WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурна політика України: короткий історичний огляд та оцінки - Курсова робота

Культурна політика України: короткий історичний огляд та оцінки - Курсова робота

комунiстичний, бiк найталановитiшу мистецьку молодь, бо тим часом "дрiбна буржуазiя загрiбає до себе вузiвську молодь i утворює кадри своєї iнтелiгенцiї, яка й виховує масу..." Критикуючи тодiшню культурну полiтику "масовiзму", тобто масового залучення до мистецтва не дуже талановитої, не дуже освiченої, але дуже "iдейної" молодi, Хвильовий зауважував, що жменька талантiв, яку цiй масi протиставлять "дрiбнобуржуазнi" митцi, "в тисячу разiв сильнiше вплине на масу,анiж "Гарт" i "Плуг" вкупi". У суто мистецьких питаннях Хвильовий закликав орiєнтуватися не на росiйську культуру, а на європейську, вiльно визначати власнi шляхи розвитку, не оглядаючись на Москву. "Ми пiд впливом власної економiки прикладаємо до нашої лiтератури не "слов'янофiльську теорiю самобутностi", а комунiстичну теорiю самостiйностi, - писав вiн. - Росiя ж самостiйна держава? Самостiйна! Ну, то й ми самостiйна. (...) Росiйська лiтература тяжить над нами в вiках, як господар становища, який привчав нашу психiку до рабського наслiдування. Отже, вигодовувати на нiй наше молоде мистецтво - це значить затримати його розвиток" [3].
Суперечливiсть та непослiдовнiсть "українiзацiї", зауважувану багатьма i тодi, й пiзнiше, видатний мовознавець проф. Ю.Шевельов окреслив так: "Українiзацiя була процесом двобiжним. Рiвнобiжно до заходiв, спрямованих на поширення української мови, робилися зусилля знищити українську культуру, а з нею й мову" [4]. Справа може бути з'ясована тим, що, вочевидь, рiзнi суспiльно-полiтичнi сили в Українi й поза нею мали рiзнi концепцiї українiзацiї й дiяли часом односпрямовано, а часом - входили в конфлiкти, якi зрештою й призвели до трагiчного фiналу. Можна умовно говорити про українiзацiйнi "проект Сталiна- Кагановича" та "проект Скрипника-Хвильового". За першим стояло московське бiльшовицьке керiвництво та чи не бiльшiсть партiйно-державної верхiвки в самiй Українi, за другим - група нацiонально свiдомих керiвникiв КП(б)У та молода "радянська" українська iнтелiгенцiя. Основнi риси обох "проектiв" ми нинi можемо встановлювати, аналiзуючи розрiзненi цитати та практичнi акцiї головних дiйових осiб. Обидва "проекти" виходили з необхiдностi та неминучостi побудови соцiалiстичного суспiльства в Українi та створення нової, "соцiалiстичної" української культури; обидва передбачали енергiйнi "бiльшовицькi" дiї задля цього. Однак на цьому подiбнiсть практично вичерпувалася.
"Проект Скрипника-Хвильового" мав на метi створення цiлiсного, органiчного українського соцiалiстичного суспiльства з цiлiсною, органiчною, самостiйною українською соцiалiстичною культурою. Для цього потрiбно було, з одного боку, "українiзувати" наявнi соцiалiстичнi елементи (державно-партiйний апарат та робiтництво), з iншого - "соцiалiзувати" питомi українськi елементи (творчу й наукову iнтелiгенцiю та селянство) i поєднати все в єдиний нацiональний органiзм. Саме для цього "радянiзували" ВУАН, запрошували до роботи в УСРР такi чiльнi постатi, як М.Грушевський, В.Винниченко, В.Стефаник. Лише деякi елементи старої української культури (як-от церква) не надавалися до такої iнтеграцiї й мали витiснятися чи й лiквiдовуватися.
