WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура епохи Відродження - Реферат

Культура епохи Відродження - Реферат

видатний портретист. Кого б не малював Гольбейн, - уславлених гуманістів Еразма Роттердамського і Томаса Мора чи фран-цузького посла при англійському дворі Моретта, купця Георга Гізе, свою дружину з дітьми чи англійського короля Генріха VIII, він завжди об'єктивний, сповнений інтересу до внутрішнього життя людини і спостережливий, точний у своїй лаконічній художній мові.
Самобутній, гармонійний і витончений варіант Північного Відродження склався в XV-XVI ст. у Франції. У цей період тут відбувався процес централізації національної держави, а тому осередком нової художньої культури стали не тільки великі міста, як у інших країнах, а й королівський двір.
У другій половині XV ст. на мистецтві країни почав позначатися вплив Італії. Інтерес до культури Ренесансу посилився в кінці XV і на початку XVI ст. у зв'язку з італійськими військовими походами французьких королів. У Франції в цей час почали вивчати й античну культуру. Тому вже в XVI ст. визначальною особливістю французького мистецтва стало органічне поєднання форм італійської культури, античної спадщини та докорінно переосмислених традиційних для Франції форм готичного мистецтва. Цей мистецький сплав вплинув на архітектурупобудованих легких і чепурних палаців, а також відобразився у монументально-декоративному мистецтві, насамперед скульптурному. З видатних французьких скульпторів доби Відродження особливу популярність здобув Жан Гужон (15(10)14-15(64)68). Значного розвитку досяг портретний жанр, зроблений фарбами або олівцем, позначений рідкісною гостротою спостереження, чистотою, точністю і вишуканістю рисунка. Багато таких портретів створив Франсуа Клуе (бл. 1516-1572), який походив з родини французьких художників доби Відродження.
5. Починаючи приблизно з XII- XIII ст. у країнах Західної Європи в результаті розвитку товарного виробництва, удосконалення ремесел, розширення торгівлі і міст посилився інтерес до науки, поширилися знання, одержані від античного світу, арабських та інших східних країн, набула широкого розвитку наукова думка. Середньовічні вчені своїми перекладами творів античності ознайомили суспільство з культурою цієї епохи і, відповідно, медичними знаннями.
Першими завданнями науки на цей період стає боротьба зі схоластикою та утвердження нового світогляду. Для культури і науки епохи Відродження характерна пильна увага до людського тіла, а отже - до анатомії. Основним методом для розвитку цієї наукової галузі стає дослід. У кінці XVII ст. голландський лікар Герман Бургав твердив, що основним шляхом, яким медицина досягне успіхів, є досконале спостереження за всім, що відчувається в людині, - здоровій, хворій, мертвій.
Проти схоластики в медицині одним з перших виступив німецький лікар і природознавець Парацельс (1493-1541), який викладав медицину в Базельському університеті.
На його думку, тільки в результаті досліджень можна встановити істину. Від своїх студентів він вимагав постійної роботи в лабораторії. Саме Парацельс розвинув нове вчення про дозування ліків, рекомендував захищати рани чистими пов'язками, почав використовувати для лікування мінеральні води, хімічні речовини (ртуть, свинець, залізо, олово, мідь, миш'як), бо вважав процеси в організмі людини хімічними.
Велику роль у розвитку наукової анатомії відіграв бельгієць Андреас Везалій (1514-1564), який викладав анатомію в Падуанському університеті. Суть поглядів Везалія викладена в його праці "Про будову людського тіла", де він описав скелет, м'язи, судини, нерви, органи травлення, органи дихання, серце, мозок та ін. Наукові погляди Везалія відкрили нову сторінку в медичній науці, а сам він зазнав переслідувань інквізиції.
Поряд з лікарями анатомією цікавилися художники, скульптори тієї доби. Так, великий Леонардо да Вінчі брав участь у розтині трупів і залишив після себе 13 томів (200 листів) анатомічних рисунків, навіть планував написати "Трактат з анатомії".
Ідучи шляхом спостережень, досліджень, англійський лікар Вільям Гарвей (1578-1657) написав працю "Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин", в якій описав кровообіг. Єдине, чого бракувало в системі кровообігу за Гарвеєм, - капілярів.
Дослідження Гарвея продовжив італійський лікар Мар-целло Мальпіччі (1628-1694). За допомогою мікроскопа він у 1660р. відкрив будову легень і капілярів у них. Описав еритроцити, здійснив фізіологічні дослідження печінки, селезінки, нирок.
У XVI-XVII ст. значного розвитку набули механіка, оптика. Це призвело до винаходу збільшувальних приладів і розвитку мікроскопії. Примітивний мікроскоп сконструював у 1610 р. видатний вчений, механік і астроном Галі-лео Галілей. А голландський купець і шліфувальник лінз Антоні Левенгук (1632-1723) виготовив більш як 200 мікроскопів, які давали збільшення у 270 разів і під якими він уперше спостерігав мікроскопічні організми.
Новий погляд на причину інфекційних захворювань виклав у своїх працях італійський лікар і філософ Джіроламо Фракасторо (1478-1553). На його думку, причиною заразних хвороб є невидимі, дрібні начала - контагнії, які мають властивість переходити від одного хворого до іншого.
В епоху Відродження змінюється ставлення до хірургії. Якщо в середні віки хірургів не приймали в корпорацію лікарів і хірургічним втручанням часто займалися цирульники і навіть банщики, то в цю епоху хірургію починають викладати в університетах і відкривають хірургічні академії.
Нову методику лікування вогнепальних ран запропонував французький хірург Амбруаз Паре (1510-1590), який відмовився від заливання ран киплячим маслом і припалювання. Паре удосконалив техніку ампутації і операції грижі, відновив операцію на заячій губі і трахеотомію, застосовував перев'язку крупних кровоносних судин у рані, запропонував складні ортопедичні винаходи - штучні кінцівки, суглоби з системою зубчастих коліс тощо. Проте упереджене ставлення до хірургії проявилося у тому, що Паре було відмовлено в отриманні ступеня доктора медицини. Цей приклад ще раз підтверджує роздвоєність і непослідовність наукової думки в епоху Відродження. Проте навіть за таких умов медицина, медична наукова думка досягли високого розвитку.
У цілому слід зробити висновок, що культура епохи Відродження засвідчила високий злет людської думки у всіх сферах діяльності: науці, мистецтві, літературі, музиці, сфері виховання, освіти. Сформувалися нові суспільні відносини, головним об'єктом яких виступає людина як осо-бистість з усіма 'й сильними і слабкими сторонами. Це була розвинута культура перехідного періоду між епохою середньовіччя й епохою Нового часу.
Loading...

 
 

Цікаве