WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Дві групи рухів , їхні характерні ознаки - Реферат

Дві групи рухів , їхні характерні ознаки - Реферат


Реферат на тему:
Дві групи рухів , їхні характерні ознаки
Українській хореографічній культурі в цілому, кожному стильовому напрямку, жанру, зокрема, притаманний певний комплекс основних рухів. За своєю структурою та манерою виконання ці рухи розподіляються на дві групи - чоловічу та жіночу. Такий розподіл зумовлюється не тільки специфікою анатомічної будови людей, але й іншими факторами, на перший погляд, далекими один від одного. Маємо на увазі особливості економічного, політичного життя народу, історичні Обставини, що вплинули на культуру, побут, звичаї, характер народу. Згадаймо, наприклад, імітаційні рухи, що зустрічаються у танцях Центральної України, такі, як яструб, щупак, кільце та багато інших - (рухи із списами, шаблями тощо), у яких відчуваємо відгомін козаччини. Ці рухи - рухи чоловічого танцю. На Закарпатті та у Прикарпатті різноманітні танцювальні рухи з топірцями також характерні для чоловічих танців. До неї ж належать численні танцювальні рухи, певною мірою трансформовані з запозиченням із різних видів трудової діяльності людини. Це рухи ковалів, шевців, косарів, лісорубів тощо.
Суто жіночими танцювальними рухами є рухи з стрічками, з вінком, решетом, а також вишивальниць, ткаль, льонарок тощо.
Чоловічий танець насичений присядками, повзунцями, розтяжками, закладками, револьтатами, оригінальними млинцями, підсічками, високими тинками, стрибками, розніжками, яструбами, кабріолями, щупаками, віртуозними па, повітряними турами, турами з підібганими ногами, турами - дублями та ін. У названих групах танцювальних рухів немає жодного жіночого.
Проте, доріжки, дрібушечки, упадання, низькі тинки, оберти партері м на місці здебільшого виконуються жінками.
Спостереження викликане тим, що у деяких групах існують такі па, котрі у певному контексті виконуються і чоловіками, і жінками, певна трансформація руху відчувається переважно через манеру виконання, положення голови, тулуба, рук і ін. Основні танцювальні рухи, що виконуються як жінками, так і чоловіками: танцювальні ходи з носка на каблук, ковзні кроки, я, низькі тинки, вихилясники, вірьовочки, дрібушечки, л, плескачі (але не плескачики з решетом), оберти на місці, оберти партерні парні з просуванням, голубці.
Деякі рухи, маючи значення основних у жіночій лексиці голубці, підбивки, вихилясники тощо), втрачають свою постійність і в чоловічому танці виконуються здебільшого як зв'язки, тобто проміжні рухи.
Порівняно з традиційною народною хореографією, сучасна українська жіноча танцювальна лексика значно збагатила свій арсенал. У народносценічній хореографії вона набула повного рівноправ'я з чоловічою танцювальною лексикою. Це пояснюється збагаченням тематики, що зумовило розширення ярових кордонів.
Однак, рівнозначність - це не якесь незмінне, стале поняття. Так, у гопаку превалює чоловіча лексика, у хороводах - жіноча.
Незважаючи на певну структурну єдність окремих танцювальних рухів, навіть у близьких хореографічних культурах виконання деяких па на перший погляд спільних, па має свої відмінності. Це стосується здебільшого манери виконання, положення рук, тулуба.
Те ж з присядками, закладками, крутками та іншими рухами.
Зазначимо, що, наприклад, гуцульська присядка виконується без винесення ноги уперед, гуцульські дрібушечки відмінні від дрібушечок центральних районів України.
Чернігівська полька відрізняється від хмельничанки, херсонський гопак - від київського, сокольський козачок (Львівщина) - від полтавського, закарпатська коломийка - від прикарпатської, донецька кадриль - від поліської, охтирсікий хоровод - від запорізького, сумський плескач - від волинського і т.д.
