WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Постмодернізм і трансавангард у мистецтві - Реферат

Постмодернізм і трансавангард у мистецтві - Реферат

постмодернізму у мистецтві зробив також аргентинський письменник Хорхе Луїс Борхес (1899-1984). За його власними словами, філософія і мистецтво є для нього рівнозначними й майже тотожними, що всі його багаторічні й обширні філософські студії, які включали також християнську теологію, буддизм, суфізм, даосизм і т. д., були спрямовані на пошук нових можливостей для художньої фантазії. У його оповіданнях витримки з давньоперських, давньоіндійських і давньокитайських книг сусідять з арабськими казками, перекази християнських апокрифів й давньогерманських міфів - з уривками із Вольтера, Едгара По й Франца Кафки. Й до всього Борхес відноситься однаково: без пієтету, без найменшої поступки містицизму, відверто милуючись нескінченою і багатоликою грою людської фантазії. Свою саму знамениту збірку оповідань він назвав "Вигадки" - так можна зазначити провідну тему його творчості.
У 60-х рр. ХХ ст. у США на фоні тодішньої дійсності: соціальних контрастів й потрясінь, війни у В'єтнамі, науково-технічних досягнень і ядерної загрози виникає література "чорного гумору", витоками якої булиекзистенціалізм й творчість Набокова і Борхеса. Корифеєм нового напряму був Джон Барт, вихідним пунктом творчості якого було переконання в тому, що будь-які світоглядні схеми є однаково безглуздими перед лицем споконвічного хаосу життя і тому є легко замінюваними. Предметом висміювання у прозі "чорного гумору" є безпідставні претензії людської свідомості, її безсилі потуги об'єктивно відобразити життя. Мислення - це лише конструювання міфів, воно сприяє не становленню і збагаченню особи, а навпаки, її зубожінню й навіть руйнації. Барт вважає, що в сучасному світі особа перетворюється на суму масок, губиться серед брехливих дзеркал культури, що давно втратила гуманістичну основу, внутрішній сенс існування. Письменник стверджує, що мистецтво вичерпалось і продовжити своє існування воно може лише ціною самоіронії і самовисміювання. Наприклад, творче зусилля сучасного композитора може звестись до переписування, нота за нотою, VI симфонії Бетховена; достатньо уявити її собі у контексті культури ХХ ст., століття "закінчень й останніх рішень", щоб вона перетворилась на новий твір пронизливо іронічного звучання. Один із своїх власних романів "Цапоюнак Гайлз" (1966) Д. Барт спорядив підзаголовком "Роман, імітуючий форму роману і написаний автором, що розігрує роль автора".
У Франції виникає "новий роман", представники якого (Ален Роб-Грійє, Наталі Саррот, Мішель Бютор, Фредерік Соллерс), проголосивши техніку традиційної сюжетної прози вичерпаною, зробили спробу виробити прийоми безфабульної і безгеройної повісті. Відкидаючи традиційний французький реалістичний роман й перегукуючись з філософією "смерті людини" Мішеля Фуко, "неороманісти" виходять з думки про застарілість самого поняття людської особистості, як вона тлумачилась і зображалась у рамках традиційної культури. Так, Ф. Соллерс зазначає, що у художньому творі мова повинна йти не про те, щоб "виразити щось таке, що є поза словами - сюжет, істину, людську долю і т.п. Пишеться текст за допомогою інших текстів, якимось рухом, ковзанням, пов'язаним з небувалим монтажем, і тексти ці викликають ланцюгову реакцію, яка знищує всяку закінчену книгу, й тим більше всякого автора. Немає нічого, крім письма, яке розчленовує простір, в якому воно розгортається, породжуючи акторів (слова) і глядачів (інші слова). Текст не відсилає ні до світу закінчених предметів, ні до невизначеної суб'єктивності, він здається випливаючим з глибин сторінки, на поверхні якої перекинувся".
Показовим для мистецтва постмодернізму є роман італійського філософа й письменника Умберто Еко "Ім'я троянди" (1980), який став ніби символом часу. По суті, ця книга піддає сумніву розумність розумного світопорядку, де панують смислові системи. З одного боку "Ім'я троянди" виповнене відголосами містичного богослов'я (причому вони дуже серйозні й свідчать про справжню теологічну ерудицію автора), з іншого ж - перед нами детектив, зразковий жанр "масової культури". Богопізнання у формі трилера? Хіба одне не заперечує іншого як несумісні форми в архітектурній споруді постмодернізму? Мова йде і про пошуки містичних зв'язків людини з вищими силами, і про розшуки злочинця.
Сюжет і дія сконцентровані навколо таємниці, загадки або декількох загадок. Загадковими є монастирський лабіринт, а точніше, закрита від світу і для світу стара бібліотека, розташована у лабіринті. Вона - і символ культури, і символ світобудови, і взагалі все, що завгодно. Загадковим є й весь монастир - його життя, його мешканці це теж свого роду "лабіринти", в яких не менш складно розібратись, ніж у секретах бібліотеки. Тут натхненна думка і святе подвижництво вигадливо переплітаються із сумнівними таємницями, вбивствами й еротичними історіями. Тут що завгодно перетворюється у що завгодно. Істина й обман, високе й низьке, добро і зло міняються місцями, переходять одні в одних. Ірраціональне, немислиме, "божевільне" часто служило в містичній думці доказом присутності Бога, який є непорівнянно вищим за людський розум.
Однак, це підтверджувало системність світобудови, її влаштованість за певним принципом. Книга У. Еко говорить, скоріше, про невлаштованість, неясність, "невирішеність" світобудови, яка не дає нам можливості мати певність хоч у чому-небудь. Характерною й багатозначною є та обставина, що на початку роману його головний герой (людина теж дивна й загадкова) вимовляє слова, які є, можливо, ключем до зрозуміння усієї книги. Думка полягає у тому, що сам Рай Господень, очевидно, є нічим іншим, як пеклом, тільки побаченим з іншого боку. Ця парадоксальна ідея натуральним чином витікає з містичної теології минулого (наприклад, вчення Якоба Беме). Однак, в У. Еко ця думка вже не є містичною, точніше, це містика без Бога, містика світобудови, яка розуміється як невирішуваний вузол суперечностей, як лабіринт.
В архітектурі
Loading...

 
 

Цікаве