WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура України початку ХХ ст. - Реферат

Культура України початку ХХ ст. - Реферат

розробив теорію і під час служби в 1913-1914 рр. на Україні продемонстрував на практиці ряд найважливіших прийомів вищого пілотажу, в тому числі знамениту "мертву петлю", яка в історії авіації залишиласьвідомою як "петля Нестерова".
Успіхи у повітроплаванні сприяли технічному прогресові авіації. В 1912 р. у майстерні Одеського аероклубу було побудовано близько двадцяти аеропланів різних систем. Пізніше на базі цієї майстерні виник авіаційний завод. Ряд літаків власної конструкції збудував член Харківського аероклубу, авіаційний конструктор С. Гризодубов. Інтенсивне будівництво нових конструкцій літаків, вертольотів і планерів розгорнулося в Києві на базі Київського товариства повітроплавання, одного з найбільш активних у країні. Саме тут розпочинали свою діяльність Д. П. Григорович (1883-1938)-конструктор першого в світі гідролітака (1912), І. І. Сікорський (1889-1972) - конструктор перших у світі багатомоторних літаків (1912-1914). Потомствений робітник київського заводу "Арсенал" Ф. Ф. Андерс (1868-1926) у 1911 р. збудував дирижабль "Київ" оригінальної конструкції, який цього ж року здійснив перші експериментальні польоти.
Успіхи технічного прогресу в літакобудуванні на Україні мали тим більше значення, що вони досягалися головним чином завдяки ентузіазму конструкторів-винахідників, які віддавали улюбленій справі не тільки весь свій талант і енергію, а й матеріальні заощадження. Царський уряд зовсім не піклувався про розвиток літакобудування. "Шефавіації" Російської імперії - великий князь Олександр Михайлович ігнорував той факт, що вітчизняні конструктори нерідко створювали літальні апарати, які за багатьма показниками переважали іноземні, і продовжував обстоювати традиційний шлях поповнення авіапарку країни - купівлю літаків за кордоном. Бюрократична система самодержавства гальмувала розвиток технічного прогресу, душила прагнення народних мас до знань, до освіти.
Література. Наприкінці XIX ст., з виходом пролетаріату на передній край визвольної боротьби трудящих, посилилась і його роль у літературно-творчому процесі. Фактом великого суспільного значення став прихід у літературу письменників-робітників. В українській літературі їх творчу діяльність активно підтримував вже тоді досить популярний російський письменник О. М. Горький, який також багато писав про життя пролетарів. Зокрема, його дружня підтримка, фахові поради, сприяння у виданні написаних творів відіграли першорядну роль у формуванні творчої особистості робітника-письменника А. Я. Шаблен-ка (1872-1930).
Свої перші вірші він надіслав на суд О. М. Горького і одразу ж отримав у відповідь такого підбадьорливого листа: "Я дуже радий, що я, робітник, можу сказати Вам, робітникові, пишіть! Пишіть коротко, просто, як Ви бачили, як почували. Пишіть, як страждає наш брат, як важко йому знайти дорогу до світла, як він хоче щастя, радості, хорошого життя і як змушений падати в бруд. Пишіть!" Ряд поетичних творів Шабленка написано під впливом поезій Т. Г. Шевченка, йому робітничий поет присвятив вірш "Кобза". Серед творів Шабленка виділяються своєю. художньою досконалістю та високим ідейним змістом вірш "Ранок" і оповідання "За півдня", надруковані в період революції 1905-1907 рр. Оптимістичним світосприйняттям проникнутий вірш Шабленка "Шахтарі" (1910 р.), що закінчувався таким революційним закликом:
Гей, скоро шахтар запанує!
Дорогу шахтарським робочим рукам!
Дорогу тому, хто працює!..
Безмежною вірою в нездоланні сили революційного пролетаріату сповнені твори іншого робітника - Т. М. Романченка (1880-1930). Він був твердо переконаний, що "прийде година-розкується весь пролетарський край" (вірш "Борцеві", 1907 р.). Але станеться це лише в результаті самовідданої боротьби героїв-пролетарів, яких прославляє робітничий поет:
Вперед, за волю, йди, не бійся
Хоч згинеш в боротьбі,
Вір в кращу долю
І надійся,
Хвала і честь тобі!
Поетеса Галина Супруненко, звертаючись до робітників, закликала їх повстати проти гнобителів:
Темнеє царство скоріше руйнуйте,
Світле, нове на руїнах будуйте,
Годі ж мовчати!
Час вже повстати,
Бій розпочати!
У шахтарському Донбасі сформувався як революційний .робітничий поет П. К. Махиня (1890-1922). Свою "шахтарську ліру" поет віддав "боротьбі робочих миру і Україні". В поетичних творах Махині просто, яскраво й образно відбито найзаповітніші прагнення, мрії і бажання людей Праці. У вірші, присвяченому 100-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка, він писав:
Заповів Тарас Шевченко
Кайдани порвати
Та з сокирами в руках
Волю здобувати.
Та не вмер Кобзар безсмертний
- Це тільки здається,
Бо у кожного із нас
Його серце б'ється.
На революційно-демократичних засадах ґрунтувалася поетична творчість О. І. Олеся (Кандиби) (1878-1944). Закликаючи до збройної боротьби за повалення самодержавства, поет різко засуджує тих, хто вороже чи навіть просто байдуже ставиться до цих закликів. З 1907 по 1917 р. Олесю вдалося видати чотири збірки своїх поетичних творів. Червоні прапори, під якими виступали революціонери, заполонили його поезію тих років. Майже з фотографічною точністю поет відображає реальні картини вуличних процесій революційне настроєних мас:
Червоні прапори, куди не кинеш оком, Цвітуть на вулицях, як макові квітки, Під ними хвилями, нестриманим потоком Ідуть і йдуть робітники.
М. Ф. Чернявський (1868-1946), оспівуючи червоні прапори як символи визволення мас від гноблення та експлуатації, водночас застерігає від того, щоб не перетворити їх у символи розгнузданої сваволі:
Червоний прапор звивсь над нами... Святий той прапор бережіть І мозолистими руками Вгорі, у всіх над головами, Той прапор високо держіть. - То - символ волі. Не скаляйте Його насильством. Не спляміть Злобою темною...
Першим в українській поезії Чернявський у ряді своїх віршів засуджує будь-яку війну як засіб розв'язання міжнародних конфліктів.
Беручи активну участь у визвольному русі, українські письменники-демократи в своїх творах намагалися розкрити активну участь робітників у боротьбі за соціальне визволення всіх трудящих, обстоювали думку про необхідність ліквідації жорстокого експлуататорського ладу.
На противагу декаденствуючим українським літераторам, які в своєму зневажанні народних мас доходили до того, що навіть відверто проголошували, нібито активна боротьба пролетаріату за своє соціальне визволення є "неестетичною" і не може бути предметом зображення в художній літературі, що "життєві цінності не повинні ставати достоянієм маси", М. М. Коцюбинський ставив за приклад для всіх передових письменників творчість І. Я. Франка, який приділяв велику увагу зображенню "боротьби капіталу з працею". Справді, І. Я. Франко першим в українській літературі показав історичне місце пролетаріату як найактивнішого борця проти всякого гніту і експлуатації в капіталістичному суспільстві.
Під
Loading...

 
 

Цікаве