WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Взаємозв'язки та взаємовпливи українського народного танцю і хореографії народів, які мешкають в Україні - Реферат

Взаємозв'язки та взаємовпливи українського народного танцю і хореографії народів, які мешкають в Україні - Реферат

російського, польського і почасти англійського (зворотне па) танців. Сам же дослідник в іншому місці спростовує це Категоричне висловлювання, згадуючи про "веселий український танець", який "з рухах... різноманітний", па його виконуються "підстрибуючи", Російський же танець "складається не з підскоків, а з граційних та повільних рухів дами і частих глибоких нахилянь та випрямлень кавалера або ж його присідань, за яких ноги у колінах швидко випрямляються і знову згинаються".
Відтак, маючи багато спільного (особливо у лексиці), російська та українська хореографії уже за тих часів істотно відрізнялись.
Українська лексика поповнилась цілим рядом нових рухів: різноманітними дрібушечками, підкуйками тощо, які дещо змінились на новому національному грунті (дрібушечка з каблучка; дрібушечка з відкиданням ноги убік, варіанти синкопованих дрібушечок; біг з вибиванцем, виливанець - дрібушечка й т.д.). Схоже спостерігаємо і в оплесках. Аналізуючи їхню структуру, неважко упевнитись, що справа не в механічному перенесенні руху, скажімо, з російського танцю в український, чи навпаки, а в зовсім новій його інтерпретації, зв'язаній, передовсім, метроритмічною структурою руху, постановкою тулуба, рук, голови і манерою виконання в цілому. Українські чоловічі плескачі виконуються широко, без зміцнення ритму і синкопованих утворень, характерних, наприклад, російській танцювальній традиції. Винятком, звичайно, може бути спеціальне використання оплесків у плані своєрідного художньо-виражального засобу, що відповідає конкретному ідейно-тематичному завданню твору, його жанрові, як це маємо у хореографічній композиції "Моряки флотилії "Україна" П.Вірського.
З другої половини XVII ст., по возз'єднанні України з Росією, починає активно заселятись південь України російськими селянами, яких насильницьки переселяли за царським указом, або ж ті самі утікали, рятуючись від сваволі кріпосників та релігійних переслідувань. Так засновувались цілі поселення.
Найбільш цілісні етнічні масиви російського населення в Україні маємо на території колишньої Слобідської України. Сама назва є похідною від слова "слобода", що визначала пільги надавані російським переселенням.
Переселенці несли з собою і власну культуру. Деякий вплив російської хореографічної культури відчувається, приміром, у дніпропетровському гопаку (синкопотворення, зміщення акцентів у вибиваннях, дрібушечках, підкуйкач тощо). Внаслідок цього й жіночий танець тут більш різкий, ніж, скажімо, жіночі партії у танцях Київщини.
Своєї черги, в Росії танцювали раніш, танцюють і тепер гопак, а особливо, козачок. Як відмічають російські дослідники С.Розумихін, К.Голейзовськнй та ін., після пісень на сімейних та громадських святах танцювали бариньку, голубця та російського козачка під гармонію, скрипку, балалайку, свірель. Вони справедливо підкреслюють російського, бо колорит, манера виконання відрізняються від українського козачка.
Великий вплив мала українська музична культура, хореографічна зокрема, на такі регіони Росії, як Кубань, Примор'я ("Зелений Клин"), Бєлгородщнну тощо. Переселенці з України, а вони у деяких місцях становили досить значний відсоток, - скажімо, до русифікації у західних округах Кубані мешкало 66,5% українців та 30% росіян (Кубанський округ), а в східних - навпаки більшість росіян: Армавірський округ - відповідно 34,5% та 60,5%, за даними всесоюзного перепису населення 1926 року), - до певного часу не займались землеробством, і тому їхня обрядова поезія не отримала належного розвитку, хоч, приміром, щедрівки, колядки співались українською мовою, молодь водила різдвяні та великодні хороводи, а на масницю -"козу", відзначали Івана Купайла тощо. Попри все продовжувала своє життя українська календарна поезія. Найбільш консервативними залишились хороводи, які прижились на новому грунті без переінтонації ("Король'', "Селезень", "Воробей", Туман", "Кривий танець". "Ярема", "Нелюб", "А ми просо сіяли" тощо).
