WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Композиційні прийоми у компонуванні маси танцюристів з солістами - Реферат

Композиційні прийоми у компонуванні маси танцюристів з солістами - Реферат

танці-імітацїї робочого процесу. o
Не викликає сумніву те, що в розгорнутих танцях-іграх (купальських, весільних, новорічних) елементи хореографічного поліфонізму Існували, але вони не зафіксовані у записах фольклорних танців. Самі вже сценарії цих свят та обрядів - поліфонія танцю.
З народної хореографії виросла знаменита поліфонічна "геометрія" М.Петіпа - складні паралельні, протилежні, дзеркальні, симетричні, асиметричні, діагональні побудови у балетах П.Чайковського "Лебедине озеро", "Спляча красуння" (згадаймо вальс з першого акту "Сплячої красуні", коли в одномірному музичному часі виконуються три взаємозв'язані, взасмообумовлені хореографічні партії: чоловіча, жіноча, дитяча). Усі вони то вторують, то акомпанують одне одному, то переймають основну тематичну функцію на себе, то віддають її іншим "голосам" поліфонічної хореографії. Це ж можна спостерігати у балетах А.Адана "Жізель" та Л.Мінкуса Баядерка".
Поліфонічний та поліритмічний принципи у широкому розумінні цього поняття пов'язують з іменами М.Фокіна та Бородіна. У "Половецьких танцях" (опера "Князь Ігор") поліритмія і політемність у лініях, наростання рухів і cresendo в музиці, хореографічні акценти і sforzando, спільність кульмінацій співпадають і логічно, і тематично.
Хрестоматійним взірцем поліфонії, політемності є класична "візитна картка" Державного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім.П.Вірського "Ми з України". Після традиційного вітання хлібом-сіллю починається надзвичайно виразний образний танець - вітання трударів України. Це справжнє втілення образно-тематичної основи танцю.
Справа не лише у надзвичайно гармонійному поєднанні всіх локальних районів України, чіткої, образної репрезентації їхньої хореографії, а й у показі душевної та фізичної краси полтавців і подолян, волинян і сумчан, шахтарів Донбасу і нафтовиків Бориславщини, сталеварів Наддніпрянщини...
Знаменно, що виконавці не мають жодної атрибуції, бутафорії, але глядач точно визначає зв'язки: ця пара з Київщини, ця - з Буковини, Полтавщини, Волині. Характеристику створено лексикою і композицією кожного танцювального дуету.
Шахтарські дрібушки перегукуються з відбійними молотками, сповнені широти й динаміки рухи хлопців-металургів із Наддніпрянщини - з цнотливими візерунчасто-звивистими рухами решетилівських вишивальниць. Відтак, маємо прекрасне рішення поліфонії тематичної, поліфонії інтонаційної. У цьому і танці-вітанні ми не бачимо так званого "фону", коли пара танцює, а решта виконавців ледь-ледь пританцьовують. У ньому маса виконавців контрастує з солістами, лише в окремих випадках зливаючись з ними в єдиний хореографічний образ: чи то поліщуків, чи полісян, а в цілому - в єдиний хореографічний образ працьовитого, талановитого українського народу.
На превеликий жаль, під впливом цієї постановки виникла безліч так званих танців-вітань. Майже кожний професіональний і самодіяльний ансамблі включили до своїх програм танець: "Ми з Кіровоградщини", "Ми з Полісся", "Ми з Волині", "Ми з Полтавщини" і т.д. Прорахунок у тім, що, запозичивши суто технічний прийом видатного майстра, балетмейстери так і не зрозуміли основного - саме барвиста палітра локальних танців спричинила поштовх поліфонії танцю. Виконуючи ж місцеву, локальну хореографію, постановники не спроможні створити за схемою П.Вірського танцювальну композицію. У їхніх творах бачимо спотворені гопаки, козачки, польки, але аж ніяк не єдиний художній твір.
Поліфонія у народному хореографічному мистецтві - це специфічний засіб художньої виразності, який не можна змішувати з поліфонією в музиці і навіть у балеті, бо закономірності, своєрідний розвиток народносценічної хореографії грунтуються на притаманній їй естетиці. Прикладом цього можна вважати талановиті роботи українських балетмейстерів В.Михайлова "На Січі Запорозькій", Г.Юкжова "Орлятко", В.Петрика "Гуцульське весілля" та інші. В "Українському весільному" К.Василенка знайдемо достатньо прикладів поліфонії тематичної, контрастної та імітаційної.
