому разi не мали шансiв потрапити до "споживача", у гiршому - означали судовий вирок авторовi. Натомiсть у стосунку до слухняних культурна полiтика бiльшовицької партiї (що значною мiрою вiдбивала особистi мистецькi смаки Сталiна, який любив традицiйний росiйський театр, та опернi постановки "Большого") була, як нiколи, патерналiстською. Найзначнiшим з-помiж вцiлiлих пiсля репресiй митцям було забезпечено досить високий за радянськими мiрками рiвень доходiв, державнi дачi, авта, - чого була позбавлена бiльшiсть їхнiх спiвгромадян. Твори їхнi видавалися великими тиражами та мали майже гарантованого читача через брак конкуренцiї. Платою за добробут був полiтичний конформiзм, умiння талановито вихваляти "вождiв", - i неодмiнно в зрозумiлiй для них формi.
Наслiдки такої патерналiстської полiтики були неоднозначними. З одного боку, переважна бiльшiсть "мистецької продукцiї" була формально одноманiтною, часом просто вбогою, зате iдеологiчно перенасиченою аж до неперетравлюваностi. Усi цi твори на сьогоднi мають хiба що iсторичне значення. З iншого ж боку - в СРСР створювалася досить потужна iнфраструктура культури, яка, одначе, обслуговувала не стiльки культурнi потреби народу, скiльки iдеологiчнi потреби влади.
Селяни, не надто прихильнi до бiльшовицької влади, становили в довоєннi роки переважну бiльшiсть населення, тож для їх "обробки" використовувалися не лише полiтичнi та господарчi (колективiзацiя, "розкуркулення", а потiм i штучний голод), а й "культурнi" засоби. Практично в кожному селi замiсть знищених осередкiв "Просвiти" та замкнених, а то й зруйнованих церков створювалися спершу "хати-читальнi", а потiм - клуби, що об'єднували бiблiотеку, кiно-театральний зал та танцмайданчик. Зорiєнтованi передусiм на сiльську молодь, клуби мали забезпечувати як її виховання в комунiстичному дусi, так i контроль за її дозвiллям.
Утримувано
Loading...

 
 

Цікаве