WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Еволюція поглядів на культуру. Культура і цивілізація - Реферат

Еволюція поглядів на культуру. Культура і цивілізація - Реферат

найбільш правильну форму її існування. Ущербність й шкідливість культури Руссо бачив як у притаманному їй принципові приватної власності, яка породжує нерівність людей, так і в наявності політичного абсолютизму - влади, антинародної за своєю суттю. Не меншим злом він вважав релігію, мистецтво і науку, які сприяють збереженню нерівності, не забезпечуючи ні покращення звичаїв, ні щасливого життя людей.
У XІX ст. критику культури продовжив німецький мислительФрідріх Ніцше (1844-1900), переконаний, що за своєю природою людина є ворожа культурі, що культура є злом і створена для поневолення людей. Особливо негативну роль в історії людства, на думку Ніцше, відіграло християнство, яке своєю проповіддю любові й милосердя позбавляє "сильних" людей і "могутні" нації їх "природного права" до панування і таким чином дозволяє виживати "слабким" індивідам й народам. А це неминуче веде людство до деградації й загибелі. "Немає чого прикрашати християнство, - писав Ф. Ніцше, - воно вело боротьбу не на життя, а на смерть вищим типом людини, воно піддало анафемі усі основні її інстинкти й вилучило з них зло - лукавого у чистому вигляді: сильна людина - типовий вигнанець, "порочний" тип. Християнство брало бік завжди слабкого, низького, потворного; свій ідеал воно склало з протилежності інстинктам збереження життя, життя у силі; християнство погубило розум навіть самих сильних духом натур, навчивши відчувати оману, спокусу, гріховність у найвищих цінностях духовного". Таким чином, тільки відкинувши мораль і релігію, тобто ставши "по той бік добра і зла", людство поверне собі "волю до життя" і "волю до влади" і знову стане "здоровим" і "життєздатним".
У XX ст. до грона найавторитетніших критиків культури належить засновник філософії психоаналізу австрійський психіатр і філософ Зігмунд Фрейд (1856-1939). У своїх роботах він підкреслював, що людина постійно страждає від протиріч між власними жаданнями й нормами культури, які приписують певну поведінку. Отже, культура за своїм характером є репресивною, такою, що змішує індивіда затамовувати свої природні потяги, "витісняючи" їх до підсвідомості. Саме це, на думку Фрейда, і є причиною психічних хвороб і неврозів людини, а також накопичення в суспільстві різного роду напружень й суперечностей. Ідеї З. Фрейда розвинули і переосмислили стосовно різних сфер культури і суспільного життя Карл Густав Юнг, Отто Ранк, Еріх Фромм, Герберт Маркузе та ін.
На початку XX ст. були сформульовані три фундаментальні теорії розвитку культури. Німецький мислитель Освальд Шпенглер (1880-1936) у своїй праці "Сутінки Європи" робить песимістичний висновок про те, що раціоналістична культура (культура модернізму), що утвердилась у Західній Європі, являє собою деградацію вищих духовних цінностей, а тому приречена на загибель. Йому заперечив німецький соціолог і філософ Макс Вебер (1864-1920). У своїх працях (зокрема "Протестантська етика і дух капіталізму", "Господарство і суспільство" та ін.) він робить висновок, що ніякої кризи європейської культури немає, просто на зміну одним ціннісним критеріям прийшли інші - й, у першу чергу, універсальна раціональність, що змінила уявлення про цю культуру. Нарешті, німецько-французький мислитель Альберт Швейцер (1875-1965) у роботі "Розпад і відродження культури" услід за Шпенглером відмічає кризу і занепад європейської культури, але вважає їх не фатальними, а порятунок культури - можливим. Для цього необхідно повернути до культури релігійну етику і утвердити в людському суспільстві екологічний світогляд, спрямований не на "підкорення природи", а на гармонійне з нею співіснування.
Культура і цивілізація. Поняття "культура" і "цивілізація", не будучи тотожними, часто вживаються як синоніми. Однак, і в етимологічному, і семантичному відношенні значення слова "цивілізація" має низку суттєвих відмінностей, з'ясування яких дає змогу поглибити розуміння історико-культурних явищ і процесів. "Цивілізація" походить від латинського civitas ("місто-держава", "громадянська спільнота"), яке означало не просто населений пункт міського типу й адміністративний центр певної території, а було також відмінною ознакою, зосередженням і найповнішим виразом античного світу. Греки і римляни не знали національної чи расової виключності, але вони ділили весь світ на зону цивілізації і зону варварства. Для римлянина його civitas - це те єдине місце на землі, де він відчував своє єднання з іншими людьми на основі права, тільки там він, як член роду - безперервного ланцюга смертей і народжень, мав визначене місце у нескінченному потоці буття і тільки там могли реалізуватись культурні цінності, без яких життя втрачало сенс. У зв'язку із цим, civitas - це "державний", "громадянський", "політичний", але - й "чемний" і "поштивий".
В епоху Середньовіччя з її антиміською установкою (у Біблії місто - це осередок пороків, "місто-блудниця", як його називає пророк Міхей), все пов'язане з civitas оголошується "від диявола": згідно св. Августина (354-430) "місто земне" (держава, політика, громадянськість) - це гріховна сфера, від якої слід звільнитись, щоб осягнути "місто небесне" - сферу істинного буття, Царство Боже. Натомість епоха Ренесансу з її культом Античності, відроджує й ідеал homo civilis, згідно якого людина, як громадянин міста-держави має право на свободу, щастя, розвиток і реалізацію своїх здібностей; благо людини є критерієм оцінки соціальних інститутів, а принципи рівноправ'я, справедливості, людяності є бажаною нормою відносин між людьми. Діячі культури Ренесансу протиставляли засновану на античній освіченості "цивілізованість" - середньовічному християнському "варварству".
У XVІІІ ст. спочатку у французькій, а потім і в інших європейських мовах утверджується слово "цивілізація". Початково це поняття функціонує у руслі теорії прогресу і його вживають тільки в однині як протилежну "варварству" стадію всесвітньо-історичного розвитку та як його ідеал в європоцентричній інтерпретації. Зокрема, просвітителі називали "цивілізацією" суспільство, засноване на розумі, справедливості та суспільній гармонії.
У XІX ст. - Буржуазному віці - "цивілізація" розуміється як "стан суспільного розвитку", те, що "зроблено руками й душами людей". Так тлумачить це слово французький історик Франсуа Гізо (1787-1874), публікуючи у 1828 р. свою працю "Історія цивілізації у Європі", а через два роки як її продовження - "Історію цивілізації у Франції". Ще раніше про важливість "всесвітньої цивілізації" писала французька письменниця Мадам де Сталь (1766-1817). У 1857 р.
Loading...

 
 

Цікаве