WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Юридична деонтологія. Духовна культура юриста - Реферат

Юридична деонтологія. Духовна культура юриста - Реферат

як складна, багатогалузева система, яка передбачає знання історії нації, мови, літератури, права, політики, а також ідеологію, мораль, релігію, мистецтво тощо, на основі яких формується власний духовний світ. Тобто духовні потреби юриста мають різнобічний вияв, а його професійна діяльність повинна розгортатися як у площині, так і у просторі духовності. Принцип синтезування є свідченням духовних можливостей юриста у пізнанні світу і розумінні суспільних явищ. Загалом досконалість духовного розвитку й духовна культура дають змогу виробити активні форми і методи регулювання професійної поведінки юристів.
Аналізуючи духовну культуру юриста, доходимо висновку про важливість такого принципу, як безмежність. Дійсно, духовний розвиток людини не знає меж. Це своєрідне духовне світло у духовному просторі. Людський розум прагне опанувати природні закони, проте досягнення вершин духовності є нескінченний процес. Звичайно, духовна сфера юридичної діяльності розуміється в дещо звуженому значенні. Духовна свобода юриста передусім спрямовується на духовну опіку громадян у правовому полі, де здійснюється процес правового виховання, формування правової культури, правосвідомості та законослухняності. У цьому випадку юрист виявляє безкорисливі мотиви професійної діяльності. Отже, звуження дій його духовної культури відносне. Бажання юриста вийти за межі власних повноважень у сфері духу є явищем позитивним. Проте механізм використання принципу безмежності встановити важко, оскільки розвиток духовності - процес насамперед індивідуальний, що зумовлює певні відмінності духовного впливу на громадян з боку юристів.
Чи не найважливішим принципом духовної культури юриста є пріоритет духовного над матеріальним. Протистояння духовного матеріальному існує тому, що внутрішня сутність людини полягає насамперед у духовному, а не в матеріальному. Тенета матеріального заплутують людину. Для біологічного життя духовність людині не потрібна, вона навіть шкідлива [62, с. 82]. Бездуховним є життя людини, коли воно спрямоване на задоволення матеріальних, побутових, тілесних потреб, що не виявляє її дійсно духовної сутності. Відтак у духовному становленні юриста орієнтиром має бути пріоритет духовного над матеріальним. Інакше кажучи, становлення людяності розпочинається з духовного поля, а містком між матеріальним і духовним є душа, духовне життя [104, с. 201]. Юрист як людина покликаний своєю діяльністю утверджувати справедливість і закон, захищати національні інтереси, має насамперед орієнтуватися на духовність, оскільки саме вона визначає смисл правничої діяльності.
Варто, мабуть, погодитися з думкою, що бездуховний розвиток нагадує інстинкт тварин. Розвиток цивілізації, якщо він позбавлений гуманістичного наповнення, негативно позначається на стані духовності людини. В цьому полягають основні причини вчинення правопорушень і злочинів. Проте наголосимо, що у правоохоронній діяльності, як і в будь-якій іншій, важливо поєднувати духовні та матеріальні стимули. Звичайно, упродовж життя людина дбає про матеріальні речі, але їм не варто підпорядковувати усю життєдіяльність, оскільки матеріальне - це лише одна зі сфер людського буття, а сенс призначення людини у Всесвіті зумовлює духовне.
Глибше зрозуміти зміст духовної культури юриста допомагають такі основні її функції: осмислення юристом законів духовного світу, духовне піднесення, розвиток власної духовної сутності, збагачення гуманістичним світоглядом, керування внутрішнім життям, запобігання духовним стресам, осмислення духовного змісту юридичних законів, виконання юристами духовної місії.
Цілком зрозуміло, що призначення духовної культури полягає передусім у тому, щоб юрист особисто зміг глибоко усвідомити реально існуючі закони духовного світу, а потім - тлумачити ці закони громадянам, здійснюючи тим самим своєрідне духовно-правове виховання. Ця функція дає змогу зрозуміти, що найнебезпечнішими для людини є насамперед злі думки, а за ними - й неправові дії. Як зазначає С. Лазарев, на поведінку людини визначальний вплив має її дух [92, с. 88]. Саме він найбільш ефективний, оскільки духовна допомога людині є найбільшою допомогою [62, с. 99].