Натомiсть "проект Сталiна-Кагановича" випливав з iдеї "коренiзацiї", тобто розширення соцiальної бази бiльшовицької влади в неросiйських регiонах, та сталiнської концепцiї культури в соцiалiстиичному суспiльствi як "нацiональної за формою, соцiалiстичної за змiстом" - отже, все в українськiй культурi, що виходило поза "нацiональне офарблення" спiльного для всього СРСР змiсту, не мало права на iснування.
Московський режим, вочевидь, не дуже вiрив, що українiзований пролетарiат перевиховає "дрiбнобуржуазну" українську iнтелiгенцiю, а не навпаки. Ще небезпечнiшими виявилися для Сталiна та його оточення новi i, варто зауважити, з кожним днем дедалi обгрунтованiшi претензiї українцiв на самостiйнiсть, хай поки що лише культурну. Тому найенергiйнiшi здiйснювачi "проекту Скрипника-Хвильового" ( нарком освiти О.Шумський, М.Хвильовий, економiст М.Волобуєв, старе керiвництво ВУАН) регулярно пiддавалися гострiй критицi чи й переслiдуванням. З початком тридцятих рокiв ситуацiя взагалi рiзко погiршилася - українiзацiю за "проектом Скрипника-Хвильового" спiткав трагiчний кiнець.
8."Культурна революцiя" та нищення української культури
Сталiнська модель побудови соцiалiзму, прийнята до енергiйного виконання в "рiк великого перелому" (1929), мала три ключових напрямки: iндустрiалiзацiю, колективiзацiю села, культурну революцiю. Пiд останньою розумiлося "швидке подолання культурної вiдсталостi, пiднесення культурного рiвня трудящих, створення й розквiт нової за змiстом i формами соцiалiстичної культури" [5].
Поза офiцiйно прокламованими, "культурна революцiя" в СРСР мала й суто практичнi цiлi - пiдготовку iз селянської молодi "кадрiв iндустрiалiзацiї", створення розгалуженої системи масової iдеологiчної обробки населення. "Подолання культурної вiдсталостi" практично означало примiтивне "цивiлiзування" народних мас, передусiм - сiльських. За твердженням УРЕ, "одним з найважливiших завоювань культурної революцiї було здiйснення в СРСР загального початкового обов'язкового навчання, в осн. за роки першої п'ятирiчки (1928-32)... В ходi К.р. усувався розрив мiж культурою мiста й села, мiж культурним рiвнем працiвникiв розумової й фiзичної працi..."
Натомiсть створення "нової культури" здiйснювалося передусiм шляхом нищення культури старої - як елiтарної, так i традицiйної народної, тiсно пов'язаної з християнством. Нацiональна культурна тяглiсть та самобутнiсть в цих умовах ставала зайвою, навiть шкiдливою для справи соцiалiзму й мусiла зникнути, а в кiнцевому рахунку приреченими оголошувалися нацiональнi культури взагалi.
Неважко було помiтити, що в рамки майбутньої "нової культури" не вмiщувалася практично вся українська культура, яка витворилася на початок 30-х рокiв - i "стара", й "нова". Окрiм того, головна прагматична спонука до офiцiйної "українiзацiї" - завоювання на свiй бiк селянства, - стала неактуальною; селянство почали "завойовувати" примусовою колективiзацiєю, а потiм - штучним голодом.
Отже, прийшов час масового нищення спершу старої, а згодом i нової української iнтелiгенцiї. Його початок знаменував процес "Спiлки визволення України", коли 1930 року за очевидно сфабрикованою справою було засуджено велику групу провiдних українських дiячiв доби УНР на чолi з академiком Сергiєм Єфремовим.
1933 року на Україну Сталiним присилається Павло Постишев, що стає другим секретарем ЦК КПУ, але отримує диктаторськi повноваження й починає масовi репресiї проти селян, iнтелiгенцiї, частини партiйних кадрiв. Невдовзi накладають на себе руки найвiдомiшi "нацiонал-комунiсти" - Микола Хвильовий та Микола Скрипник.
Репресiї охопили практично всi сфери української культури - науку, мистецтво, освiту, релiгiйне життя, сiльську кооперацiю.
Loading...

 
 

Цікаве