WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Основні тенденції розвитку культури XX століття - Реферат

Основні тенденції розвитку культури XX століття - Реферат

його не випустимо".
Однак культура XX ст. відбила ту кризу, в яку повільновходила техногенна цивілізація. Сучасне виробництво, що породило новий тип цивілізації, індустріальне суспільство, привело до дійсного панування безособових економічних, технологічних, політичних структур над живою людською діяльністю, індивідуальним "Я" справжньої культури. Спосіб організації соціального життя, який Л. Мемфорд відобразив в образі гігантської мегамашини, одержав своє логічне завершення в другій половині XX ст. Симптоматично, що саме через армію стандартна модель мегамашини передавалася від культури до культури, починаючи з епохи Стародавнього Сходу. Людина з властивою їй індивідуальністю і творчим потенціалом виявляється стандартною деталлю соціальної машини, функціональним придатком технологічного процесу. Індивід пасивно сприймає форми життя, нав'язані йому соціумом, і перестає жити самобутнім вільним життям. "Втеча від свободи" приводить до трагедійності особистісного буття, породжує безсуб'єктні соціокультурні форми: "Наслідки цієї машинізації виникають з абсолютної переваги механічної визначеності, прорахованості і надійності. Все, зв'язане з душевними переживаннями і вірою, допускається лише за умови, що воно корисне для цілей, поставлених перед машиною. Людина сама стає одним з видів сировини, що підлягає цілеспрямованій обробці. Тому той, хто раніше був субстанцією цілого і його змістом - людина, - тепер стає засобом".
Цілком природною виглядає в даній ситуації спрямованість соціального пізнання епохи індустріалізму, що виключає унікальність людського "Я", культурного контексту в розвитку соціуму, інженерне мислення з його стандартами, технологіями, вимірами стає зразковим у соціальному пізнанні.
В XX ст. цілком виявилися кризові явища техногенної цивілізації, що виникла на руїнах Середньовіччя. Культура цієї цивілізації склалася на основі особливих відносин людини і природи, людина прагнула вирватися з залежності від природи і вищими її цінностями визнавалася панування людини над природою, прогрес, відновлення, нарощування технологічних і наукових знань. Розвиток техніки і технології як знаряддя панування людини над природою стали головними цілями суспільного розвитку. В результаті виникла ситуація, коли постійне нарощування матеріального багатства на основі відновлення техніки перетворило людину в просте знаряддя ефективної економічної діяльності. Видатні гуманісти і мислителі XX ст. з тривогою говорили про процес деградації культури.
"Негативно впливає на культуру також надмірна організованість наших суспільних умов. Наскільки правильно, що організоване суспільство є передумовою і одночасно наслідком культури, настільки очевидно також, що на певному етапі зовнішня організація суспільства починає здійснюватися за рахунок духовного життя. Особистість і ідеї підпадають під владу інститутів суспільства, замість того, щоб впливати на них і підтримувати в них живий початок. Створення в якій-небудь сфері всеосяжної організації спочатку дає блискучі результати, але через якийсь час первісний ефект зменшується. Спочатку демонструється вже існуюче багатство, надалі дають про себе знати процеси недооцінки й ігнорування живого і первісного. Чим послідовніше впроваджується організація, тим сильніше виявляється її стримуючий вплив на продуктивний початок. Існують культурні держави, що не можуть перебороти ні в економічному, ні в духовному житті наслідків далеко йдучої централізації управління".
В результаті в культурі XX ст. розвинулося протиріччя, що проявилося в протистоянні двох установок: сцієнтистської і антисцієнтистської. В основі сцієнтизму лежить уявлення про наукове знання як про найвищу культурну цінність. Наука як абсолютний еталон, вважають сцієнтисти, здатна вирішити всі проблеми, що стоять перед людством, - економічні, політичні, моральні і т.д. Саме поняття "сцієнтизм" походить від латинського слова "scientia" - знання, наука. Сцієнтисти стверджують, що науці всі підвладне. Дійсно, сучасна наука проникнула в усі пори сучасного суспільства, пронизуючи собою не тільки промисловість, сільське господарство, але і політику, адміністративну і військову сфери. Однак не усі у світі - наука. Наприклад, існують сфера мистецтва, віра, людські почуття і відносини.
Антисцієнтисти з'явилися як реакція на перебільшення ролі науки. Для них характерне приниження значення наукового знання, обвинувачення науки в тому, що вона викликала всілякі кризи: економічну, екологічну, національну. Вони стверджують: "Наука - чума XX століття". Виникла ситуація, яку обрисував англійський письменник Ч.П. Сноу (1905-1980): "На одному полюсі - художня інтелігенція, на іншому - вчені, і як найбільш яскраві представники цієї групи - фізики. Їх розділяє стіна нерозуміння і іноді (особливо серед молоді) антипатії і ворожнечі, але головне, звичайно, нерозуміння. В них дивне, перекручене уявлення одних про інших. Вони настільки по-різному відносяться до тих самих речей, що не можуть знайти спільної мови навіть в області почуттів".
Сформований спочатку в Європі, а потім поширений по всьому світі тип науково-технічної культури дуже багато дав людині для розвитку її свободи. Але разом з тим він має вади. Техногенна цивілізація заснована на таких взаєминах між людиною і природою, за яких природа є об'єктом людської діяльності, об'єктом експлуатації, причому експлуатації необмеженої. Їй властивий тип розвитку, який можна виразити одним словом: більше. Мета полягає в тому, щоб накопичувати все більше матеріальних благ, багатств і на цій основі вирішувати всі людські проблеми, у тому числі соціальні, культурні і інші.
Техногенній цивілізації властиве уявлення, що природа невичерпна саме як об'єкт її експлуатації людиною. Розуміння глибини економічної кризи кладе кінець такому уявленню. Звідси ідейний і науково-теоретичний рух останніх десятиліть, що поставив проблему створення нової екологічної культури. Екологічна криза намічає границі існуючому типові економічного розвитку. Мова йде про необхідність нових відносин з природою і між людьми. Відомий філософ І. Бохенський, розглядаючи сучасну духовну ситуацію, виділив чотири найбільш важливі питання, що стоять перед людством: а) яке місце займає людина в Космосі? б) чи існує прогрес? в) в чому цінність науки? г) наскільки великими є сила або безсилля людини?
Сучасні відповіді на ці питання виглядають досить песимістичними. Приміром, астрономія показала, що Земля не є центром Сонячної системи, що вона лише незначний фрагмент Космосу в цілому, тому що за межами Чумацького Шляху існують мільярди і мільярди подібних галактик, відстань між якими вимірюється мільйонами парсеків (один парсек перевищує 30 800 млрд. кілометрів). Для антропоцентризму минулих століть, культур, коли людина ставилася в центр Всесвіту, ця точка зору катастрофічна. Мало того, валиться в порох міф і про унікальні якості людини, унікальності існування життя у
Loading...

 
 

Цікаве