WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурна політика України: короткий історичний огляд та оцінки - Курсова робота

Культурна політика України: короткий історичний огляд та оцінки - Курсова робота

"партiєю влади" (верхiвка колишньої партноменклатури, яка зберегла ключовi позицiї й пiсля розпуску КПРС та проголошення незалежностi) породили головний документ державної культурної полiтики цього часу - "Основи законодавства України про культуру" [8], прийнятi Верховною Радою у лютому 1992 року. "Основи" стали величезним кроком уперед в порiвняннi з часом, коли культурна полiтика визначалася постановами ЦК КПРС.
В "Основах" прокламовано принципи державної полiтики у галузi культури, що загалом спiвпадають iз мiжнародно визнаними, однак серед головних прiоритетiв названо "вiдродження й розвиток культури української нацiї", а також "утвердження гуманiстичних iдей, високих моральних засад у суспiльному життi", що, як законодавчо зафiксоване положення, може в певних умовах стати пiдставою для запровадження цензури чи позбавлення пiдтримки певних мистецьких явищ, визнаних недосить високоморальними чи негуманiстичними.
"Основи" стверджують, що "в Українi гарантується розвиток мережi рiзних за видами дiяльностi та формою власностi закладiв,пiдприємств та органiзацiй культури..." Однак реальних механiзмiв державної пiдтримки недержавних культурно-мистецьких органiзацiй "Основи" не створювали, а щодо заохочення спонсорства та благочинства - вiдсилали до "чинного законодавства", яке й донинi жодних пiльг спонсорам не передбачає. Щодо державного фiнансування культури "Основи" вказували, що воно "здiйснюється на нормативнiй основi за рахунок республiканського та мiсцевих бюджетiв, а також коштiв пiдприємств, органiзацiй, громадських об'єднань та iнших джерел. Держава гарантує необхiдне фiнансування на розвиток культури в розмiрi не менше восьми вiдсоткiв нацiонального доходу України." Однак ця "гарантiя" залишилася порожнiми словами - насправдi витрати на культуру в бюджетi України останнiх рокiв поволi знижувалися вiд 2% в 1992 роцi до 0.8% на 1995 рiк. Окрiм того, ринковi реформи унеможливили нормативний механiзм фiнансування, розрахований на планову економiку з контрольованими державою цiнами.
Втiм, не лише українськi законодавцi, а й громадська думка в першi роки незалежностi не були готовi до реформування культурної полiтики на сучасних засадах, пристосування її до умов громадянського суспiльства та ринкової економiки. Головними вимогами культурно-мистецького середовища у цей час були збiльшення бюджетного фiнансування та повне звiльнення закладiв культури вiд оподаткування. Першi, невмiлi й нерiдко невдалi спроби недержавних мистецьких органiзацiй iснувати в умовах вiльного ринку, лише за рахунок власноручно зароблених коштiв, породили в цьому середовищi не стiльки прагнення ефективнiше господарювати, скiльки бажання повернутися пiд державне покровительство. Показовим є приклад київських незалежних театрiв - протягом 1992-94 рокiв майже всi вони або припинили iснування, або з власної волi перейшли в комунальне пiдпорядкування.
Двоїстою виявилася роль "традицiйних" творчих спiлок, побудованих за "галузевою" ознакою (одна - письменницька, одна - композиторська i т.д.). За успадкованою вiд радянського часу iнерцiєю лише цi мистецькi об'єднання одержували фiнансування з бюджету, незалежно вiд того, наскiльки активною та мистецьки значущою є їхня дiяльнiсть. Керiвництво "традицiйних" спiлок намагалося добитися законодавчого закрiплення цього стану в нових умовах, аргументуючи це своїм великим внеском у збереження нацiональної культури та виборювання незалежностi, що викликало в нових мистецьких угруповань та асоцiацiй невдоволення й гостру критику. Негативно впливала на ефективнiсть державної культурної полiтики подiленiсть культурної сфери мiж кiлькома вiдомствами - Мiнкультури, Мiнмолодьспортом, Мiннацкультом, Держтелерадiо тощо. Особливо очевидним був брак державної позицiї щодо масової культури в Українi, небезпечний в умовах експансiї закордонної, передусiм - американської та росiйської комерцiйної мас-культурної продукцiї.
Великого удару по iнфраструктурi культури завдала господарча криза, що загострилася ще в 1989-90 роках, та гiперiнфляцiя: за три першi роки незалежностi цiни виросли в 1200 разiв, практично припинилося будiвництво в культурнiй iнфраструктурi. Закривалися кiнотеатри, клуби, особливо профспiлковi, на 15% скоротилося число зайнятих у цiй сферi. Багато талановитих митцiв, передусiм - музикантiв, спiвакiв виїхали працювати за кордон. Особливо глибокою стала криза в кiнематографi та книговидавництвi - галузях, дуже залежних вiд фiнансування та технiчного озброєння. Однак за рахунок iнiцiативи громадськостi та мiсцевого самоврядування у цi ж роки продовжували вiдкриватися новi музеї, театри-студiї, мистецькi галереї, приватнi видавництва. Втiм, їх дiяльнiсть дуже стримувала недосконала правова база: практично повна вiдсутнiсть законодавчої пiдтримки органiзацiй, неорiєнтованих на одержання прибутку.
В цих умовах поширеною стала думка про "занепад української культури", хоча насправдi можна говорити лише про господарчий занепад державно-комунальної "галузi культури", цiлком залежної вiд бюджетного фiнансування та створюваної свого часу передусiм для iдеологiчної обробки населення. Натомiсть у культурi як такiй iшли складнi, суперечливi процеси глибинної трансформацiї, не завжди пiдтримуванi вiдповiдними законодавчими та господарчими акцiями держави.
13. Сучасний стан укpаїнської культуpи та проблеми здійснення культурної політики
Сьогоднiшнiй день характеризується продовженням господарчої кризи, бiльш та менш успiшними спробами реформ, i водночас - дальшим перебiгом процесiв глибинної трансформацiї господарчого та суспiльного життя на нових засадах. Неподоланий спад виробництва, бюджетний дефiцит, приховане та явне безробiття - все це має й iншу сторону: змiцнення ефективних виробникiв при "вимираннi" неперспективних, зростання дiлової iнiцiативностi та господарчої самостiйнiстi дедалi бiльшої частини населення, дедалi вiдкритiший характер нашого суспiльства щодо зовнiшнього свiту.
Подiбнi суперечливi явища спостерiгаються й у культурнiй сферi. Фактично держава та органи мiсцевого самоврядування й нинi керуються переважно засадами адмiнiстративного управлiння та бюджетного утримання тих її закладiв, що перебувають у державнiй та комунальнiй власностi. Одначе стара система правових, фiнансово-господарчих, адмiнiстративних механiзмiв, побудована на цих засадах, нинi фактично зруйнована, а нову ще тільки належить сформувати.
Через господачу кризу можливостi держави ефективно утримувати, а тим бiльше розвивати культурну iнфраструктуру скорочуються з кожним днем (частка видаткiв держбюджету України, видiлена на культуру, скоротилася вiд приблизно 2 % у 1992 р. до менш нiж 0,7 у 1997 р., за цей самий час число працiвникiв у сферi культури скоротилося вiд 260 до менш як 200 тисяч; з кожним роком збiльшується зношенiсть матерiально-технiчної бази культури).
Реальна влада Мiнiстерства
Loading...

 
 

Цікаве