WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Художня культура Західної Європи початку ХХ століття (загальна характеристика) - Реферат

Художня культура Західної Європи початку ХХ століття (загальна характеристика) - Реферат


Реферат на тему:
Художня культура Західної Європи початку ХХ століття
На початку XX ст. мистецтво набуває низки рис, які не були йому притаманні у минулому, що дало привід окреслити його як мистецтво модернізму. Особливо кидається в очі прагнення до новизни, намагання художників-модерністів вразити, шокувати своєю творчістю і стилем життя, які стали тепер нерозривними. Стилі і напрямки змінюють один одного з небувалою для історії культури швидкістю, навколо митців бурлить ажіотаж, пов'язаний зі славою і скандалами; дуже багато тут сюрпризів, експериментів і протиріч. Однак, це зовсім не доводить поверховості мистецтва XX ст., а скоріше свідчить про наполегливу працю, постійні пошуки вираження, стилю і форми. Так само як раніше художник боровся з матеріалом, у XX ст. він змагається зі змістом і формою; якщо раніше тільки камінь чинив опір скульптору, то тепер треба перемагати і камінь, і глядача.
Модернізм (авангардизм) - сукупна назва сформованих у 1900-і роки художніх тенденцій, для яких характерне програмне, виражене в полемічно-бойовій формі (звідси сама назва, узята з військово-політичної лексики) протиставлення себе колишнім традиціям творчості, так само як навколишнім соціальним стереотипам у цілому. Модернізм був націлений на радикальне перетворення людської свідомості засобами мистецтва, на естетичну революцію, що зруйнувала б духовну відсталість існуючого суспільства, - при цьому його художньо-утопічні стратегія і тактика були набагато більш рішучими, анархічно-бунтарськими.
Не задовольняючись створенням вишуканих "вогнищ" краси і таємниці, що протистоять низинній матеріальності буття, модернізм запровадив у свої образи грубу матерію життя, "поетику вулиці", хаотичну ритміку сучасного міста, природу, наділену могутньою творчо-руйнівною силою, він не раз декларативно підкреслював у своїх творах принцип "антимистецтва", відкидаючи тим самим не тільки колишні, більш традиційні стилі, але й устояне поняття мистецтва в цілому. Постійно вабили модернізм "дивні світи" нової науки і техніки - з них він брав не тільки сюжетно-символічні мотиви, але також багато конструкцій і прийомів. З іншого боку, у мистецтво модернізму усе активніше входить "варварство" архаїка, магія, стародавність, примітив і фольклор (у вигляд запозичень з мистецтва негрів Африки і народного лубка, з інших "некласичних" сфер творчості, що раніше виносились за рамки красних мистецтв). Світовому діалогу культур модернізм додав небаченої гостроти.
Перетворення охопили усі види творчості, але образотворче мистецтво постійно виступало ініціатором нових рухів. Майстри постімпресіонізму визначили найважливіші тенденції модернізму; його ранній фронт намітився груповими виступами представників фовізму і кубізму. Футуризм зміцнив інтернаціональні контакти модернізму, увів нові принципи взаємодії мистецтв (образотворчого мистецтва, літератури, музики, театру, фотографії і кінематографа). У 1900-1910-і рр. нові напрямки народжуються один за одним у широкому географічному діапазоні - від Росії до Нового Світу (з Москвою, Берліном, Нью-Йорком та іншими центрами, що усе рішучіше заперечують провідну роль Парижа як законодавця художніх мод). Експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм - з їхньою чуйністю до несвідомого в людській психіці - позначили ірраціональну лінію модернізму, у конструктивізмі ж, навпаки, проявилася його раціональна, будівельна воля.
Однак обидва початки постійно сполучаються в сфері художнього експерименту, що захопив також літературу (прийоми "автоматичного письма", "потоку свідомості", зауму), музику (атональна музика, додекафонія), театр, дизайн і інші види творчості.
