WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Сутність моральної особистості - Реферат

Сутність моральної особистості - Реферат


Реферат
на тему:
Сутність моральної особистості
Спробуємо, не звертаючися до щойно розглянутого феноменологічного вчення про дух, визначити передусім, що криється у смисловій інтенції словсі особистість. Насамперед впадають в очі два моменти:
1. Саме слово "особистість" можна вживати аж ніяк не всюди, де ми припускаємо наявність душі, я і навіті. усвідомлення стану й цінності власного я (наявність само свідомості й самооцінки). Наприклад, одушевленість, а також певною мірою, я, безперечно, притаманна й тваринам Проте вони не є особистостями. Хоча, звісно, відомі випадки, коли тварин притягали до судового процесу й на підставі закону виносили їм смертний вирок. Але за уважнішого розгляду ми маємо переконатися, що такі (та інші до них подібні) випадки завжди дістають пояснення в тому, що тварину в цьому разі розглядають як перевтілення людської особи або як таку, що через неї діє надлюдське персональне начало, наприклад "злі духи", що з'являються у вигляді тварини й у такий спосіб "персоніфікують" її. Але й належність до людей взагалі також жодною мірою не визначає коло істот, які слушно вважати за особистості. Радше має йтибя про певний щабель людського існування, до якого є застосовним поняття особистості. Отже, якщо, висвітливши феноменологічну сутність "особистості", ми маємо намір розширити поняття і (водночас) знайти зародки персонального буття на нижчих за розвитком ступенях людського буття (наприклад, у дітей, у розумово відсталих тощо), то доцільно зосередити увагу на найперших проблисках сутності особистості, подибуваних не загалом у людини, але в людей певного типу, щоправда, ще не усталеного у своїх історичних межах. Щонайпершою вимогою е здоровий глузд - у феноменологічному, а не позитивно науковому тлумаченні. Але, за такого тлумачення, про здоровий глузд може йтися лишень у тому разі, коли ми, абстрагуючися від уього іншого, прагнемо "зрозуміти" людину, а не пояснити її каузальне. У разі "розуміння" нас не обходить той факт, що в іншого відбуваються зумовлювані певними причинами психічні процеси, "наслідками" яких є ті чи ті життєві прояви. Істотним для розуміння іншого є, радше, те, що його акти (мовлення, дії тощо), спрямовані на нас та на оточення, ми, з точки зору даного нам у спогляданні духовного центру іншого, відтворюємо й переживаємо як інтенційні, спрямовані на шось, тобто "пере-думуємо" його думки, "пере-відчуваємо" його відчуття, "пере-живаємо" його переживання - поза їхньою єдністю. Таке "пере-думування", "пере-відчування", "пере-живання''неє, безперечно, нашою "спільною думкою", тобто "згодою" між нами, надто ж не є воно дещо ідентичне (ба й навіть подібне) до його думки, почуття тощо. Це - не що інше, як відтворення "смислу", який відкривається за будь-якого часового розподілу будь-якої сукупності актів, які передбачають повторюваність тотожного. Така однозначність для нас чужого перебігу актів, - цілком незалежно від того, чи є осмислюване істинним або хибним, добрим або злим, тобто незалежно від усього, що не належить до "смислу", - в межах розуміння завжди становить інтуїтивно даний постійно присутній "задній план" одиничних актів розуміння; саме це є також "заднім планом" всілякого "непорозуміння". Щоправда, в цьом^ разі, коли інтенція розуміння стикається з неприйнятним "непорозумінням", наша настанова змінюється типовим чином. Якщо спочатку нам видається, що дехто, скажімо, розповідає дивну, екстравагантну, тобто саме через те й "незрозумілу" історію, то, щойно нам хтось хоча б натякне, мовляв, "людина ця божевільна", й одразу наша настанова зазнає зміни (й також типовим чином). Місце подосі безперечного для нас духовного центру, що з його точки зору ми вслід за іншим переживали його життєві акти, заступає порожнеча, а в даності споглядання зостається лише тілесний і суто життєвий центр, з властивим йому я. В його життєвих проявах ми вже не вбачаємо здійснення смислових інтенцій, а дане нам сприймаємо як більш-менш виразні рухи, які мають щось означати, пошукуючи їхні причини у фізичних процесах. Місце смислових зв'язків між усіма цими проявами заступає для нас зв'язок "каузальності", котрий відповідним чином пояснює ці прояви як викликані подразниками середовища; "предмети", що їх ми спів-споглядали у розумінні, перетворюються на "подразники", "інтенціі" - на "процеси", "смислові зв'язки" - на "каузальні", "персональний центр активності" - на "предметну тілесність" та "яйність", "розуміння" - на "пояснення"; особистість перетворюється на частинку природи Якщо хтось, щодо кого я маю настанову на розуміння. скаже мені: "Сьогодні гарна погода", то мені навряд чи спаде на думку щось на зразок: "Пан Х висловлюється про те, що сьогодні гарна погода" або ж: "X переживає процес міркування щодо сенсу буття гарної погоди", позаяк його слова є лише приводом для спрямування моєї інтенції на "буття гарної погоди" (тобто власне сенс) і я лише відповідним чином коригую його твердження стосовно дійсного буття. Й цілком інша річ, коли йдеться про висловлюване людиною "не сповна розуму". Тоді б я негайно зазначив собі: "X каже, що сьогодні гарна погода", або: "Л певен, що сьогодні гарна погода", або ж: "Спочатку він стверджує те, потім - те"; цей процес, що відбувається в ньому, я пов'язую з іншими психічними проявами та з навколишнім середовищем саме причинними зв'язками. І в тому, і в тому разі байдуже, чи є його міркування слушними або ж помилковими. Людина може помилятися як завгодно, не втрачаючи, попри те, здатності здорового глузду. Якщо ж божевільна людина навіть доходить оригінальних істин; вона, все одно, залишатиметься для нас "не сповна розуму". З цього випливає:
1, Будь-яка психологічна об'єктивація є ідентичною деперсоналізації.
2. Особистість завжди дана нам як виконавець тих чи тих інтенційних актів, пов'язаних єдністю смислу. Отже, психічне буття є дещо цілком відмінне від персонального буття.
II. Наступний аспект, як свідчить самий слововжиток, полягає в тому, що особистість передбачає одиничність, а також певний ступінь розвитку. Дитина демонструє наявність я, душі, самосвідомості; але цього ще замало аби визнавати її моральною особистістю. Лише "зріла" дитина є особистістю у повному розумінні слова. Проте й повноліття, - без огляду на непевність та мінливість його правових меж, а також незалежно від ситуативно змінюваних справжніх та фіктивних його передумов, - тобто й така зрілість грунтується на певних феноменах. Головний з них становить здатність переживати дане безпосередньо в переживанні кожного переживання як такого (тобто такого, що не спирається початкове на зміст переживання), спроможність осягнення відмінності між власним і чужим -БОЛІННЯМ, відчуттям, мисленням, дією; і все це - в тім-то й річ - без неодмінного посилання на те, своє власне чи ж бо чуже тіло опосердковує подання того чи того акту в зовнішьому світі. В тому разі, коли таке посилання є ще конституційне необхідним, - наприклад, коли людина завдяки спогаду про те, як інший висловив певну думку, а отже черезобраз акту висловлювання або образ того, хто висловлювався (скажімо, вигляд його рота, що вимовляє слова, вираз обличчя тощо), або ж через образ його дії, саме в такий і тільки в такий спосіб
Loading...

 
 

Цікаве