WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Сутність моральної особистості - Реферат

Сутність моральної особистості - Реферат

цьому змісті криється звернена до мене підказка: "для тебе". Саме цей зміст вказує мені в такий спосіб моє єдине місце в моральному космосі й підказує мені вчинки, дії й діяння; все це - У моїй уяві - промовляє до мене: "Я для Тебе" і "Ти для Мене". По суті, так можна розуміти вчення про добро "в-собі", вчення, котре не лише припускає, але й вимагає з необхідністю, ш,о(5добро-в-собі існувало як особливе для кожної особистості: той, хто не визнає "добра-в-собі", а сподівається, вслід за Кантом, дістати обгрунтування ідеї добра виключно на засадах загальнозначимості веління (і його необхідності), - той не може визнавати й добро-для-мене як індивідуальної особи. Коли ж акт, завдяки якому розкривається ідеальна ціннісна сутність особистості, містить повне розуміння цієї особистості, грунтоване на любові, то це відбувається незалежно від того, чи розкривається та сутність самостійно, а чи її рокривають для себе інші- Відтак, актом найвищої любові до себе є такий, що через нього особистість досягає повного розуміння самої себе й У такий спосіб споглядає і відчуває своє благо. Але так само не виключено, що й інша особа може через любов до іншого (тобто до мене) й повне його (тобто мене) розуміння вказати мені шляхи до мого блага; це означатиме, що її любов до мене є глибшою й достотнішою, аніж моя любов до себе, й тому ж бо здатною вказати мені ідею мого власного блага куди чіткіше, аніж здатен я сам. Думка, що кожен, мовляв, найкраще знає своє благо, не є, таким чином, безперечною. Адже йдеться про "благо", яке аж ніяк не збігається з насолодою чи щастям; отже Кант в кінцевому підсімку спотворює релігійну ідею блага, коли вважає, що благо належить до царини "евдемонізму"*. Можна, мабуть, говорити про різний ступінь наближення й віддалення від власного блага в особистому відчутті блаженства чи відчаю; але саме тому блаженство й не становить достотної складової блага.
Яким же є відношення між цінностями й висновуваними з них нормами, з одного боку, та індивідуальною ціннісною сутністю й грунтованою на ній належнісністю - з іншого? Більшість представників розроблюваної подосі етики на це запитання дають відповідь, яка щонайбільшого загострення набуває в Канта. А саме: за їхнім припущенням, особі лише в тому разі властива позитивна моральна цінність, якщо вона реалізує загальнозначимі цінності або додержується морального закону. Кант же здійснює ще один крок в цьому напрямі: для нього не тільки все належне є загальнозначимим, а отже, особистісної, тобто індивідуальної "належнісності" (на відміну від "нахилів") просто не існує, але й сам зміст цього належного визначається за такою формулою: "Чини так, аби максима твоєї дії загалом могла бути загальним принципом розумної істоти взагалі". Тобто йдеться про здатність до узагальнення волі, до трансформації її у принцип; ось це й становить для Канта підвалини моральногодобра. Він аж ніяк не виголошує: "Волій добра й пильнуй, аби й усі інші також воліли добра: ні, він каже: "Добром є те, щодо чого ти можеш воліти, щоб кожен (за твого становища) волів те саме". Наші наведені вище міркування однозначно спростовують останнє положення. Але те, що йому передує, належить ще спростувати. Зі сказаного раніше випливає, що всі загальнозначимі цінності (загальнозначимі для осіб) становлять лишень мізерну частку стосовно вищої цінності, священного буття особи, й вищого добра, "блага індивідуальної особи"; байдуже, дістають вони визнання, а чи ні, досягнення того блага, що вони містять, є неможливим, позаяк вони не охоплюють собою всі можливі моральні цінності, через реалізацію яких має досягатися благо. Все, що хибує стосовно загальнозначимих цінностей, будь-яке порушення висновуваних з них норм, саме тому є злом або злом зумовлювано. Проте достеменне пізнання й визнання, додержання тих норм не є просто позитивно добром, а є радше даним як очевидність; тому ж бо воно включає також індивідуально-особисгісне благо.
Достотне співвідношення між ціннісним універсалізмом і ціннісним індивідуалізмом зберігається тоді й тільки тоді, коли кожен індивідуальний моральний суб'єкт ціною лишень йому знаних мук знаходить свої цінності, аж ніяк не втрачаючи з поля зору віхи морального й культурного розвитку, а також загальнозначимі цінності. Це стосується не лише окремих індивідів, але й так званих колективних духовних індивідів, скажімо, того чи того культурного кола, нації, народу, племені, родини. Тобто звідси випливає важливий висновок: ані повнота будь-якого культурного чи національного типу моральних життєвих ідеалів, ані їхня різноманітність жодною мірою не є аргументом проти об'єктивності моральних цінностей; це сутнісно зумовлено тим, що тільки у спільному спогляданні та взаємопроникненні загальнозначимих та індивідуальнозначимих моральних цінностей ми досягаємо повної очевидності добра- в- собі. Аналогічне можна стверджувати й щодо історичного розвитку кожного окремого індивіда і колективних індивідів. Згідно з кантівським правилом, скажімо, максима тільки тоді є виправданою. коли вона незалежно від часу може правити за принцип загального, тобто застосовного до будь-яких ситуацій законодавства. Зідгвік висуває аналогічну аксіому: "Будь-яке БОЛІННЯ Є ДОБРИМ ТОДІ Й ТІЛЬКИ ТОДІ, КОЛИ ВОНО НЕ залежить від зміни часу, якій підвладне водіння в межах життєвих зв'язків". Цю аксіому ми також маємо обговорити детальніше. Радше кожен життєвий момент індивідуального процесу розвитку становить водночас передумову пізнання певних і цілком неповторних цінностей, а також ціннісних зв'язків, але завжди зважаючи на вимоги моральних завдань і неповторюваність кожної дії, заздалегідь детермінованої об'єктивними зв'язками існуючого саме на цей момент (і, мабуть, саме для цього індивіда) порядку моральних цінностей, які, не будучи здійненими, із необхідністю необоротно зникають. Тільки, якщо ми поряд із загальнозначимими цінностями беремо до уваги також "історичні", конкретно ситуативні, а отже, виходимо з позиції, яка дає змогу не випускати з поля зору цілісність життя і водночас загострює нашу чутливість дозавжди цілком своєрідних "вимог часу", ми здатні досягти повної ясності стосовно добра-в-собі. Відтак, не лише повнота і різноманітність моральних цінностей індивідів, народів і нації, але й різноманітність і повнота історично змінюваних моральних і культурних систем (що принципово заперечують усі знані раціоналістичні системи моралі), визначають сутнісну послідовність моральних сугнісних цінностей і завдань, котрі їм відповідають. І власне через те, що належить до сутності наявних цінностей; тобто їхня повна реалізація здійснюється не лише через різноманіття одиничних і колективних індивідів, але й через різноманіття конкретних історичних щаблів розвитку; існування цих історичних відмінностей жодною мірою не є підставою для заперечення об'єктивності моральних цінностей, а, навпаки, належить до її необхідних вимог. Саме необмежена тенденція до універсалізації цінностей і норм, на противагу означеним вимогам, і призводить до тієї суб'єктивації цінностей, якої, на жаль, припускається Кант.
" " Сучасна зарубiжна фiлософiя: Течiї i напрямки. Хрестоматiя. - К., 1996. - С.10-31.
Loading...

 
 

Цікаве