WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Еволюція поглядів на культуру. Культура і цивілізація - Реферат

Еволюція поглядів на культуру. Культура і цивілізація - Реферат


Реферат на тему:
Еволюція поглядів на культуру. Культура і цивілізація
Поняття "культура" у своєму сучасному значенні увійшло до вжитку європейської гуманітарної думки порівняно недавно - у XVІІІ ст., хоч, зрозуміло, уявлення про специфіку людського буття, тобто культуру, виникло значно раніше. Як вже зазначалось, латинське слово cultura означало обробку землі, її культивування, тобто зміну у природному об'єкті під впливом людини на відміну від тих змін, які викликані природними причинами. Вже у цьому першопочатковому змісті поняття мова виразила важливу особливість - єдність культури, людини та її діяльності. Втім, мислителі Античності вживають це слово нечасто, у таких словосполученнях як cultura agri ("обробка землі") і cultura animi ("виховання душі"). Схожі уявлення греки виражали поняттям "пайдейя" - "вихованість", яке означало як безпосередньо виховання, навчання громадянина поліса (міста-держави), так і освіченість та культуру взагалі, - тобто те, що відрізняло греків від "диких", "некультурних" народів - "варварів".
В епоху Середньовіччя cultura трактувалось як подолання людської двоїстості (дуалізму) - боріння духу і плоті й умертвіння цієї останньої як умова духовного звільнення. Хоч, у певному сенсі, це був регрес у порівнянні з ідеалом гармонійної людини, що культивувався Античністю, однак, дозволило людині усвідомити свою унікальність: Бог створив людину "за образом і подобою своєю", а тому щастя не у пізнанні себе, а у пізнанні Бога, в усвідомленні тієї духовної спорідненості, в якій людина перебуває із Всевишнім. Тоді людина вчиться долати себе, досягати неможливого. Культура починає осмислюватись не як "виховання" почуття міри, гармонії і порядку, а як подолання обмеженості, як культивування невичерпності, бездонності особистості, як її постійне духовне самовдосконалення. Середньовіччя, втім, також продукувало чудові речі й зуміло досягти майже довершених форм людського співжиття, тобто створило культуру вищого рівня. Однак, все це сприймалось лише у контексті служіння Богу.
Європейський Ренесанс повернувся до античного ідеалу, але глибоко трансформував його в культі Людини як діяльної, вільної, творчої істоти - центру світобудови. На основі цього виникає нове співвідношення між Творцем і його творінням, між людиною та її діяльністю. По-суті, людина привласнює собі функції Творця і починає розуміти світ як не як "творіння Боже", а як "вічну Природу": людська діяльність перестає бути служінням, що виражає слухняність Богові, а стає самодостатнім процесом "підкорення Природи". Так починає формуватись нова європейська культура, в основі якої - емансипація людини і природи від Бога та їх взаємне протиставлення.
У XVІІ-XVІІІ ст. вирішальний вплив на розуміння культури робить розвиток науки і техніки, які стають квінтесенцією всіх тих способів діяльності, завдяки яким людина може ставити собі цілі згідно власного розуміння. Наука, політика, економіка, мистецтво, педагогіка все більш усвідомлено дистанціюються від віри й загальнообов'язкової етики і будують себе самостійно. Однак, досить швидко у них виявляється і спільна основа - це культура самостійного людського творення, яке протистоїть Богу та його одкровенню. З цього виникає вражаюче явище - культура починає сама набувати релігійного характеру; у ній відкривається творча таємниця світу, завдяки їй "світовий дух" (а не Бог) усвідомлює самого себе і людина одержує сенс свого життя. "У кого є наука і мистецтво, у того є й релігія", - заявляв німецький поет Йоганн Вольфганг Гете (1749-1832).
Для свідомості Нового Часу світ уявляється як нерозривна єдність людського суб'єкта, природи і культури: вони обумовлюють і завершують одне одного, зовсім не потребуючи жодної точки опори і не підкорюючись жодному вищому закону. Таким чином, завдяки протиставленню людини і природи виникла культура Нового часу. Однак, у самій структурі людської особистості під впливом наукової революції XVІІ-XVІІІ ст. та філософії Просвітництва відбувається розкол на мисляче "Я" і абстрактний "суб'єкт" ("душу") з рішучим переважанням першого: людська сутність починає ототожнюватись з розумом, а культура асоціюватись із ступенем "розумності" суспільних порядків та інституцій, і "вимірюватись" досягненням наук і мистецтв. Ось це панування "Розуму" і становить основну ознаку нової і новітньої європейської культури - культури модернізму. На протязі XІX-XX ст. раціональність перетворилась у тотальне панування розуму, в якому усе частіше вбачають причину всіх досягнень і бід цивілізації.
Разом з тим, в історії культури завжди існувала й існує потужна традиція, представники якої виступають проти культури, зрозумілої в її модерністському аспекті. Розрив суспільства і природи сприймається ними як процес негативний, наслідком якого є втрата людиною "натуральності", "щирості", "простоти" природного життя. Таким чином, еволюцію поглядів на культуру можна розглядати як протистояння, боротьбу "культур-критичного" й "культур-стверджуючого" напрямків. Так, римський поет Публій Овідій Назон (43 до н.е. - 18 н.е.) із захопленням вітає культурні здобутки Риму: "Нехай інші оспівують старовину, а я щасливий, що народився тепер, й до душі мені час, в якому я живу. Не тому, що земля стала щедрою на ліниве золото, не тому, що моря дарують розкішний пурпур, не тому, що мармури гір піддаються залізу, не тому, що із хвиль потужний піднісся мол. А тому, що народ ввічливим став і не грубим, і тому, що відомий йому догляд за собою".
Натомість грецький філософ Сократ (470-399 до н.е.), зіставляючи культуру і природу, рішуче схилявся на користь другої, вважаючи, що життя "у культурі" неістинним, зорієнтованим на несуттєві або відверто хибні цілі та ідеї. Своїм вченням про доброчесність він, по суті, закликав до відмови від традиційної еллінської "пайдейя" (вихованості), а значить - до розриву з демократичним полісом та його культурою. Послідовники Сократа - кініки Антісфен (445-370 до н.е.), Діоген Сінопський (404-323 до н.е.) та ін. різко протиставляли "природність" поведінки, простоту життєвого укладу "людини натуральної" штучності, брехливості, жадібності, зіпсованості "людини культурної". На їх думку, філософія повинна виховувати в людині прагнення повернутись до природи і природного способу життя й таким чином звільнитись від пороків суспільства й цивілізації.
У часи Просвітництва найбільш послідовним критиком культури був французький мислитель Жан Жак Руссо (1712-1778), який розглядав людину як істоту досконалу, а життя згідно законів природи - як
Loading...

 
 

Цікаве