WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українська культура другої половини XX століття (загальна характеристика) - Реферат

Українська культура другої половини XX століття (загальна характеристика) - Реферат

тоталітаризму.
Тоталітарний ідеологічний диктат у системі освіти (приниження рідної мови, історії, культури), поєднувався із зацікавленістю радянської влади в науково-технічному прогресі. Науково-технічні досягнення у повоєнні роки в Україні представлені Інститутами електрозварювання." літакобудування. Але водночас чимало відомих вчених-генетиків України, зокрема, завідуючийкафедрою дарвінізму й генетики Харківського університету професор І. Поляков, у сільськогосподарському інституті - завідуючі кафедрами дарвінізму С. Гершензон, генетики і селекції М. Грипіко стали жертвами кампанії гонінь, яка увійшла в історію під назвою "лисенківщини".
Культура періоду "відлиги". Після смерті Сталіна настає період так званої політичної відлиги (1956-1959), який послабив певним чином і боротьбу з національними проявами та уподобаннями. Культурна еліта, зокрема, такі відомі діячі культури як М. Рильський, М. Шумило, А, Хижняк, П. Тимошенко та інші, проводить значну пропагандистську діяльність для громадського загалу з метою підвищення національної гідності і поваги до себе як до народу. Саме на цей час припадає перевидання "Словника української мови" Б. Грінченка, збільшується кількість україномовних видань тощо.
Поступово змінюються і критерії громадянської свідомості. Десталінізація розгорнулася в широких масштабах в усіх сферах суспільного процесу, насамперед у культурі. У багатьох діячів культури утверджувалося почуття свободи творчості, прагнення розширити коло мистецьких прийомів, ознайомити широку громадськість з доробком талановитих майстрів, знищених сталінським режимом, звернутися до духовної спадщини народу.
Період "відлиги" в Україні позначився піднесенням літературно-мистецького життя. У ті роки з'являється роман О. Гончара "Людина і зброя", виходять з друку поетичні збірки В. Симоненка "Тиша і грім", М. Вінграновського "Атомні прелюди", І. Драча "Соняшник". Тоді ж М. Стельмах написав такі відомі твори, як "Кров людська - не водиця" (1957 р.), "Хліб і сіль" (1959 р.), "Правда і кривда" (1961 р.), в яких яскраво виражено національний дух. Навіть у складних умовах тоталітарної системи письменник силою свого таланту зумів показати невмирущість загальнолюдських цінностей "...Дитячі сердечка мають бриніти любов'ю, наче деревця весняним соком. Вчіть їх людяності, добру..."
У той період на хвилі "відлиги" робилися також перші спроби включити до культурного фонду українського народу творчий доробок прогресивних діячів минулого, а також тих літераторів і митців, які працювали в діаспорі. До цього творча спадщина багатьох дореволюційних українських письменників чи науковців була майже невідома українському читачеві. Так, твори Христі Алчевської друкувалися в Україні востаннє в 1930 р., Ганни Барвінок - у 1927 р., Володимира Винниченка - в 1932 р., Ореста Левицького - в 1930 р., Миколи Хвильового - в 1933 р. Переважна більшість творів діячів минулого була заборонена. Навіть в умовах "відлиги" цензура не могла дозволити повернення в духовну культуру творчої спадщини тих, хто відстоював національну ідею, ідею державності України, тому не могла пробитися до українського читача література діаспори. Лише протягом 1945-1951 рр., тобто за шість років, в діаспорі було видано понад 1200 книжок і памфлетів з різних проблем, близько 250 з них - це публікації оригінальних творів поезії, прози та драми. Серед письменників діаспори, твори яких виходили в світ в ці роки, були такі талановиті літератори, як Ю. Клен, В. Барка, І. Багряний, а також ті, які загинули від нацистів, - О. Ольжич, О. Теліга та інші.
Атмосфера кінця 50-х років сприяла формуванню молодої генерації так званих шістдесятників, які у змінених обставинах і новими методами продовжили працю на культурному й національному підґрунті. Ця генерація українських інтелектуалів, насамперед письменників, своєю непримиренністю до існуючої дійсності протестувала проти пануючої атмосфери зневаги до особистості, боролася за національні культурні цінності, свободу і людську гідність.
"Шістдесятники" представлені письменниками Л. Костенко, В. Симоненком, І. Драчем, М. Вінграновським, Є. Гуцалом, літературними критиками І. Дзюбою, І. Світличним, Є. Сверстюком та багатьма іншими, проти яких після їхнього короткочасного яскравого дебюту почалося цькування з боку влади. Одних було змушено до мовчання, деякі зламалися, інших ув'язнено. Внаслідок важких табірних умов померли в ув'язненні О. Тихий, В. Марченко, Ю. Литвин, В. Стус.
Ця група української творчої інтелігенції в умовах "відлиги" виявила прагнення до пошуку нових форм мистецького самовираження на основі осмислення національного досвіду. В них зростав інтерес до вивчення духовної спадщини свого народу. Проте навіть ознайомитися з творчим доробком багатьох діячів культури минулого було складно. Та молоді інтелектуали знаходили можливості дедалі глибше і всебічніше пізнавати національну духовну спадщину. Все це привело їх на шлях боротьби за оновлення суспільства, відмови від тоталітаризму в усіх сферах суспільного буття, зокрема, в духовних процесах, за утвердження загальнолюдських моральних і естетичних цінностей. Так поступово сформувався рух дисидентів. Він відігравав значну роль в культурно-ідеологічних процесах, що відбувались в Україні. У суспільстві сформувалася полярна офіційній громадянська позиція.
У період хрущовської відлиги спостерігався розвиток науки в Україні. Слід відзначити таких вчених світового рівня, як Є. Патон, О. Богомолець, О. Антонов, В. Глушков, М. Амосов та інші. Набувають подальшого розвитку природничі і фізико-математичні, науково-технічні й медичні науки, виникають нові наукові галузі, зокрема кібернетика.
Певні позитивні, але повільні зрушення були й у системі гуманітарних наук: зокрема, спостерігалось піднесення українознавчих дисциплін. Багато важила в цьому контексті українофільська орієнтація секретаря ЦК КПУ тих років П. Шелеста, який певним чином скеровував лівацькі прояви комуністичної ідеології.
Культура 1970-90-х рр. З поч. 1970-х рр. почала провадитись цілеспрямована русифікація, а в сферах суспільних і гуманітарних наук настав тотальний диктат. Проте політика русифікації зустріла опір. Набули поширення такі форми непокори і боротьби за національні, політичні й культурні права, як петиції, протести, демонстрації, самвидав літературних джерел, влаштування страйків, створення нелегальних політичних організацій. У самвидаві поширювалися есе В. Мороза "Хроніка опору", "Із заповідника ім. Берія", твір Є. Сверстюка "Собор у риштованні", М. Осадчого "Більмо", твори І. Калинця, В. Стуса та інших, а також листи-протести до партійних і
Loading...

 
 

Цікаве