WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Історико-культурний зміст Постмодернізму - Реферат

Історико-культурний зміст Постмодернізму - Реферат

можливість однозначного і точного лінійного прогнозування подій і явищ.
Оголосивши пошук істини помилковою задачею, інтерпретативний розум став шукати свої правила інтелектуальної діяльності, свої стилі вираження мислення в слові. Відмовляючись від побудови філософських систем і не визнаючи необхідності підпорядкування мислення законам діалектичної логіки, він стверджує, що словесно-мовне вираження думки завжди випадкове. Більше того, його починає цікавити той час буття мислення, коли останнє ще не оформлене, хаотичне, пульсує, нагромаджує думку на думку, перебиваючи їх образами; думка тут тече, ще не підкоряючись строгим логічним правилам і вимогам категоріальної впорядкованості, її форма перебуває в становленні. Починаються пошуки словесної і категоріальної форми для вираження мислення до його логіко-категоріального аранжування, що, на думку філософів інтерпретативного розуму, спотворює зміст первозданного мислення, вносить зміни в його зміст, позбавляє його первісної повноти. Звідси різке розходження філософських текстів модерну і постмодерну. Найбільш адекватною формою вираження мислення постмодерн визнає позараціональну словесну плинність.
У постмодерністському філософському тексті відсутній весь пояснюючий концепт: за описуваними явищами не можна знайти жодної звичної "глибини", "сутності" - Бога, Абсолют, Логосу, Істини, Сенсу життя і т.д.; це спричиняє втрату значеннєвого центру, що створює простір діалогу автора з читачем і навпаки. Такий текст допускає нескінченну безліч інтерпретацій, він стає полісемантичним.
Не претендуючи на істинність своїх міркувань, філософи-автори починають розглядати себе як учасників нескінченної комунікації, у просторі якої повідомлення бродять по її каналах, спотворюючи, змінюючи адресата. Джерело первісного повідомлення губиться в невизначеному минулому, осягти яке принципово неможливо. Автори текстів одержують інформацію-послання невідомо звідки, передають її далі навмання, не знаючи свого адресата і не маючи впевненості в тому, що вони адекватно відтворили зміст інформації. Саме так, вважає Ж. Дерріда, писалося навіть Одкровення св. Іоанна, або Апокаліпсичне послання. Проаналізувавши текст Апокаліпсиса, він прийшов до висновку: Іоанн пише не про те, що йому самому безпосередньо відкривається, а лише передає зміст йому диктованого. Він чує голос, що цитує Ісуса, голос самого Ісуса, а також голоси ангелів тощо. Всі ці послання постійно перетинаються і неясно, хто і кому говорить. Немає ніякої гарантії, що саме Іоанн був головним і єдиним адресатом цих послань. Ситуація нагадує нескінченний комп'ютер, в якому закладене нескінченне число учасників акту комунікації, що унеможливлює виділення "початкового сигналу" (мова йде про Бога) і вказівку точного адресата.
Філософія включається в нескінченне мовно- і тексто- виробництво, позбавлене першоджерела, а також адресата. Неважливо хто і кому пише важливо - як він це робить. В тексті більше немає співвіднесеності з об'єктом, з внутрішнім суб'єктивним досвідом. Філософові залишається тільки одна можливість привабити до себе увагу читача - обрушити на нього алогічний, аграматичний текст-мовлення, "зачарувати" його грою метафор і метонімій. Філософія втрачає свої границі, обриси філософського тексту розмиваються і починають існувати в якомусь "розсіяному" вигляді - всередині віршів, фільмів, літературної прози і т.д. Філософствування практично вже не вимагає спеціальної підготовки, воно стає непрофесійною діяльністю, і до числа філософів постмодерн зараховує, наприклад, прозаїків М. Пруста, Д. Джойса, Х.-Л. Борхеса, кінорежисерів С. Ейзенштейна, Ф. Фелліні і багатьох інших.