У період воєн і революцій 1910-х років політичний і художній модернізм активно взаємодіють. Ліві сили в політиці намагалися використовувати модернізм у своїх агітаційно-пропагандистських цілях, пізніше тоталітарні режими (насамперед, у Німеччині і СРСР) прагнули придушити його строгою цензурою, заганяючи модернізм у підпілля (як це трапилося з "неофіційним мистецтвом" у СРСР і інших країнах "соціалістичного табору"). В умовах же політичного лібералізму модернізм із 1920-х рр. втрачає колишній пафос протистояння, вступає в союз з сецессіоном, установлює контакт з масовою культурою. Розчарований у своїх ранніх утопічних надіях, він і тут все частіше виявляється в стані "підпілля", правда вже чисто духовного, а не соціального (у таких його пізніх проявах, як абстрактний експресіонізм або "нова фігурація", часто домінують настрої самотності, розпачу, містичного трансу).
Криза модернізму, що до середини XX ст. значною мірою розтратив свою колишню "революційну" енергію, стала стимулом для формування постмодернізму як основної йому альтернативи.
На початку століття у мистецтві з'явилось певне явище, про яке було відомо в історії культури минулих століть, але не такою мірою. Це так звана паризька школа (Ecole de Paris), або утворення у столиці Франції міжнародного середовища, яке, наче магніт, притягує митців усього світу. Париж був художньою столицею у XVІІІ і XІX ст., але після 1900 р. став метрополією, в якій іноземні художники оселялись назавжди.
Модерністичне мистецтво початку XX ст. рухалось у напрямку звільнення змісту, композиції і форми художнього твору від усіляких правил і обмежень; суб'єктивність, свобода митця стають головним чинником його творчості. В образотворчому мистецтві вихідним пунктом для модерністів стала спадщина художників постімпресіонізму, виставки яких у 1890-1900-х роках набули нечуваного розголосу. У Ван Гога молоді художники вчились експресії й сугестивності кольору і форми, у Гогена декоративності й символічності, у Сезанна - аналітичного підходу до форми. У 1905 р. першу "незалежну" виставку зробила група художників фовізму, до якої входили М. Вламінк, А. Матісс, Ж. Руо, А. Дерен та інші. Їх назвали "дикими" (fauves) за несамовитість їхніх робіт, серед яких, за словами сучасного спостерігача, "почуваєш себе як у клітці з дикими звірами". Художники обирали звучні, яскраві, чисті кольори, поєднуючи їх у найнеймовірніші сполучення, надаючи предметам довільного забарвлення. Для "найдикішого" - Моріса Вламінка головною метою було досягнення найінтенсивнішого кольору, щоб, за його словами, "картина валила з ніг, наче удар кулака". Його пейзажі, надзвичайно напружені й експресивні, у той же час сповнені незвичної, навіть химерної краси. На другому полюсі фовізму був Анрі Матісс, котрий перш за все добивався гармонії у своїх композиціях. Він писав: "Композиція - це мистецтво розташовувати декоративним способом різноманітні елементи, які художник має у своєму розпорядженні для вираження своїх почуттів". Мистецтво, вважав Матісс, повинно бути "чимось схожим на хороше крісло, в якому можна відпочити від фізичної втоми". На відміну від Вламінка й Матісса, Жорж Руо перш за все шукав глибоких істин, так що його живопис набув релігійного характеру.
У Німеччині в цей самий час виникає експресіонізм, головною естетичною метою якого було вираження (експресія)духовного світу художника, причому вираження домінує над зображенням, художній образ - над предметною дійсністю, духовне - над тілесним, матеріальним. В основі експресіоністського твору завжди були динамічні, гранично напружені, схвильовані почуття автора. Створене у 1905 р. в Дрездені об'єднання "Міст", до якого входили Ернст Людвіг Кірхнер, Еріх Хеккель, Карл Шмідт-Ротлуфф, Еміль Нольде та ін., закликало до своїх рядів тих, "хто безпосередньо і щиро передає те, що його спонукує до творчості", тобто власний духовний світ. Близькими до "Мосту" були австрійські художники Оскар Кокошка, Альфред Кубін, а також тижневики "Штурм" і "Акціон". Експресіоністи здригались від контрастів бруду,
Loading...

 
 

Цікаве