WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Загальні особливості розвитку культури Стародавнього Світу - Реферат

Загальні особливості розвитку культури Стародавнього Світу - Реферат


Реферат на тему:
Загальні особливості розвитку культури Стародавнього Світу
Великий регіон, що називається Стародавнім Світом, простягається з заходу на схід від сучасного Тунісу, де знаходився Карфаген, до сучасних Китаю та Індонезії, а з півночі на південь - від Кавказьких гір й Аральського моря до Ефіопії. Тут у старожитності існували численні держави, що відіграли виключно важливу роль у становленні й розвитку світової цивілізації. Чудові умови для сільського господарства в басейнах рік, обмін і торгівля з сусідніми племенами сприяли швидкому розвитку продуктивних сил, виникненню великих поселень, декотрі з яких виросли у міста. Взагалі, місто (як наслідок процесу урбанізації) стало принципово новим явищем в історії людства; воно стає центром управління, ремісничого виробництва, релігії і мистецтва.
Цивілізації Стародавнього Світу засновувались на рабовласницькій соціально-економічній системі, за якої суспільство поділяється на три основні класи: рабів, дрібних вільних виробників і панівний клас, до складу якого входили землевласницька, придворна й чиновницька аристократія, командний склад армії, жрецтво і заможна верхівка землеробських общин. Необхідність об'єднання і координації зусиль численних громад зумовила зростання ролі державної влади, створення специфічної форми такої влади - необмеженої монархії, яку часто називають "східною деспотією". Цар був не тільки носієм усієї повноти влади (законодавчої, виконавчої, судової), але й визнавався надлюдиною, ставлеником богів, їх нащадком або й навіть одним з богів.
Перші рабовласницькі цивілізації сформувались на рубежі IV-III тис. до н.е. у Єгипті і Месопотамії; вони багато в чому визначили весь подальший розвиток Близького Сходу. На протязі ІІ - першій пол. І тис. до н.е. триває розклад первіснообщинного ладу і виникнення рабовласницьких держав в інших частинах Стародавнього Світу. Міста-держави (поліси) складаються у Східному Середземномор'ї (Угаріт, Ебла, Бібл та ін.), в Малій Азії і Північній Месопотамії формуються Хеттська й Ассірійська держави, закладаються основи індійської та китайської цивілізації. В середині - другій половині І тис. до н.е. стародавні цивілізації Близького Сходу поступово занепадають: Ассірійська імперія поступається місцем гегемона Нововавілонській державі (VII-VI ст. до н.е.), яка, у свою чергу - Перській імперії Ахеменідів (VI-IV ст. до н.е.). Із завоюванням цієї останньої Александром Македонським у 334-331 рр. до н.е. цивілізація регіону починає затухати. Натомість починається розквіт Стародавньої Індії і Китаю, що триває до середини I тис. н.е.
Народи Стародавнього Світу створили виключно багату культуру, яка зробила величезний вплив на розвиток світової культури. Саме вони розробили перші міфологічно-релігійні вчення і теологічні системи, які спонукали виникнення давньоіндійської, давньокитайської і давньогрецької філософії і монотеїстичних концепцій Старого і Нового Заповіту. Саме тут були створені ієрогліфіка і клинопис, які розвинулись у алфавітні системи писемності, запозичені греками, римлянами і багатьма іншими народами світу. Геніальні "Епос про Гільгамеша", "Оповідь Сінухе", твори давньоєврейських мислителів і поетів ("Книга Іова", "Книга Екклезіаста" та ін.), священна книга іранських народів "Авеста", індійські Веди, "Махабхарата" і "Рамаяна", китайські "Лунь юй" і "Дао де цзин", давньоєгипетські піраміди, месопотамські зіккурати, палаци Ассірії і Персії, успіхи жерців-мислителів у галузях медицини, математики, астрономії - ось лише деякі досягнення народів Стародавнього Сходу, що увійшли до скарбниці світової цивілізації.
Наступним етапом розвитку культури Стародавнього Світу стали цивілізації Греції і Риму. За усієї різноманітності, цим культурам притаманна внутрішня єдність, яка дозволяє об'єднати їх спільною назвою - антична культура (від лат. antiquus - стародавній). Сучасна наука розглядає культуру Античності у нерозривному зв'язку з історією формування, розквіту й загибелі рабовласницького ладу у басейні Середземного моря, Причорномор'я і суміжних країн у період з ІІІ тис. до н.е. по V ст. н.е. Власне кажучи, саме рабство зробило можливим здійснення поділу праці між землеробством і ремеслом, і таким способом створило умови для розквіту культури Античності. Найбільш квітучу пору існування античного суспільства становить той період, коли рабовласництво набирає класичної форми, за якої трудівник розглядається як instrumentum semivocale (наділене голосом знаряддя праці).
Одна з центральних проблем розуміння Стародавнього Світу - осмислення різноманіття і унікальності архаїчних культур, віддалених від сучасності в історичному часі і просторі. Безсумнівно, стародавні культури в сукупності своїх досягнень і їхньої значимості для сьогодення становлять певну цивілізаційну єдність, представляються нам хоча і закономірним, але унікальним етапом всесвітньо-історичного розвитку. У даному контексті неповторність стародавніх цивілізацій бачиться в їх єдності, сукупності найважливіших ознак, які додають їм принципові відмінності як від первісних культур, так і від цивілізацій, що прийшли їм на зміну.
З точки зору сучасної цивілізації, в світлі ретроспективного (тобто, зверненого у минуле) бачення, стародавні культури одержують значимість насамперед в своїх досягненнях, що послужили "цеглинками" для створення сучасного науково-технічного світу. Але є і такі підходи, в яких культура і цивілізація розділяються за самою своєю функцією: культура виявляється
Loading...

 
 

Цікаве