"Ніщо не гарантоване" - головний пафос свідомості постмодерну, що практикує інтерпретативний розум. Бог вмер, розумові законодавчому відмовлено в довірі, всі "священне" і "високе" сприймається як самообман людей, ієрархія "тіло-душа-дух" зруйнована, людина більше ні в що не вірить і їй немає вже "чим" вірити.
Отже, філософія постмодерну відмовилася від класики, відкривши нові способи і правила інтелектуальної діяльності, що стали своєрідною відповіддю на рефлексивне осмислення глобальних зрушень у світогляді, що стались в XX ст. Вона прояснила ті базові поняття і ті установки і орієнтації, що стали основними в інтелектуальній діяльності, характерними для стилю мислення епохи. Це, по-перше, відмова від істини, а отже, від таких понять, як "джерело", "причина". Замість вводиться термін "слід", як те єдине, що нам залишається замість колишньої претензії знати точну причину.
По-друге, неприйняття категорії "сутність", що орієнтує дослідника на пошук глибин, коренів явищ, приводить до появи поняття "поверхня" (резома). В такій ситуації залишаються незатребуваними терміни "ціль", "задум"; більш придатними стають "гра", "випадок".
По-третє, відмова від категорій істина, сутність, мета, задум є по-суті відмовою від категоріально-понятійної ієрархії, що характеризує і дослідницький, і навіть літературний текст в модерні. Це поняття не працює в постмодерні, що зробив ставку на "анархію".
По-четверте, в дискурсі модерну мали велике значення поняття "метафізика" і "трансцендентне". Постмодерн протиставляє "метафізиці" "іронію", а "трансцендентному" - "іманентне".
По-п'яте, якщо модерн прагнув до "визначеності", то постмодерн тяжів до "невизначеності", роблячи це поняття одним з центральних в своїй інтелектуальній практиці.
По-шосте, на зміну термінам "жанр", "границя" тексту приходять "текст" або "інтертекст", що дає мислителеві свободу діяти, зневажаючи вимогами традиції.
І нарешті, постмодерн націлений не на творення, синтез, творчість, а на "деконструкцію" і "деструкцію", тобто перебудову і руйнування колишньої структури інтелектуальної практики і культури взагалі.
Більш повна таблиця понять, в яких підсумоване розходження між модерном і постмодерном, дана Іхабом Хассаном.
Бінарна опозиція основних понять модерну і постмодерну, представлена вище, свідчить про те, що постмодерністський дискурс не виводиться з модерністського, не є результатом критичної рефлексії, яка завжди націлена на наступність змісту. Він просто інший, в ньому всі плюси замінені на мінуси, його зміст абсолютно протилежний модернові. Постмодерн нічого не запозичає від традиції: він просто пориває з нею, відмовляється від неї.
Відкриті філософією правила і нормиінтелектуальної діяльності (дискурс) є загальними для культури XX ст. Досить сказати, що коли Ортега-і-Гассет спробував виділити основні параметри мистецтва XX ст., то прийшов до висновку, що такими є дегуманізація, відмова від зображення "живих форм", перетворення творчості в гру, тяжіння до іронії, замість метафізики, відмова від трансцендентності, тобто відмова прийняти існування чогось, що лежить за межами нашого досвіду.
Негативне і навіть агресивне відношення до минулого, до класики, до традиції - норма для культури постмодерну. Тому не випадково створювана сторіччями гуманістична і раціоналістична культура виявилася раптом непотрібною, незатребуваною: вона стала сприйматися як "набір" малоцікавих текстів, надуманих і найчастіше невирішальних проблем, вникати в глибинний сенс яких "молоді" XX ст. не захотіли. "Відв'язавшись" від всякої традиції, постмодерн в своїй волелюбності пішов на крайності: стер імена і дати, змішав стилі і часи, перетворив текст в шизофренічну пригоду, в колаж анонімних цитат, почав грати з мовою поза всякими правилами граматики і стилістики, змішав і зрівняв святе і гріховне, високе і низьке.
Постмодерністський інтелектуальний настрій на відмову від істини, від сутності, від визнання
Loading...

 
 

Цікаве