WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура західноєвропейського Середньовіччя - Реферат

Культура західноєвропейського Середньовіччя - Реферат

особлива релігійність. Так, для знаті більш характерне формальне сповідання християнства і менш виражене збереження язичества. Для простолюду - навпаки. У цей період були досить поширені випадки, коли навіть церковне начальство, саме варваризоване або не здатне боротись з дикістю магнатів і народу, йшло на поступки в релігійній сфері і духовній практиці. І все-таки, незважаючи на це "двовірство", християнство вже в даний період явно переважало над язичеством, і до початку II тис. на більшій частині території Західної Європи воно стало єдиною релігією. Це підтверджується і тим, що повсюдно почалося будівництво церков, вони з'явилися при всіх хоч трохи значних приходах, і за своїми розмірами церковні будівлі нерідко перевищували потреби парафіян.
Даний факт свідчить не тільки про економічний підйом, але і про підвищення релігійного ентузіазму людей. Так, починаючи з X ст. і до епохи Просвітництва (кінець XVII - XVIII ст.) християнство стає релігією, що входила в життя кожного європейця з моменту його народження, супроводжувала його протягом усього його земного існування і вводила в загробний світ. Проте європейські філософи і вчені давно говорили про істотні різниці способу мислення, нравів і поведінки християн-панів і християн-простолюдинів. На початку XX ст. в результаті цього виникла теорія двох культур: аристократичної і народної. Тепер помітного впливу набула точка зору, що в єдиній середньовічній християнській культурі існують два полюси: вчена культура духовної і інтелектуальної еліти (освіченої меншості) і культурні традиції простолюду (мовчазної більшості), конденсовані в фольклорній творчості.
В зв'язку з вивченням ролі християнства в середньовічній культурі варто звернути особливу увагу на так звану "культуру мовчазної більшості". Хоча прості люди не знали, не бажали мати іншої релігії і здебільшого з ентузіазмом приймали християнство, вони в світосприйманні, самовідчутті, думках, образах, почуттях, нарешті, в поведінці до невпізнанності перетворювали християнське віровчення. Досить вказати на народні марновірства, на популярність ворожіння, чаклунства, які з часів Середньовіччя і дотепер використовують в християнській релігії: молитва-заклинання, хрест-амулет, чудотворні ікони тощо.
Отже, наявність фольклорної культури являє собою досить явну світоглядну опозицію ортодоксальному християнству. Його світоглядною віссю стає віросповідний християнський зв'язок одновірців, їх духовно-моральних шукань. Християнство всі ідеали, що надихали Античність - радість земного буття, почуттєве, любовне сприйняття реального світу, уявлення про людину в всій її моці і славі, усвідомлення її увінчанням природи, - замінило прагненням до загробного існування, зневаженням людини, зведенням її до гріховної істоти, осудженням всіх тілесних радостей, жахом перед нерозгаданими силами природи. Перехід від античного атлета, що живе земними радостями, в гармонії з світом, до аскета, спрямованого до духовної єдності з Богом, являє собою новий рівень духовної самосвідомості людини. В християнстві зразком виступає людина смиренна, духовна, страждаюча, прагнуча спокути гріхів, спасіння з Божою допомогою.
В умовах панування есхатологізму і психології месіанства сутність морального ідеалу середньовічної християнської ідеології можна представити єдністю Віри, Надії і Любові. В цій тріаді Віра виступає як особливий стан духу, коли до Бога веде свята простота. Надія уособлює ідею порятунку від гріха за допомогою Бога через загробне воздаяння, шлях до якого - смиренність, слідування зразкам освяченої церквою поведінки. Любов розуміється як любов до Бога, як зв'язок, устремління до нього людини.
Самим головним догматом християнства є віра в єдиного всемогутнього і всеблагого Бога. Причому вирішальне значення для християнства має те уявлення про Бога, що Він є Бог-Отець, Бог-Любов, а люди - діти Божі. Наступна кардинальна ідея - боговтілення, боголюдяність. Її суть в тому, що Бог-Отець в своїй нескінченній любові до людей прийняв людський вигляд, жив за законами матеріального світу, страждав і вмер як людина, будучи невинним. Цією жертвою він спокутував гріхи людей і врятував їх для життя вічного. Бог, що втілився, є Син Божий, Спаситель (Христос). І тому прийти до Бога-Отця можна тільки через віру в Христа. Нарешті, ще одна дуже важлива ідея християнства - це віра в царство Боже (Небесне).
Царство Небесне - це божественний світ, куди в остаточному підсумку повинні прийти люди, щоб з'єднатися з Богом для вічного благого життя. Але вже на землі кожна людина може прийняти його в свою душу подвигом віри і любові ("Царство Божие всередині вас"). Якщо приймати значення цих ідей для культури як способу культивування (вирощування і поширення) цінностей, то очевидно, що християнство вважає земне, видиме, природне існування недосконалим і підлягаючим подоланню. Але це не значить, що воно відкидає всякі земні цінності. Навпаки, вищою земною цінністю воно утверджує душу людини. Вона вища всяких земних благ і важливіша світу в цілому ("що користі, якщо ти придбаєш весь світ, а душу втратиш").
Зрозуміло, що кожна душа заслуговує любові сама по собі, а не в зв'язку з тими або іншими достоїнствами людини (талант, краса, щедрість тощо). По-друге, в такий спосіб утверджується як цінність любов людини до людини. По-третє, якщо душа важливіша всіх земних благ і світу в цілому, і якщо любити іншу людину слід не за щось, а по-братерському, значить ще одною цінністю, впровадженою християнством для культивування, є свобода.
Свобода, як вище надбання людини, просвічує через всі ідеї християнства. Але інтенсивніше всього вона, можливо, виражена в подвигу віри. Віра в Христа, в його пришестя, воскресіння, в те, що він врятував людей і весь світ, настільки не відповідає повсякденному життю, не годиться з безглуздими стражданнями, загибеллю величезного числа людей, хворобами, війнами, незначністю, низькістю тощо, що прийняття її виглядає божевіллям.
Другою рисою є традиціоналізм, ретроспективність. Чим давніше - тим достовірніше - от кредо зв'язку нового і старого в духовному житті. Новаторство вважали проявом гордині, відступ від архетипу розглядався як віддалення від істини. Звідси анонімність творів, обмеження волі творчості рамками теологічно нормованого світогляду, канонічність.
Третя риса - символізм, коли текст (Біблія) дає привід для міркувань, тлумачень. Вся інтелектуальна культура Середньовіччя екзегетична і поділяється на такі етапи: а) семантичний аналіз текстів Біблії, отців церкви; б) концептуальний аналіз (значеннєвий); в) спекулятивний, коли автор одержує можливість висловлювати власні думки, маскуючи їх авторитетними судженнями.
Четверта: риса - дидактизм. Діячі середньовічної культури - насамперед проповідники, викладачі богослов'я. Головне в їх діяльності -не просто усвідомити собі велич божественного задуму, але передати це іншим людям. Звідси особлива увага приділяється формам інтелектуальної діяльності - дискусіям, мистецтву аргументації, зв'язкам вчителів і учнів.
Для середньовічної духовної культури характерна також універсальність, енциклопедичність знання, коли головним достоїнством мислителя є ерудиція. Звідси - створення
Loading...

 
 

Цікаве