WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Періодизація культури і цивілізації. Сенс вивчення історії культури - Реферат

Періодизація культури і цивілізації. Сенс вивчення історії культури - Реферат


Реферат на тему:
Періодизація культури і цивілізації. Сенс вивчення історії культури
Французький культуролог Іпполіт Тен (1828-1893) писав: "Ви їдете до Версалю й обурюєтесь смаком ХVII ст. ...Але припиніть, наразі, судити з точки зору ваших власних звичок. Ми маємо слушність, коли захоплюємось диким пейзажем, як і вони мали слушність, коли такий пейзаж навіював на них нудьгу. Для людей ХVII ст. не було нічого потворнішого, ніж справжня гора. Вона викликала у них багато неприємних вражень... Люди тієї епохи були втомлені варварством, так само як ми-втомлені цивілізацією. Ці гори... дають нам можливість відпочити від наших тротуарів, бюро і крамниць. Тільки з тієї причини нам і подобається дикий пейзаж". Ці слова досить ясно ілюструють сутність історичного підходу до вивчення культури, який полягає у визначенні передумов розвитку культури, тобто історичного контексту суспільних умов, у рамках яких виникали ті чи інші явища культури. У зв'язку із цим необхідно застосовувати метод періодизації, тобто поділити історико-культурний процес на певні епохи, що якісно відрізняються одні від одних.
Виходячи з даної періодизації, вивчення культури окремого періоду відбуватиметься у наступній послідовності: 1) визначення основних історичних особливостей періоду, які включають характеристику суспільних, політичних та економічних процесів, що впливали на розвиток культури; 2) з'ясування світоглядних основ розвитку культури даного періоду, для чого залучаються дані з міфології, релігії, філософії, моралі та історії науки; 3) вивчення мистецтва даного періоду: літератури, архітектури, пластичних мистецтв і т.д., у його найхарактерніших видах, жанрах і художніх формах. Згідно такого підходу, головна увага повинна бути спрямована на засвоєння основних текстів культури: міфологічних, релігійних, філософських, морально-дидактичних, наукових, юридичних, літературних, мистецьких тощо.
В сучасній науці існує тенденція розуміти під текстом не словесний твір, але будь-який твір мистецький, що існує у просторі і часі. Згідно цього до "тексту" відноситься не тільки нотне письмо, п'єса, сценарій, але і їх виконання, постановка, зйомка. Тестом також буде твір живопису, графіки, архітектури і т.д., оскільки те, що вони представляють (певну історію, ідею, міф, краєвид тощо) можна передати словами, і те, що вони означають (як образ, знак, символ, алегорія) може бути включене до певного контексту (скульптура Вівтаря Зевса, садово-парковий комплекс Версалю і т.д.). Таким чином, культуру можна розглядати як певну сукупність текстів, в яких акумульовано досвід людства, створені ним цінності, норми, стандарти поведінки, технологічні знання, способи діяльності тощо.
З цієї точки зору, вивчення культури можна представити, користуючись окресленням німецького вченого XVІІІ ст. Августа Бека як "пізнання пізнаного", тобто осягнення змісту і форми текстів культури, а також основних способів і методів їх тлумачення (інтерпретації). "Пасивний" або "репродуктивний" на перший погляд, цей процес насправді являє собою творчий акт, тому що, сприймаючи зафіксовані або закодовані в текстах культури цінності, людина формує себе як особистість. Російський культуролог Юрій Лотман зазначав: "Культура завжди має на увазі збереження попереднього досвіду. Більше того, одне із найважливіших визначень культури характеризує її як "негенетичну" пам'ять колективу. Культура є пам'ять. Тому вона завжди зв'язана з історією, завжди покладає неперервність морального, інтелектуального, духовного життя людини, суспільства і людства. І тому, коли ми говоримо про культуру нашу, сучасну, ми, можливо, самі цього не підозрюючи, говоримо і про величезний шлях, який ця культура пройшла. Шлях цей налічує тисячоліття, він переходить межі історичних епох, національних культур і занурює нас в одну культуру - культуру людства".