Подібність поняття симфонізму в хореографії, як і в музиці, пов'язана з філософським узагальненням, проте це не аналоги, хоч певна схожість між ними є. Остання полягає у тому, що обидва види симфонізму будуються на узагальнено-образному, поетичному вираженні почуттів, що закладені в драматичних колізіях і несуть у собі певні ідейно-тематичні навантаження. Звідси і схожість використання деяких прийомів, про які мовлено: контрастність, лексична та композиційна поліфонія, розробки основних та супідрядних хореографічних мотилів.
У загальній композиції завжди відбувається розподіл (інколи дещо умовний) на основні та підпорядковані частини композиції. В основних викладаються самостійні тематичні розробки. Підпорядковані виступають єднальними елементами-містками між основними, а також як вступні частини, що готують глядача до сприйняття основної теми. Вони будуються в єдиному ключі з основними, і їхнє завдання - доповнити, розкрити та розширити основний матеріал.
Танець не повинен дублювати симфонічну музику. Це лише призведе до зовнішньої схожості (поєднання музичного та хореографічного ритмів, лейтмотивів музики та лейттеми руху, нюансування і т.ін.) і позбавить мистецький твір глибокого художнього узагальнення. Отже, якщо танець перетворюється на риму ілюстрацію музики, він втрачає свою хореографічну специфіку і перестає бути танцем.
Під симфонізацією танцю розуміємо принцип розвитку хореографічного матеріалу, який веде до нового якісногоперетворення першообразу, початкового композиційного задуму. Цей прийом, а точніше метод музично-хореографічного мислення, використовується у великих хореографічних формах-балетах, позаяк вимагає багато часу для розробки образу чи образів. Блискучі приклади симфонізації класичного танцю і маємо у М.Петіпа, Л. Іванова, М.Фокіна, Р.Захарова, Л.Лавровського, В.Вайнонена, В.Вронського, І.Бєльського, Ю.Григоровича.
Із розвитком народносценічної хореографії з'явились і перші спроби симфонізації танцю, що з часом розвинулись у творчості і таких художників, як: І.Мойсєєв, П.Вірський, Т.Устинова, І.Сухішвілі і Н.Рамішвілі, К.Балог, В.Михайлов, Г.Клоков, В.Петрик, Н.Надеждіна, М.Вантух, А.Кривохижа та ін. Симфонічний танець будується на зовнішньому виявленні сюжету, тематичній розробці, на розробці тієї чи іншої і композиційної поліфонічної формотворчої структури, а також на розкритті внутрішнього конфлікту засобами хореографічної лексики. Такими композиціями є "День на кораблі" І.Мойсеева, "Орлятко" Г.Клокова, "Запорожці" П.Вірського, "Козацькому Іроду нема переводу" К.Василенка та ін. Нерідко балетмейстери використовують поступовий розвиток одного малюнку, послідовні ускладнення його структури і, нарешті, образно-дійової функції від побудови до побудови. Яскравим прикладом є танці, створені А.Кривохижею - "Янтарські весняні ігри", К.Василенком - "Український весільний танець", Н.Надеждіною - "Берізка" та "Лебідонька", Т.Установою - "Танець з дзвіночками" та "Золотий ланцюжок" тощо.
Розвиваючись за законами симфонізації танцю, дія передається одній, другій хореографічним групам і завершується масовою композицією, як це маємо у мойсєєвських героїко-романтичних "Партизанах". "Монолітний образ партизанського загону створено багатьма портретними зарисовками: мужній, енергійний, завжди націлений уперед командир, хлопець у безкозирці, партизан, котрий, закуривши, пришпорює коня, боєць, який дає другові напитися води з фляжки, безвусий хлопчисько, який показує дівчині красу навколишніх гір - усі вони вихоплені з загального потоку, привертають увагу глядача і запам'ятовуються назавжди".
Нове у практиці народносценічної хореографії - розкриття внутрішнього конфлікту і симфонізація монолога.
Loading...

 
 

Цікаве