WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Християнська етика в моральному вихованні - Курсова робота

Християнська етика в моральному вихованні - Курсова робота

до усамітнення в лісах і печерах, але, як і раніше, проголошує угодників "провідними зірками", заступниками перед Богом, учить віруючих скеровувати свої думки й справи шляхом святих, кваліфікує їхній спосіб життя як світ належного,вищого.
Протестантські церкви, що не визнають інститут чернецтва, спростовують фізичний аскетизм. "Історія християнства, - зазначається у сучасному баптистському виданні, - знає чимало прикладів, коли люди виснажували своє тіло, усамітнюючись в пустелях і лісах. Але це неправильний шлях. Христос не кличе своїх послідовників тікати зі світу, а закликає їх, живучи серед людей, світити світлом Христа". На думку баптистів, не існує особливої сфери прояву релігійного благочестя, відмінної від буденного життя. Тут спостерігаємо типовий прояв етики мотивів, формула якої звучить так: "Чада Божі повинні не йти зі світу, але, будучи в світі, бути не від світу сього".
Розглянемо, як подібні заклики до "духовної пустелі" відбиваються у свідомості простих віруючих. Одна з типових відповідей віруючої-баптистки така: "Ми повинні жити зі світом, не так, як раніше відлюдники відходили до пустелі. Навіщо це? Коли нас готували до хрещення, я запитувала: телевізор можна дивитися? Мені сказали - потрібно знати, що навколо тебе діється, але щоб це не відхиляло від Бога, щоб усе бачене розуміти як слід".
Що значить "як слід"? Відповідь однозначна: 2Щоб набути царство Боже, або царство небесне, треба мати "убоге духом серце, вільне від спокус земних". Це настановлення по суті мало відрізняється від православного ідеалу чернецтва. Людина, зауважують протестантські проповідники, не повинна втікати до пустелі, але має знайти її в самій собі: "Пустеля - це прекрасна школа для нашої внутрішньої людини. Наодинці з Господом - ось сутність пустелі. Нам вона особливо необхідна: світ полюбиш - тебе він згубить".
Сутність цієї настанови - не відвернутися від світу, вона в конкретному змісті тих почуттів і настроїв, які за логікою богословської моралі розцінюються як мирські, врешті-решт гріховні.
У руслі наукової концепції світобачення духовне багатство людини дається не від природи, воно формується внаслідок спілкування людей,, що надихаються гуманістичними цілями. Лише така діяльність може служити основою та критерієм справжньої моральності.
2. Психологічне значення поняття "любов".
"Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, - то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!
І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, - то я ніщо!
І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, - то пожитку не матиму жадного!
Любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!" (І Кор. 13, 1-8).
...Ми розпочали розмову про любов відомою цитатою з ап. Павла не тільки для того, щоб надати подальшому викладові певну емоційну тональність. У наведеному "гімні про любов" знаходимо надзвичайно ємне осмислення цього світлого почуття, що звільнює нас від занадто довгих підходів до нього.
Може видатися, звичайно, що для нормального людського спілкування любов, порівнюючи з повагою і співчуттям, є справою не такою вже необхідною. Однак існує різниця між емпіричним тлом повсякденного спілкування і його внутрішніми сенсом і суттю. Нехай не всяке спілкування надихається любов'ю, проте погане таке спілкування, що не прагне до цього, не орієнтується на ідеал любові, хоча б у найвіддаленішій перспективі. У світ навіть найпрозаїчнішого спілкування любов входить як граничний принцип, покладає абсолютний масштаб довіри, взаємності, відкритості партнерів один щодо одного; разом з тим любов сама по собі постає як досконалий тип спілкування, в якому його смислові, екзистенційні й моральні аспекти розкриваються у своїй найадекватніїшй формі.
Що таке любов? Визначень її та різноманітних поглядів на неї існує величезна кількість. Якщо давньогрецький філософ Емпедокл (близько 490 - близько 430 до н. е.) вбачав у любові безособове начало поєднання, яке пронизує собою всі стихії буття, а китайський мудрець Моцзи (V ст. до н. е ) - принцип загальної злагоди й взаємного добротворення, що його відкриває людям саме небо, то сучасні мислителі здебільшого пов'язують її саме з граничним проявом людської особистості: "Любов є відповідальність Я за Ти" (М. Бубер). Для романтиків любов асоціюється передусім з чимось неповторним, виключним, невловимим, таким, що не вкладається у рамки жодних загальних норм і розпорядків. З іншого боку, гегельянець В.Г.Бєлінський, який, здається, не так далеко й відійшов від романтизму, в листі до приятеля не вагаючись глибокодумно констатує: "Любити, Мішелю, можна тільки субстанцію...". В історії людської думки знайдемо й осмислення любові як простої чуттєвості, й суто інтелектуальне її тлумачення ("інтелектуальна любов до Бога", як вона постає в "Етиці" Б. Спінози); й прагнення цілком звести любов до світу інтимних переживань, і піднесення її на щабель офіційних громадянських чеснот ("Вибрані місця із листування з друзями" М.В.Гоголя тощо). Перед релігійною, зокрема християнською, свідомістю любов може поставати як "жертовна воля до повної самовіддачі й розімкненості" (С.С.Аверінцев), тимчасом свідомість позитивістська здатна вбачати в ній елементарне прагнення забезпечити собі джерело позитивних емоцій тощо.
Згаданий символічний образ висвітлює сенс любові загалом як пошуку й віднайдення людиною жаданої цілісності - тілесної, духовної чи тілесно-духовною - цілісності, до котрої вона прагне й котру, проте, як і показує їй власний досвід, не може здобути у своєму внутрішньому бутті, таку цілісність може дати тільки і сутнісне спілкування з іншим, неповторним, наче спеціально для неї "призначеним" суб'єктом - зі і своєю міфологічною "половинкою", якщо йти за легендою про андрогінів. Більше того, подібне невіддільне від людського буття глибинне прагнення до над індивідуальної цілісності легко простежується не лише в статевій любові або інших між особистісних її різновидах, а й у суто спільнотних формах вияву цього почуття, що прагне зібрати воєдино роз'єднані частки суспільства, церкви або нації.
Проте яку саме цілісність має любов на меті? Чи йдеться, справді, про безпосереднє злиття відокремлених "половинок", частинок у якомусь єдиному супер організмі?
Слід сказати, що чимало талановитих спроб пояснити природу любові виходили саме з ідеї такого поєднання - злиття. Показові в цьому відношенні стійкі уявлення про глибинний андрогінізм "нового Адама" - Христа як універсальний взірець любовного єднання людей, що їх ми знаходимо в німецьких містиків Я. Беме, Ф. Баадера,
Loading...

 
 

Цікаве