WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурна політика України: короткий історичний огляд та оцінки - Курсова робота

Культурна політика України: короткий історичний огляд та оцінки - Курсова робота

Курсова робота на тему:
КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ:
КОРОТКИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД ТА ОЦІНКИ
Зміст роботи
1. Середньовiччя (IX - XIV ст.)
2. Вiки литовсько-польського панування
3. Гетьманська доба та втрата автономiї
4. Нацiонально-культурне вiдродження Надднiпрянщини в XIX ст.
5. Нацiональне вiдродження в Галичинi
6. Визвольнi змагання. Вiдродження й загибель Української держави
7. "Українiзацiя" та "Розстрiляне вiдродження".
8."Культурна революцiя" та нищення української культури
9. "Українська радянська культура"
10. "Шiстдесятництво" та диссиденти
11. Перебудова. Першi кроки до незалежностi
12. "Медовий мiсяць" української незалежностi
13. Сучасний стан укpаїнської культуpи та проблеми здійснення культурної політики
14. Регiони України: iсторичнi, етнiчнi, культурнi особливостi
15. Нацiональнi меншини
1. Середньовiччя (IX - XIV ст.)
Хоча в захiдних унiверситетських курсах добу середньовiччя на територiї теперiшньої України пiд впливом росiйських iсторiографiчних схем досі прийнято розглядати в контекстi росiйського iсторичного процесу, однак аналiз позбавлених полiтичної тенденцiйностi iсторикiв та етнологiв переконливо доводить: київський перiод, пов'язаний з найвищим розквiтом княжої Русi (урвався 1240 року разом iз захопленням Києва татарами), мав безпосереднiм продовженням перiод галицько-волинський (де аж до 1349 року iснувала могутня українська держава); традицiя давньоруської державностi у певному сенсi продовжилася й у Великому князiвствi Литовському, де етнiчно й культурно домiнував українсько-бiлоруський елемент.
Надзвичайно важливим для всього подальшого процесу формування українсько ї нацiї та її культури стало здiйснення того, що можна назвати релiгiйно-культурним проектом князя Володимира Святого. Аби зцементувати розрiзненi, хоча й пiдкоренi силою зброї схiднослов'янськi племена, князь Володимир вдався 988 року до запровадження християнства вiзантiйського обряду як державної релiгiї. Втiм, самим актом навернення його проект не обмежився - разом iз грецькими та болгарськими священниками до Києва прибули численнi будiвничi, художники, лiтератори. У надзвичайно короткий термiн у Київськiй державi виникла, за монаршими задумом та волею, "висока" культура, взорована на багатiй культурi Вiзантiї. Втiм, мовою церкви та "високої" культури стала не грецька й не мiсцева - скажiмо, полянська, - говiрка, а так звана церковнослов'янська, фактично - болгаро-македонська. Причини, видається, були суто утилiтарнi - на той час уже iснувала багата релiгiйна лiтература цiєю мовою, загалом зрозумiлою нашим предкам, тож її можна було практично механiчно ввести до релiгiйного та культурного обiгу. Як зауважує Р.Якобсон, "багатющий врожай золотого вiку болгарської лiтератури при царi Симеонi (893-927) був повнiстю засвоєний на Русi пiсля її хрещення" [1].
Все це пояснює i чому став можливим "культурний вибух" у Київськiй Русi XI - XII столiть, i чому бiльшiсть явищ цiєї культури несуть явний знак вторинностi. "Висока" культура Київської Русi як наслiдок вiзантiйсько-болгарського щеплення, здiйсненого через послiдовну державну полiтику, хоча й дала чимало прекрасних плодiв, однак мало що з неї стало органiчною частиною питомої нацiональної культури, навiть елiтарної. На жаль, спадщина цього часу дiйшла до нас у вельми фрагментарному виглядi. Бiльшу частину її було знищено в часи подальших вiйськових лихолiть.
2. Вiки литовсько-польського панування
У 1352 роцi українськi землi було подiлено мiж Польщею (Галичина й частина Подiлля) та Литвою (Волинь, Київщина й Чернiгiвщина). При цьому бiльше половини територiї сьогоднiшньої України все ще лежало пусткою пiсля татарської навали. Якщо стан українських земель у складi Литви характеризувався тим, що культурнiшi завойованi пiдкорили собi диких ще завойовникiв, староукраїнська мова стала офiцiйною мовою Великого князiвства Литовського, в мiстах починає активно впроваджуватися Магдебурзьке право, то ставлення католицької Польщi до православного населення українських земель було значно жорсткiшим.
Внаслiдок Люблiнської унiї 1569 року всi українськi землi перейшли пiд владу Польської корони.
Майже два столiття безперервних ворожих навал не лише знищили власну державнiсть на українських землях та спустошили їх, але й призвели до значних перемiщень великих мас населення, що в кiнцевому рахунку стерло рiзкiсть граней мiж давнiми схiдноруськими племенами, але не створило натомiсть оформленої української народностi. Рештки "високої" культури, вцiлiлi вiд князiвських часiв, формували лише православну iдентичнiсть. Тож не дивно, що, доки завойовники-литовцi не перейшли на католицизм, а завойовники-поляки не розпочали активної контр-реформацiйної полiтики (з її нетерпимiстю до не-католикiв), давньоукраїнське суспiльство та його культура бiльш-менш спокiйно iнтегрувалися до загальнодержавного та загальнокультурного контексту Речi Посполитої.
Натомiсть з кiнця XVI столiття як вiдповiдь на контрреформацiйний тиск (одним з наслiдкiв якого стала Берестейська церковна унiя) на українських землях виникає й мiцнiє хвиля нацiонального вiдродження, що має попервах релiгiйне забарвлення. Головними силами його стають православне мiщанство, об'єднане в братства (найбiльшi - у Львовi й Києвi), та запорiзьке козацтво, на чолi якого опиняється патрiотична частина старої аристократiї (бiльшiсть якої на той час покатоличилася й сполонiзувалася). Однак домiнування релiгiйної проблематики в культурному вiдродження згодом зiграло поганий жарт з українською культурою. Бiльша i краща частина лiтературної та друкарської продукцiї цього часу творилася не народною, а церковно-слов'янською мовою чи наближеною до неї (полемiчнi твори Iвана Вишенського, "Граматика" М.Смотрицького, перша друкована, так звана "Острозька Бiблiя" 1581 р. та iн.)
Як писав Дмитро Чижевський, "з богословського погляду Острозька Бiблiя - великий успiх. Але з лiтературного боку вона зафiксувала дальший розрив мiж церковною та лiтературною (напiвнародною) мовою... Текст цей не мiг стати основою норми лiтературної мови на Українi. А iншого авторитетного джерела норми українська лiтературна мова не знайшла аж до кiнця 18 вiку" [2]. Таким чином, багато здобуткiв українського письменства XVI - XVII столiть згодом дiсталися, як трофей, росiйськiй культурi.
Дiяльнiсть братств i шкiл, вiдновлення злiквiдованої ранiше поляками православної iєрархiї дало iдейне пiдгрунтя для збойних змагань українцiв за власну окремiшнiсть. Вислiдом цiєї боротьби пiсля низки безуспiшних козацьких повстань стало створення в ходi вiйни 1648 - 1657 рр. пiд проводом Зиновiя Богдана Хмельницького незалежної української держави - Гетьманщини.
3. Гетьманська доба та втрата автономiї
Хоча Гетьманщина нiколи не охоплювала всiєї української територiї (поза
Loading...

 
 

Цікаве