Кожний танцювальник жанр оперує певним комплексом рухів. У хороводі не зустрінеш дещо різкуватих жіночих підбивок, круток, веретен тощо, питома вага чоловічої лексики незначна. У кадрильних, молодіжних танцях бачимо вибиванці, плескачики, підкуйки. Філігранному тонкому мереживу козачка відповідають стрімкі повітряні бігунці, доріжки, чепурненькі прості присядки, присядки - запрошення, присядки - кінцівки. Коломийки характеризуються синкопованими дробітхами, чосанками, різкими поворотами у парах, рухами плечей та голови.
Крім основних рухів, українська народносценічка хореографія мас багато так званих другорядних рухів, що, як і основні, залежать від стилю і жанру твору і виразно відтворюють національний колорит. Другорядні рухи доповнюють основні. Вони цементують окремі рухи і навіть більш складні лексичні побудови. Хоча знову ж таки не можна провести чіткого розподілу на основні й другорядні танцювальні рухи, бо в одному разі вони виступають як основні, а в іншому .- як прохідні. Наприклад, вони виступають як припадання, танцювальні ходи в гопаку підпорядковуються тинкам, бігунцям, а в хороводі - набувають значення основних рухів.
Рух у народносценічному танці характеризується певним ритмом, має конкретну тривалість у часі, узгоджується з музичними акцентами, паузами і т.д. Проте, крім цих ознак, існують й інші. Насамперед, слід указати на внутрішню логіку танцювального руху або його комплексів, завдяки чому можна передати певні емоції, надавати хореографічним па виражальної сили та переконливості. Так, пам'ятаємо, .у творі "На Січі Запорозькій" В'.Михайлова логічно поєднані найскладніші танцювальні па з елементами акробатики, фехтування. Кожний рух, кожний акробатичний трюк умотивовується сценічною дією. Друга надзвичайно важлива риса танцювального руху в народносценічному танці, як уже зазначалося, - його природність, безпосередність, що є наслідком єдності змісту та форми хореографічного твору.
Співвіднесення технічного ускладнення руху з невимушеністю, простотою виконання - також важливе питання. Постановник не повинен уникати складних структурних поєднань, якщо вони допомагають розкрити зміст твору, бо поява їх у лексиці танцю умотивована необхідністю відтворити складні життєві колізії, почуття людей.
У героїчному танці "Запорожці" П.Вірського, розгорнутій хореографічній картині "Чарівна сопілка" В.Михайлова зустрічаємо чимало лексичних поєднань. Мова тут неоднорідна, звернення, окличні інтонації тощо. Цими засобами танцювальної виразності постановники розкривають складні сюжетно-образні ситуації.
Проте, надмірне ускладнення руху, надання його структурним часткам нехарактерних стильових ознак запозичених з інших хореографічних форм і ін, зводять внівець художність лексики, порушують логічний, а разом з тим і образний смисл руху.
Відтак, використання складних структурних поєднань руху повинно сприяти художньому вирішенню задуму балетмейстера-постановника. Переобтяжувати ними текст твору не слід.
Разом з тим, я українській хореографії та у хореографіях інших народів маємо багато прикладів створення надзвичайно чіткого, виразного тексту за допомогою одного - двох рухів. Так, ліричних танцях лексика дуже поетична, натхненна і, водночас, гранично проста, як правило, однорідна ("Плескач" І.Вірського, "Берізка", "Лебідонька"Н.Надєждіної, "Кружала", "Вензелі" І.Мойсеева). Інколи танець будується на трансформації елементів руху. Класичний приклад - "Повзунець" Ї.Вірського, який став справді народним танцем.
Емоційність притаманна самій природі танцю і включає в поняття ширше, ніж, скажімо, виконання рухів та їхніх з'єднань у потрібному темпоритмі. У хореографічній постановці вкриваються не тільки, певний зміст, а й емоції людини, які Підпорядковуються образно - тематичному розвиткові характеру героя. Вони створюються виконавцем і завдяки його майстерності передаються глядачеві, впливають уже на його почуття. Саме це у справжньому мистецькому творі й виступає на перший план. Ми вже згадували композицію за мотивами Т.Г.Шевченка "Про що верба плаче", оптимістичну трагедію "Ми і пам'ятаємо" П.Вірського.
У названих танцях бачимо, як, оперуючи порівняно з невеликим арсеналом рухів, відтворено значний ідейний зміст, розкриті важливі соціальне - політичні проблеми.
Loading...

 
 

Цікаве