WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Сутність моральної особистості - Реферат

Сутність моральної особистості - Реферат

такому разі всі її інтенції були б дані нам як гіпотетичні причини х, у, г її дій, а звідси було б неможливим зіставлення ідеальної ціннісної сутності з діями особистості - ані з тими, що в них вона "реалізує себе", ані з тими, що їй "суперечать". Проте належить визнати, що ми-таки здатні збагнути іманентні особистості ціннісні смисли. Будь-яка вагома моральна оцінка щодо інших грунтується саме на тому, що ми судимо про їхні дії не за створюваними нами самими ідеальними образами, не на підставі загальнозначимих норм, але виходячи з такого реального образу, який ми осягаємо, коли водночас повністю розкриваємо головні інтенції чужої особистості завдяки загальному розумінню /7 індивідуальної сутності й узгоджуємо їх з конкретним ціннісним ідеальним образом особистості, даним нам у спогляданні: на підставі цього образу ми й можемо судити про її емпіричні дії. У ланцюгу опосердковувальних ланок нашого споглядання її ідеальної індивідуальної ціннісної сутності чи не найперше місце посідає "розуміння", опосерковуване (у свою чергу) любов'ю до цієї особистості. Така "розуміюча" любов є великим ремісником і (за глибокою й чарівною аналогією, схопленою в одному з відомих сонетів Мікельанжело) великим скульптором, творцем пластичної форми, котрий спроможний у множині емпірично розрізнених частковостей, ба й навіть в одній єдиній, - в одній дії, в одному жесті, - розгледіти провідні лінії її' ціннісної сутності в цілому та, піддаючи їх обробці, відтворити "саму" її сутність, яка прихована від нас за емпіричним, історичним, психологічним знанням значно далі, ніж ми гадали, й ніколи, як зрештою робить, скажімо, Герберт Спенсер, не постає перед нами цілком і повністю в одиничних діях та життєвих проявах, але ає стати передумовою будь-якого повного розуміння. Наблизитися до цієї ціннісної сутності через індукцію нам не дано. Навіть ідеально досконале індуктивне пізнання всіх фактичних переживань, всіх успадкованих і набутих здатностей особистості не може однозначно визначити цю сутність; лише у світлі інтуїтивного осягнення її сутності бачення всіх тих емпіричних переживань та здатностей має піднести наше знання над простою сумою загальних понять, аби щодо кожного з них, та й щодо цілої суми ми спромоглися визначити відповідну їм особистість іншого (як "випадок застосування" або як "приклад"). Лише за умови, що я знаю до якої особистості належить переживання, я можу говорити про повне розуміння цього переживання. Всілякі психологічні напрямки -зокрема так звана диференціальна та індивідуальна психологія -визначають свій об'єкт і не втрачають його з поля зору саме завдяки тому, що вони абстрагуються від особистості й не помічають її. Відтак, особистість для психології є дещо цілком трансцендентне. Все, що описує психологія, хай навіть в ідеально досконалий спосіб, для особистості є лишень можливим матеріалом, сировиною її життя, яку вона ще має піддати обробці, надаючи йому тої чи тої форми.
ІНДИВІД І ОСОБИСТІСТЬ Зрештою, ми ще повинні чіткіше визначити, що, власне, ми розуміємо під індивідуально- особистісною ціннісною сутністю. "Сутнісне", як зазначалося, аж ніяк не збігається із загальним. Так звана загальна сутність становить підвалини як загальних понять, так і інтенцій, спрямованих на індивідуальне. Лише розглядаючи з погляду сутності об'єкти спостереження (коли йдеться про сутність "чогось") та індуктивний досвід, ми дістаємо інтенцію як таку, спрямовану або на загальне, або на індивідуальне. Проте сама сутність не є ані загальною, ані індивідульною. Саме тому можна говорити про таку сутність, що належить тільки індивідові. Отже, доцільно визначити індивідуальну ціннісну сутність особистості. Така ціннісна сутність - персональна й індивідуальна -становить, отже, те, що я розумію під "персональним благом". Цілковитим перекрученням було б стверджувати, скажімо, що це "благо" збігається з персонально-індивідуальною належнісністю або ж дістає виявлення у переживанні такої належнісності. Хоча, безперечно, існує також індивідуальна належнісність, переживання сенсу буття належного - дії, вчинку, творчого акту, що здійснюється через мене, а саме - через мене як даного індивіда. Але це моє переживання належнісності, - байдуже, чи поділяю я його з іншими, чи інші визнають його, ба й навіть, чи здатен хтось інший, крім мене, його визнавати, -воно є грунтованим на досвіді моєї індивідульної ціннісної сутності. Якщо ж, всупереч цьому, виходити з належного (як це робить у своїй вельми повчальній праці Г.Зіммель), то навряд чи колись можна вирішити, що ж становить достотне належне на відміну від звичайних індивідуально примхливих спонук (що їм самоомана надає форми належнісності й обов'язку), хіба що визнаючи разом із Кантом як достотне належне те, що за своїм змістом може правити за загальнозначимий принцип належного. Адже так само, як, згідно з Кантом, суб'єктивно значимий уявний зв'язок має відрізнятися від предметне значимого лише тим, що перший є "виключно індивідуальним" і випливає зі звички, а останній є загальнозначимим і необхідним, так і належнісність обов'зку має відрізнятися від звичайної невідступної спонуки індивідуального характеру лише своїм загальним, за припущенням, значенням та "надіндивідуа-льною" необхідністю. Тому мені й видається цікавою спроба Зіммеля залишити незайманим головне кантівське вчення, згідно з яким належне і є "добром", і водночас спростувати його вчення про необхідність загальнозначимості обов'язку; проте ця спроба є безперспективною, позаяк на такому грунті неможливо здійснити те, що цілком слушно -на противагу Канту - має на меті Зіммель, намагаючися відмежуватися від індивідуалістського суб'єктивізму, який, безперечно, попри всі зусилля Зіммеля, залишатиметься оманою, мабуть, не меншою, аніж саме вчення Канта. Якщо ж будь-яка належнісність, і насамперед моральнісна, є такою завдяки прозрінню об'єктивних цінностей і спирається на моральне добро, то ж не виключена також можливість прозріння добра, в об'єктивній сутності та ціннісному змісті якого прихована вказівка на індивідуальну особистість і на те належне, що іманентне їй як "покликання" бути саме цією особистістю й стосується тільки її одної, незалежно від того, чи поширюється таке саме покликання на інших. Таким чином, це й єпрозріння сугніспо^ Цінності моєї особистості, або, мовою релігійних понять, ціннісний образ, що його містить у собі, несе поперед м^нв й надає мені божественна любов мірою її спрямованості на мене, -цейс той своєрідний індивідуальний ціннісний зміст, на якому тільки й може грунтуватися свідомість індивідуальної належніс-ності, тобто йдеться про пізнання добра-в-собі, але "добра-в-собі-для-мене". Й таке "добро'в-собі-для-мене" не приховує жодної логічної суперечності. Адже, коли воно не є "для мене" (в розумінні мого переривання), воно є добром-в-собі. І хоча й тут ввижається супереченість, воно, попри те, є добром саме "незалежно від мого знання", оскільки включає "добро-в-собі": але водночас воно є "добро- в- собі-для-мене" в тому розумінні, іио особливий матеріальний зміст такого добра- в-собі (за дескрипцією) містить грунтовану на переживанні вказівку на мене, своєрідний вказівний перст зверенений від цього змісту на "мене"; причому водночас у
Loading...

 
 

Цікаве