Одним з результатів вивчення текстів культури повинно стати уміння знаходити взаємозв'язки між ними: історичні, смислові, формальні, ідейні, стилістичні тощо. З одного боку, це дасть змогу створити "культурний образ" епохи, зрозуміти її унікальність, з іншого - може стати основою історичного сприйняття культури, тому що кожен текст, по-суті, є ланкою, яка пов'язує часи: він "вбирає" у себе елементи більш давніх текстів, і сам, у свою чергу, стає основою для створення нових текстів. Ось як знаходить пов'язаності між науковими і мистецькими текстами російський скульптор Наум Габо (1890-1977): "На перший погляд, здається неправдоподібним, щоб між науковою теорією - наприклад, Коперніка, - і картиною, наприклад - Рафаеля може існувати аналогія. Тим не менше, знайти спільну ідею для однієї та іншої творчості неважко. Вчення про Всесвіт Коперніка зустрічається з мистецькою концепцією Рафаеля. Рафаель ніколи б не наважився портретувати свою славнозвісну куховарку як Мадонну, коли б не належав до покоління, готового відкинути геоцентричну модель Всесвіту. У мистецькій теорії Рафаеля так само немає місця релігійному містицизмові, як і в праці Коперніка "Про обертання небесних сфер". Для них обох Земля вже не є центром Всесвіту, а людина вже не виступає вінцем творіння і самотнім героєм космічної драми. Її буття вже не здається містичним, нематеріальним явищем Середньовіччя. Одночасно той самий дух панував у флорентійських майстернях. Таким чином, пов'язаність між наукою і мистецтвом ніколи не переставала існувати на протязі тривання людської культури".
Зрозуміло, що "спільна ідея" буде спільною не тільки для науки і мистецтва, але і для економіки і мистецтва, літератури і політики, релігії і архітектури тощо, адже "більш світський погляд на речі" в епоху Ренесансу був притаманний як науковцям і митцям, так і політикам, підприємцям, мореплавцям, кліру - усім тим, хто, власне, й визначав "обличчя епохи". Немає сумніву, що осягнення такої "спільної ідеї" або декількох "спільних ідей", які мають вирішальний вплив на розвиток різних галузей культури певної епохи, народу чи регіону - є початком і завершенням будь-яких історико-культурних студій.
Вивчення історії культури також може мати глибокий виховний сенс: досліджуючи тексти, споглядаючи твори мистецтва, слухаючи музику, людина "знаходить себе", осмислює своє місце у світі і суспільстві. Карл Густав Юнг зауважив: "В Європі та у всіх цивілізованих країнах проживає багато варварів і людей античності, дуже багато християн середньовіччя. І навпаки, порівняно мало тих, чия свідомість відповідає рівневі сьогодення". Справа у тому, що в сучасному, надзвичайно диференційованому світі існують реальні можливості створювати й навіювати суспільству однобічні, спотворені, а то і патологічні "картини світу". Під виглядом "відродження національної культури" або, навпаки, її "модернізації" - суспільству може бути запропонована світоглядна модель, цілковито вкорінена у минулому: досить згадати "арійсько-варварські" елементи фашизму чи "античне" забарвлення "реального соціалізму".
Це очевидно, що нав'язування подібних поглядів можливе за умовинекритичного сприйняття інформації, яке випливає з низького рівня освіченості у галузі наук про культуру і особливо - за майже повної відсутності знайомства зі самими тестами культури. З цієї точки зору історія культури виконує важливе світоглядне завдання: спонукує людину "впорядковувати" світ в індивідуальний космос і допомагає визначити основні параметри ціннісної орієнтації в ньому. Макс Вебер зазначив: "Культура" - це той фрагмент безглуздою світової нескінченості, який, з точки зору людини має сенс і значення". Це очевидно, що людині, яка вже має свій власний "фрагмент" у нескінченості культури набагато важче нав'язати іншу точку зору, і, тим більше, змусити повірити в якийсь черговий утопічний проект.
Література:
1. Виппер Ю., Самарин Р. Курс лекций по истории зарубежной литературы ХVІІ в. - М.,1954.
2. Елизарова М. и др. История зарубежной литературыХІX в. - М., 1961
3. Зарубежная литература средних веков: В 2 Вып. / Сост. Б. Пуришев. - М., 1975.
4. История зарубежной литературы ХІX в. / Под ред. Н. Соловьева. - М.,1986.
5. История римской литературы: В 2 Т. / Под ред. С. Соболевского - М., 1959-1962.
6. Искусство стран и народов мира: Краткая художественная энциклопедия: В 5 Т. - М., 1962-1980.
7. Кертман Л. История культуры стран Европы и Америки. 1870-1917. - М., 1987.
8. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. - М., 1990.
9. Литература Средних веков. Хрестоматия. / Сост. Б. Пуришев и Р. Шор. - М., 1953.
10. Модернизм: Анализ и критика основных направлений. - М.,1987.
11. Никитина В., Паевская Е. и др. Литература Древнего Востока. - М., 1962.
12. Рассел Б. Історія західної філософії - К., 1994.
13. Самарин Р. Зарубежная литература. - М., 1987.
14. Стамеров К. Нариси з історії костюмів: У 2 Т. - К., 1978.
15. Тойнбі А. Дж. Дослідження історії: У 2 Т. - К., 1995.
Loading...

 
 

Цікаве