WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Християнська етика в моральному вихованні - Курсова робота

Християнська етика в моральному вихованні - Курсова робота

справедливе місце у світі передусім якраз і означає його не любити. Вища справедливість любові полягає при цьому в тім, що все, за своєю внутрішньою неповторною правдою гідне її, так чи інакше має право на звеличення у всеосяжній всесвітній гармонії, проте перекласти це право мовою холодного розуму й загальнозначущогоздорового глузду є справою важко здійсненною.
З наведеного стають зрозумілими потенційна трагічність любові, її сутнісний зв'язок з відчуттям трагізму людського буття загалом. Чим вищою, чим більш самовідданою й ентузіалістичною є людська любов, тим важче їй укорінитися в цьому світі, тим більшою є ймовірність її трагічного фіналу; загальновідомі свідчення цього дає світове мистецтво, що так часто пов'язує тему любові з темою смерті. Згідно з релігійними уявленнями, трагічного елемента не позбавлена не тільки людська, земна, але навіть і Божественна любов Бога-творця до людей, усього живого. Так, єврейський бог Ягве, такий ревнивий до "обраного народу", після руйнування Єрусалимського Храму, коли єврейське плем'я було розсіяне по світах, приносить, за версією кабалістик, зворушливу присягу, що не ввійде в Єрусалим небесний, аж поки сини Ізраїлю знову не ввійдуть у Єрусалим земний. "Як забуду тебе, Єрусалиме, хай забуде Мене правиця Моя!" - клянеться при цьому Господь мало не в розпачі. Відповідно ж до основ християнського вчення, Бог-Отець через велику любов до людей віддає на хресну муку свого Сина - Ісуса Христа...
Тим тісніше нитки любові й муки, любові й жертви, любові й смерті сплітаються в людському житті. Проте недоречно було б дорікати за це долі: потенційний трагізм справжньої, високої любові - лише один із симптомів її буттєвої й духовної досконалості. Світ наш узагалі сповнений ризику, конфліктів, проблем, але нерозумно через це відмовлятися жити в ньому. Як жоден інший моральний феномен, любов являє людині повноту її душевної реалізації, повноту смислових і творчих потенцій буття; вона акумулює позитивну моральну енергію, благодатну енергію радості, що допомагає людській особистості витримувати натиск обставин, не зраджувати себе, в будь-яких стосунках лишатися вірною кращим своїм ідеалам і цінностям. Через усе це любові в житті людини, хоч би що провадили щодо цього ханжі, ніколи не буває забагато: питання тільки в тому, чи відповідає той чи інший її прояв справжній її сутності. Й подібно до того як справжня, глибока любов до Батьківщини не має нічого спільного з "ціннісною сліпотою" і холодним презирством щодо інших культур і націй, так само й для міцності родинних стосунків єдино надійною гарантією може бути не заперечення, а утвердження любові: зміцнення і поглиблення з роками (за умови необхідної й серйозної турботи про це) взаємної прихильності чоловіка і жінки одне до одного, до дітей, до свого сімейного вогнища - за збереження відкритості й здатності до співчуття щодо тих, хто оточує дану людську спільноту.
3. Десять Божих Заповідей
Божі Заповіді дані для нашого життя Вони - непорушний фундамент щастя й ладу. Вони є для людства тим, чим є фундамент для дому, мотор для машини, повітря для легень, крила для птиці. А щоб вони дали нам щастя, вдоволення і спокій серця на землі і запевнили вічне щастя, то треба їх знати, розуміти, любити та зберігати не десь-колись, а щодня через все своє життя. Хто дотримується Божих Заповідей, той любить Господа Бога, як це навчає євангеліст Іван: "Це бо любов Бога: берегти його Заповіді. А Заповіді Його нетяжкі". (І. їв. 5.3).
З десяти Божих Заповідей лише перші три підносяться до прослав і пошанування Бога. Сім інших Заповідей стоять на сторожі доброзичливих стосунків між людьми. То ж пропонуємо вам коротко ознайомитися із кожною із цих Заповідей.
Перша Божа Заповідь повчає нас: "Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене".
Ця заповідь стоїть на сторожі правдивої релігії. Вона наказує почитати тільки єдиного правдивого Бога, бо він Творець світу і про все дбає: про дерева, квіти, польові трави, про птиці небесні, про кожну комашку, рибку, тварину і кожну людину. Він дав нам життя, і ми залежні від Нього щохвилини.
Сьогодні проти першої Божої Заповіді люди грішать модерним ідолопоклонством (надають перевагу не Богові, а якійсь спокусливій матеріальній речі). Таке новітнє ідолопоклонство практикують навіть і християни, які свідомо чи несвідомо підпадають під вплив цих "модерних божків": алкоголю, наркотиків, токсичних речовин, грошей, а також культу тіла, якому сьогодні люди намагаються чи не найкраще догодити.
Таких грішних блудників у світі є багато.
Наркоманів, п'яниць і розпусних синів,
Тих, що Бога хулять, і що навіть у свято
В Божий храм не ідуть, зневажають батьків.
Скільки вас вже ступило на блудні дороги!
Піднімайте ж до Бога жорстокі серця!
Повернутись на рідні батьківські пороги
Вам ніколи не пізно до Бога Отця.
Друга Божа Заповідь повчає нас: "Не клич намарно ім'я Господа. Бога твого". Ця заповідь є неначе доповненням до першої. Це означає віддавати належну пошану Божому імені і не вимовляти його без пошанування, бо Він - всемогутній, бо Він всім керує, про все дбає. Друга Заповідь Божа застерігає: не можна божитися, кликати Бога на свідка, проклинати, криво присягати: Гріх зневажати святих, святі речі, святі місця.
"Не клич намарно ім'я Господа твого" -
Під ноги Боже слово не кидай,
Не насміхайся ти над ім'ям Бога!
Діла Господні ти не зневажай,
З погордою не говори про Бога,
Фальшивої присяги не давай,
З прокльоном, гнівом не роби нічого.
Намарне ім'я Боже не клич, дитино,
Нехай святиться це ім'я в душі твоїй,
Лихі слова, злі помисли як гріх-провину
Ти не плекай ніколи в серденьку своїм.
"Пам'ятай день святий святкувати".
У Старому Завіті ця Заповідь приписувала святкувати суботній день. У Новому Завіті обов'язково віддання пошани Богові переноситься на неділю тому, що в неділю Ісус Христос славно воскрес із гробу, в неділю Дух Святий зійшов на Апостолів. Цей недільний святковий день було закріплено Декретом ІІ-го Ватиканського Собору "Про святу Літургію".
Четверта Божа Заповідь повчає: "Шануй батька і матір свою, щоб тобі добре було і щоб ти довго прожив на землі".
Ця заповідь єдина із десяти дає обіцянку винагороди за її сповнення. На цій заповіді будуються відносини в родині, між батьками і дітьми. Батьки дають дітям життя, вони є творцями Божими у справі продовження людського роду, тим самим є для дітей першими заступниками Божими на землі, тому їм належить пошана.
Своїх батьків доглядати до самої смерті.
Хто батька-матір зневажає,
Не має у душі спокою -
В житті він щастя не зазнає
І не розлучиться з журбою.
Хто батька-матір не шанує,
Того забудуть діти власні,
Від них пошани не почує,
І в хаті згода й спокій згасне.
То ж не забудь ти доню й сину,
Коли твій батько у біді, -
Віддай й одежину єдину
І поможи йому тоді.
А в неділю, любі діти, до
Loading...

 
 

Цікаве