Осмислення законів духовного світу формує у юриста високі духовні цінності, розвиває духовну свідомість, виявляє його людську сутність, з'ясовує сенс життя на Землі. Існує різниця між законами духовного світу і духовним надбанням людства. Друге є результатом першого, його осмислити легше. Для першого потрібне розуміння та спеціальні знання.
За умов сучасного державотворення в Україні духовна культура покликана виконувати важливу функцію духовного піднесення правників. Адже практично у юристів більшою чи меншою мірою свого часу нівелювалося почуття духовності, оскільки вони жили, навчалися, працювали за тоталітарного режиму, належали до партії, перебували під впливом атеїстичного виховання, користувалися чужими духовними державними знаками й символами тощо. Виконуючи службові обов'язки, юристи були причетні до вимушеного масового порушення законності та власного правового почуття, до утисків духовного життя громадян. Це знаходило вияв у застосуванні юридичних санкцій до інакомислячих, віруючих осіб (за те, що вони виявляли свободу волевиявлення, намагалися дотримуватися обрядів чи давніх українських традицій і звичаїв, їх за буцімто скоєні дрібні правопорушення притягали до відповідальності), у забороні вивчати релігійну та українську літературу, у репресіях патріотично настроєних національних істориків, письменників, художників, юристів, у суворому переслідуванні церковних шлюбів, хрещення дітей, похорону зі священиком. Негативно впливало на розвиток духовності також залучення юристів до закриття культових споруд. Така юридична практика зумовлювалася тоталітарними ідеологічними й духовними обмеженнями, які орієнтували юристів на захист насамперед інтересів комуністичної держави, культивували ненависть до правопорушників і навіть до звичайних громадян.
Нинішня ситуація в Україні формує у юристів гуманістичні погляди. Розпочався новий етап духовноговідродження України, визнання духовної спадковості та сильних духовних коренів нашого народу, що сприяє осмисленню юристами власної духовної сутності. Кожен юрист має змогу визначитися, що для нього основне - буття чи володіння? Тут треба вибирати вузьку дорогу - внутрішній імператив життя. Як справедливо зазначає Е. Фромм, лише буття означає життєлюбність і справжню причетність до світу [148, с. 52]. На його думку, любов до життя існує незалежно від складних умов та долі й насамперед людина повинна відчувати радість від того, що допомогла іншому, а не від того, що володіє чимсь або кимсь.
Формуючи власну духовну сутність, юрист усвідомлює, що тільки духовні критерії визначають його як захисника народу, оскільки феномен духовного життя то сутність людини, а духовність - це якість, яка її характеризує [62, с. 76-77]. Тобто дух, духовність, духовна культура є ознаками якості людського буття. Інакше кажучи, ефективність діяльності юриста зумовлюють передусім духовні чинники, постійне пізнання самого себе, розвиток духовних засад службової діяльності. Дбаючи про власне духовне здоров'я, юрист тим самим стає спроможним долати зло, вияви якого ще досить поширені у суспільстві.
Без перебільшення однією з провідних є функція збагачення гуманістичним світоглядом. Вона впливає на професійну діяльність юриста, його поведінку, усвідомлення стану правопорядку в Україні. Під впливом гуманістичного світогляду юрист виробляє власну правову позицію, удосконалює кваліфікацію, відчуває своє призначення у суспільстві. По суті, гуманістичний світогляд - це процес становлення нової особи юриста, коли духовність, людяність є підґрунтям правової діяльності.
Функція керування внутрішнім життям юриста органічно пов'язана з його внутрішньою культурою. Ми підходимо до розуміння цієї функції з позицій духовності, оскільки розвинена духовність - це
Loading...

 
 

Цікаве