Те ж можна мовити й про українські народні пісні, які складали основу репертуару хору Війська Кубанського, станичних хорів та чудового Кубанського народного хору, який полонив жителів України під час гастролей філігранно-витонченим виконанням як народних пісень, так і літературного походження: "Нащо мені чорні брови", "Садок вишневий". Така й доля" на слова Т.Шевченка, "Віють впри", "Сонце низенько" С.Гулака-Артемовського та ін.
Окраса репертуару "Запорозький марш" та "Реве та стогне. Дніпр широкий", як і інші історико-героїчні пісні "Байда", "Ой, гук, мати, гук", "Ой, Морозе-Морозенько" прийшли на Кубань разом із іскрометними запорозькими танцями, військовими забавами, що виконувались на святах (перевдягання у військову форму, маршування, кінні змагання та рубка лози, вправи зі списами, шаблями тощо).
Знаменно, що героїчна чоловіча лексика значно збагатила кубанський танець - "сокіл", "кільце", "розніжки усіх видів", тури, різноманітні повзунці, закладки, присядки тощо, а жартівливі елементи, різні доріжки, вихилястики, оберти -жіночий.
В українських поселеннях Примор'я переважає обрядово-звичаєва поезія, українські танці виконуються без переінтонування, у первісному вигляді, як зафіксували їх перші переселенці.
Тепер зупинимось на одному надзвичайно важливому, з нашого погляду, моменті - інтеграції культури. Розвиток духовної культури невіддільний від змісту, характеру соціально-економічного та політичного устрою суспільства, розвитку виробничих сил. Саме зростання останніх й веде до зближення народів і розвою їх національних культур.
Нині дуже широко побутує термін "взаємодія", як внутрішня основа розвитку національних культур. Саме ця категорія набирає методологічного принципу, який включає до себе такі поняття, як: взаємовплив, взаємозбагачення, взаємозв'язки, збагачення, що є родовими до цієї категорії, однак вужчі за неї, доповнюють, уточнюють, фіксують відносини поміж культурами, конкретизують останні. Це положення слід розглядати всебічно, без зміщення акцентів на користь тієї чи іншої національної культури взагалі і хореографії зокрема. На жаль, у роботах російських радянських авторів щодо історичного розвитку народного танцю така тенденція простежується. Усе, що було до Київської Русі та за періоду її розквіту, трактується ними як золота скарбниця російської хореографії. Зрозуміло, що ця тема потребує окремого дослідження. Тут ми тільки відзначимо, що з приходом на терени України-Руси від Візантії православ'я, письменства та, разом з ними, високої культури, яка, поєднавшись із найбільш прогресивними язичницькими обрядами,звичаями, традиціями, дала поштовх до розпитку мистецтв у подальшому. Саме з Півдня поступово, упродовж кількох сторіч, цей процес розгортався на територію нинішньої Білорусі та Роси. Незважаючи на феодальну роздрібненість, зберігались економічні зв'язки, єдність матеріальної і духовної культури східних слов'ян. З Києва поширювались на Північ жіночі скляні прикраси, браслети, бронзові хрести-енколпіони, червоноглиняні - "амфорки київського типу" і т.ін. Значного поширення у Києві набули емалева справа та інші ремесла. Златоковалі Понеменья перейняли у київських майстрів ливарний спосіб виготовлення пустотілих виробів. Полоцька Софія повторює повністю Київську як у назві, плані, так і в фресковому живописі, а полоцька скляна мозаїка - копія чернігівських взірців і т.д. Музика, пісня, танець також поступово просувались на Північ, а не
Loading...

 
 

Цікаве