WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Постмодернізм і трансавангард у мистецтві - Реферат

Постмодернізм і трансавангард у мистецтві - Реферат


Реферат на тему:
Постмодернізм і трансавангард у мистецтві
Протягом останньої третини XX ст. у житті США‚ Японії і Західної Європи відбулися якісні переміни‚ які дозволяють говорити про зародження нового‚ постіндустріального суспільства‚ в якому на зміну проблемам "класичного" індустріального капіталізму прийшли інші‚ притаманні ситуації постмодернізму; одна з них - втрата орієнтирів‚ відсутність ідеї‚ яка б консолідувала суспільство. Одним з перших документів постмодернізму у мистецтві стала книга американського архітектора Роберта Вентурі "Складності і суперечності в архітектурі" (1967). Автор бачив майбутнє зодчества у вільному поєднанні усіх можливих форм; висунувши лозунг: "Мало - це нудно"‚ він виступив проти пануючого "мінімалістського" принципу: "Мало - це багато".
Чарльз Дженкс‚ другий теоретик постмодернізму‚ говорив про нього як про культуру‚ що "включає" - у протилежність культурі авангардизму‚ яка "виключає"; постмодернізм існує на основі "інтеграції різних мов". Таким чином‚ основною якістю постмодернізму є принципова "всеїдність"‚ прагнення об'єднати різнорідні художні течії. Стосовно цього‚ постмодернізм дещо нагадує античний еллінізм‚ маньєризм XVI ст. й еклектизм XIX ст.‚ тому що він також завершує собою культуру яскравої й бурхливої епохи‚ сумує її досягнення‚ підводить риску. "Зоряним часом" постмодерністського живопису і скульптури став початок 1980-х рр.‚ коли відбулися програмні виставки у Базелі (1980) й Амстердамі 1980-1981). Їх учасники‚ художники різних країн‚ називали себе посткласицистами‚ гіперманьєристами‚ неотрадиціоналістами‚ майстрами ретро-арта‚ а також неоекспресіоністами‚ "новими дикими" (неофовістами)‚ постреалістами тощо. Більш загальним окресленням нової ситуації в образотворчому мистецтві став термін "трансавангард" (букв. - "крізь авангард"‚ "по той бік авангарду"‚ запропонований італійським культурологом Акілле Боніто Олівою.
Постмодернізм з'являється (з точки зору історії світової культури) після вичерпання евристичного потенціалу раннього авангардистського художнього мислення. Настає досить цікавий і оригінальний період розвитку мистецтва, коли авангардистські форми синтезуються з традиційними. Це і є період постмодернізму, що включає у себе осучаснені образні форми будь-яких стилів й напрямків, так що іноді важко зрозуміти, чи то класичні форми у ньому збагачуються авангардистськими знахідками, чи то ці останні розвиваються на ґрунті традиційних підходів й рішень. Мистецтво постмодернізму втілює у собі всі культурні епохи, вільно бере матеріал звідки завгодно й використовує його де завгодно і як завгодно. Воно заглиблене у товщі культури, всі шари якої (форми, зразки, епохи) сьогодні - це надбання розуму, що одночасно і рефлектує, і "бавиться". Сьогодні індивід існує, сприймає й мислить в культурному просторі свого століття, залучаючи, однак до цього простору безліч форм культури, безліч культурних зразків - східний, західний, античний, середньовічний, ренесансний тощо.
Можна встановити кілька найбільш виразних ознак постмодерністського мистецтва: постійне звертання до різних історичних форм культури, активне використання різноманітних художніх систем у творах, тяжіння до полісемантичності й полістилістичності, підвищена увага до чужого тексту ("цитатність"), відсутність єдиного "Я" героя; уникання фіксованої стильової, ідеологічної, моральної домінанти; наявність "розірваної" свідомості; фрагментарність, зовнішня "необробленість" форми художніх творів, їх програмна іронічність; нечіткість розмежування між "високою культурою" та низькопробними комерційними жанрами.
Мистецтво постмодернізму одним з перших аналізував американський дослідник Іхаб Хассан у книзі "Розчленування Орфея. До проблеми постмодерністської літератури" (1971). Для того, щоб визначити основну властивість цієї літератури, він нагадує міф про Орфея, що його розірвали на шматки збожеволілі менади. Відсутність цілісності, розірваність смислових структур - ось що визначає нове мистецтво у кінці ХХ ст. Якщо для традиційного й авангардистського мистецтва характерні форма, намір, проект, ієрархія (тобто раціональність й організація), то для постмодерністського мистецтва - антиформа, гра, випадковість й анархія. Мова йде про відсутність єдиного підходу й фіксованої точки зору, про принципову нескінченність підходів й комбінацій, про децентралізованість творів мистецтва й літератури, тобто про відсутність головного героя, головного сюжету, головної ідеї. Художники відмовляються від самого принципу " сенсу", тобто від визначеного, структурованого, однозначно зрозумілого послання.
Чи не найраніше ознаки постмодернізму з'явились у творчості російсько-американського письменника Володимира Набокова (1899-1977). Ще у 20-х рр. ХХ ст. критика відмічала, що він "ніколи не потрапляє під владу своїх тем, він вільно й напружено ними грається, вигадливо й свавільно вивертає й повертає свої сюжети". Без сумніву, предметом художнього освоєння письменника є власна творчість, він цікавиться лише фактом своєї творчості - й нічим іншим. Ключем для зрозуміння В. Набокова можуть служити слова російського поета і критика Владислава Ходасевича: "Його твори заселені неосяжним числом прийомів, які, наче ельфи чи гноми метушаться між персонажами й проводять величезну роботу: пиляють, ріжуть, прибивають, малюють. Вони будують світ твору і самі виявляються його найважливішими персонажами, яких неможливо усунути". Герої Набокова - це художники, виведені під масками кого завгодно - шахістів, авантюристів, підприємців, філологів, професорів і навіть... самих художників. По суті, світ його творів є двоїстим, у ньому співіснують уявний світ й "дійсне" життя, причому перший виявляється більш реальним ніж другий. Навіть творче "Я" в набоковських текстах є нікчемним, випадковим й примарним поряд з автономним механізмом самої творчості.
Величезний вплив на становлення
Loading...

 
 

Цікаве