WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура епохи Відродження - Реферат

Культура епохи Відродження - Реферат

(1304-1374) - італійський поет - увійшов в історію як зачинатель гуманістичної культури Відродження. Свій світогляд, який базувався на ідеалізації античної культурної спадщини, він виклав у "Листі до нащадків". Та всесвітню славу принесла йому любовна лірика "Книга пісень", присвячена Лаурі - жінці, яку він випадково зустрів у церкві і яка полонила його на все життя. Цикл віршівіз двох частин ("На життя мадонни Лаури" і "На смерть мадонни Лаури") обіймає 317 сонетів, 29 кан-цон, 9 секстин, 7 балад і 4 мадригали, складаючи своєрідний щоденник, у якому любовні переживання показані в усій їхній суперечливості та мінливості. Любовна лірика Петрарки стала класичним зразком поезії, збагативши її музикальністю, образною витонченістю, стилістикою поетичних засобів, зокрема використанням антитез та рито-ричних запитань, які підкреслюють душевні переживання.
Джованні Боккаччо (1313-1375) - один із засновників інтимної гуманістичної літератури італійського Відродження, автор знаменитого "Декамерона", поем та роману "Філоколо". "Декамерон" - це збірка реалістичних новел, об'єднаних тематикою та гуманістичною спрямованістю; основний зміст їх - розкриття аморальності папського двору, розпусти монахів, висміювання аскетичної моралі середньовіччя, уславлення земних насолод, чуттєвої любові. Новели пройняті духом вільнодумства, добрим гумором.
Франсуа Рабле (1494-1553) - французький письменник, який відомий у світовій культурі як геній комічного. Його твір "Гаргантюа і Пантагрюель" написаний у фольклорному стилі, сповнений каламбурами, засобами гротеску, гри на подвійній моралі героїв - жадобі вина і знань. Подорожі велетня Гаргантюа - це подорожі життєвим морем тогочасної реальності з її радощами і болем, розумом і глупотою, достоїнством і нікчемністю. Роман Ф. Рабле, спрямований проти мракобісся і схоластики, став справжньою енциклопедією французької художньої культури епохи Відродження.
Мігельде Сервантес (1547-1616) - великий іспанський письменник, що увійшов у світову культуру, головним чином, як автор роману-пародії "Дон Кіхот". Сюжет твору має специфічний іспанський колорит: двоє благородних романтиків - лицар Дон Кіхот та його зброєносець Санчо Панса - вперто намагаються протистояти пасивному соціальному оточенню, у зв'язку з чим постійно потрапляють у комічні ситуації. У романі з великою художньою силою показано трагікомізм ентузіазму благородної людської особистості в умовах панування практичного міщанства та бездуховності. "Дон Кіхот" - це сумний сміх над ро-мантизмом епохи, яка вже відходить у минуле; в іншому плані роман розкриває крах високого благородства помислів людини тоді, коли вона прекраснодушне губить ритми дійсності; у цьому і полягає загальнолюдське значення змісту "Дон Кіхота".
Карпіо Лопе де Вега (1562-1635) - іспанський драматург, поет і прозаїк. Серед його великої літературної спадщини найбільш відомі драматичні твори "Овеча криниця", "Учитель танців", "Собака на сіні", "Дівчина з глечиком", "Закохана витівниця". Пройняті антифеодальним пафосом, глибоким демократизмом, життєрадісністю, гумором, вони пропагували свободу почуттів, рівноправність жінки в коханні та шлюбі.
Завдяки такому спрямуванню творча спадщина Лопе де Веги завжди була й залишається актуальною, реалістично відображаючи життя на театральних сценах.
Вільям Шекспір (1564-1616) - великий англійський драматург і поет, чиї драматичні твори "Ромео і Джульєт-та", "Багато галасу даремно", "Гамлет", "Отелло", "Король Лір", "Макбет", "Антоній і Клеопатра", "Зимова казка", "Річард III" та інші стали загальновизнаною класикою, неперевершеними зразками трагедійного мистецтва. Характерна особливість драматургії Шекспіра полягає у концентрації багатьох суперечностей життя в людських стосунках. Звідси - зображення людини у всій її багатогранності, значущості, величі, складності та динаміці. В його творах умістився цілий світ людських ("шекспірівських") пристрастей, бажань та прагнень. Творча спадщина Шекспіра справедливо вважається однією з вершин світового мистецтва.
Культурні надбання гуманістів мали значний вплив на схід Європи, зокрема на Україну. Творчу спадщину Ф. Петрарки, Д. Боккаччо, Н. Макіавеллі використовували у своїх доробках 3. Копистенський, І. Галятовський, М. Смо-трицький. Викладачі і студенти Київської академії перекладали староукраїнською мовою твори Д. Піко делла Мірандоли, Д. Бруно, Т. Тассо та ін. Провідниками ідей Відродження в Україні були релігійно-націоналістичні об'єднання-братства.
3. В епоху Відродження сталися радикальні зміни у принципах будівництва. Якщо середньовічна архітектура базувалася на уніфікованому церковно-схоластичному світогляді й колективному досвіді майстрів, то в ренесансній на перший план виходить індивідуальна творчість архітектора і художника. Причому, відчутно активне звернення до естетичних засад та принципів античної архітектури.
У Венеції XV ст., яка була центром італійського Відродження, створюються великі архітектурні ансамблі, котрі вражають цілісністю художнього задуму та багатством композиційних вирішень. У творчості Донато Браманте, Ан-тоніо да Сангало сягає свого апогею досконалість форм архітектурних деталей і образів. Палаци, вілли, громадські будівлі становлять цілком відмінні від середньовічних типи споруд, як-от: палаци Медічі-Ріккарді (архітектор Мікелоццо), капелла Пацці (архітектор Брунеллескі) у Флоренції, церква Санта Марія делла Граціє в Мілані (архітектор Брамонте) та ін.
В архітектурі італійського Пізнього Відродження спостерігається прагнення до безпосереднього наслідування форм і засобів античної культури, з'являються елементи бароко та маньєризму (від тапіега - манера) - образотворчої течії, позначеної штучно ускладненою компози-цією, деформацією постатей. Прикладом чого можуть служити Стара бібліотека Сан-Марко у Венеції (архітектор Сансовіно), внутрішнє подвір'я палаццо Пітті (архітектор Амманаті) у Віченці.
Відродження у Нідерландах та Німеччині ознаменоване розквітом пізньої готики. Архітектурні ансамблі Антверпена, Гейдельберга зберегли свій готичний стиль, але структура будівель видозмінилася відповідно до нових вимог міського життя, що призвело до виникнення місцевого архітектурного стилю, в якому класичний ордер відігравав лише декоративну роль. Це характерно для рагуші в Антверпені (архітектор Флоріс), палацу в Гейдельберзі (архітектор Сіксденірс). У такому ж архітектурному ключі споруджувалися не тільки ратуші, а й будинки цехів та гільдій. Специфічний місцевий стиль, орієнтований на античність та італійську архітектуру, формується і в інших країнах Західної та

 
 

Цікаве

Загрузка...