WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура України початку ХХ ст. - Реферат

Культура України початку ХХ ст. - Реферат

письменник О. С. Маковей (1867-1925) у своїх творах ("Як я продавав свої новели", "Нові часи", "Клопоти Савчихи", "Казка про невдоволеного русина", "Ревун") піддав гострій критиці консервативні кола галицького міщанства за їх політичне дворушництво, лояльність до австрійських властей, ворожість до народних мас і, зокрема, до культури українського народу. Повість іншогозахідноукраїнського письменника Леся Мартовича - "Забобон" вважається одним із найвизначніших сатиричних, антиклерикальних творів української літератури, який тогочасна критика заслужено поставила в один ряд із славнозвісними "Мертвими душами" М. В. Гоголя.
Сатиричне оповідання Маковея "Як Шевченко шукав роботи" і стаття С. В. Васильченка "Гринченко о "Кобзаре" спрямовані проти недооцінки значення творів Т. Г. Шевченка для тодішньої національно-визвольної і суспільно-політичної боротьби. Леся Українка у своїх статтях піддала критиці деякі твори І. С. Нечуя-Левицького, О. Я. Кониського та інших авторів, у яких пропагувалася консервативна культурницька теорія "малих діл".
Мистецтво театральне, музичне, образотворче. Основоположники українського професіонального театру, його корифеї - М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Садовський, М. Заньковецька - були митцями-громадянами, які вбачали в театральній сцені трибуну соціального, національного, естетичного і етичного виховання має. Піднесенню громадської ролі українського театру сприяло й те, що в роки першої російської революції він, нарешті, позбавився офіційних репертуарних обмежень і дістав можливість давати вистави українською мовою за п'єсами світової і російської драматургії (Шекспір, Шіллер, Гольдоні, Ібсен, Гоголь, Островський, Толстой, Чехов).
1907 р. М. Садовський заснував у Києві перший на Україні стаціонарний український театр. Наступного року в ньому було урочисто відзначено 25-річчя сценічної діяльності геніальної української актриси М. К. Заньковецької. Ювілярка отримала безліч привітань з усіх кіпців України і Росії, зокрема від Московського художнього театру, ідейними принципами найширшого демократизму спорідненого з українським демократичним театром. Основоположники Московського художнього театру В. І. Немирович-Данченко і К. С. Станіславський зазначали, що таких актрис, як Заньковецька, буває не більше двох-трьох на ціле століття, Що блискуча плеяда тодішніх митців української сцени має бути занесена золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва. Свою першу, виїзну гастрольну поїздку Московський художній театр зробив у Київ 1912 р., після чого М. К. Заньковецька і П. К. Саксаганський заходилися створювати Український художній театр (брак матеріальних коштів і світова війна завадили здійсненню цього наміру).
Порівняно з іншими театрами Києва стаціонарний український театр встановив найдешевші ціни на квитки, організовував виїзні вистави у селах і швидко зажив слави театру "для мужиків і плебсу". Катеринославський аматор - кінооператор Д. Сахненко екранізував вистави цього театру "Наталка Полтавка" і "Наймичка". Тим самим було започатковано історію українського художнього кінематографа.
Чільне місце у репертуарі театру Садовського зайняли музично-драматичні твори відомих українських, російських, польських, чеських, італійських композиторів. Здійснюючи на високому ідейно-художньому рівні, поряд з уже випробуваними часом такими популярними національними операми, як "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського і "Наталка Полтавка" М. Лисенка, постановку багатьох інших музично-драматичних творів ("Чорноморці", "Утоплениця", "Різдвяна ніч", "Енеїда" Лисенка, "Катерина" М. Аркаса, "Роксолана" Січинського, "Галька" С. Монюшка, "Продана наречена" Б. Сметани, "Сільська честь" П. Масканьї), театр Садовського не тільки жанрово урізноманітнював свій репертуар, а й розвивав кращі національні особливості українського театру, в якому органічно поєднувались драматичне і музично-вокальне мистецтво.
Музична культура оперних постановок у театрі Садовського сягала високого рівня. З великим успіхом виконували сольні партії в оперних виставах М. Литвиненко, О. Петрова, М. Садовський, О. Петляш та інші співаки. Завдяки творчим зв'язкам з видатним українським композитором М. В. Лисенком театр Садовського першим здійснив постановки багатьох його опер. Визначною подією у культурному житті України стала постановка в 1911 р. опери Лисенка "Енеїда" (на лібретто Садовського), яка в завуальованій сатиричній формі фактично засуджувала самодержавний лад Російської імперії. І
Відгукуючись на піднесення визвольної боротьби трудящих мас, М.В.Лисенко в період революції 1905-1907 рр. створив величезної ідейно-художньої сили хор-гімн "Вічний революціонер" на слова Ї. Я. Франка. Побудований на узагальненні бойових інтонацій робітничих пісень, твір М. В. Лисенка та І. Я. Франка звучав як могутній заклик до боротьби проти тиранії і поневолення. Він швидко поширився серед робітників та студентської молоді, став однією з найулюбленіших пісень, виконуваних під час політичних сходок, демонстрацій та мітингів.
В музичній спадщині Лисенка є чимало творів на тексти І. Я. Франка, Т.Г. Шевченка, Лесі Українки, Г. Гейне та інших поетів, сотні обробок українських народних пісень, що мають велику мистецьку цінність. Багато з них . за життя композитора так і не побачили світу. Зокрема, незважаючи на настійні вимоги передової громадськості, царські власті не дали дозволу на постановку історико-героїчної опери Лисенка "Тарас Бульба" - шедевра української оперної класики. Вони всіляко перешкоджали сценічному виконанню й інших творів композитора. Підозру властей викликала активна участь Лисенка в пропаганді передової демократичної культури, його демократичні погляди, зв'язки з соціал-демократичним підпіллям (молодший брат композитора - Андрій - був професіональним революціонером).
Лисенко все життя мріяв про те, щоб обдарована молодь з народу дістала можливість здобути спеціальну вищу музичну освіту. 1904 р. він заснував у Києві музично-драматичну школу і керував нею до самої смерті. Школа готувала диригентів, хормейстерів, виконавців гри на народних українських інструментах, співаків, режисерів, акторів. Для підготовки театральних спеціалістів тут було відкрито два відділи: російської та української драми. Зі стін цього навчального закладу вийшло чимало визначних митців, талант яких розкрився вже після Жовтневої революції - композитор К. Г. Стеценко, співак М. В. Микиша, актори Б. В. Романицький, О. М. Ватуля та ін.
К. Г. Стеценко (1882-1922) став безпосереднім продовжувачем кращих творчих традицій М. В. Лисенка в українській музичній культурі. Все своє свідоме життя композитор присвятив збиранню, вивченню і пропаганді української народної пісні, яку він називав душею народу. Цілий ряд його вокальних творів за своїм ідейно-художнім рівнем наближається до кращих зразків українського музичного фольклору.
Loading...

 
 

Цікаве