WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Християнська етика в моральному вихованні - Курсова робота

Християнська етика в моральному вихованні - Курсова робота

людини, схильні до творчості й оптимізму, принципові у протистоянні злу й обстоюванні вищих цінностей, частовідчувають себе "білими воронами". За певних умов вони й не ставлять собі за мету "виправити світ", але ревниво оберігають від зла своє внутрішнє життя.
2.Духовність і виховання.
Духовність людини є складовою її досвіду, який започатковується з моменту її народження і поповнюється до кінця життя. Цінності з їхньою духовною спрямованістю сприймаються двома способами. З одного боку, шляхом пізнання й усвідомлення їх людиною завдяки різним формам опредмечення - у вигляді кодексів (вербальних "правил", настанов та понять), різних форм культури та поведінки інших людей. А з другого, шляхом духовного сприйняття їх на основі віри, яка слугує містком між людиною та ідеалом. На важкій дорозі життя людина користується порадами і свого розуму, і своєї віри. Вона завжди перед вибором, часом долає себе, а часом падає на цьому шляху, піднімається і йде далі. І вся сутність виховання полягає у тому, щоб людина, від природи зла і добра, розвинула в собі прихильність до Добра, потребу йти дорогою Добра і робити щоденний вибір у бік Добра. Так, власне, і працює духовність - як скерованість людини до обраної нею системи цінностей. Духовність тут забезпечує і сам вибір, і його чистоту, а відтак і усвідомлення ієрархізму Ідеалів, без чого система "дає збої". Функція Головного Ідеалу, що займає чільне місце у системі вартостей, тут є чинником вирішальним. Як мовилось вище, у традиційно-релігійних системах це місце належить Авторитету Творця.
Проте у своєму духовному житті людина не самітний Робінзон. її свідомість резонує зі свідомістю інших людей на основі аналогічного (близького) трактування цінностей та віри у спільні ідеали. І якщо сформована духовність переважної більшості окремих людей орієнтується на той самий Головний Ідеал, то віра в нього І служіння Йому об'єднують їх, і тоді можна говорити про наявність певного духовного поля суспільства. При цьому, звичайно, як сам Головний Ідеал, так і духовне поле суспільства може мати різну природу: вказувати на Любов і Добро або ж спрямовувати людину і все суспільство на творення зла. І.Франко у відомій праці "Поза межами можливого" відзначав, що саме "наявністю 2культурних ідеалів і поривів" вирізняється європейська цивілізація. На його думку, "такі ідеали можуть повставати, можуть запалювати серця широких кругів людей, вести тих людей до найбільших зусиль, до найтяжчих жертв, додавати їм сили в найстрашніших муках і терпіннях...". Коли ж такі ідеали відсутні або стають надто здрібнілими, випадають із системи природного ієрархіями, то суспільство кволіє, стає безпорадним і немічним. Це характерно для перехідних епох, одну з яких ми переживаємо. Духовне поле в такому разі може й не мати виразного змісту, бути поруйнованим, "ніяким" або ж нести в собі суперечливі елементи. За наших умов - це залишки комунізму та паростки європеїзму.
Повертаючись до проблем освіти і педагогіки, мусимо розглядати їх винятково на тлі теперішнього стану духовного поля нашого суспільства, визнавати залежність їх від нього. Трактування норм поведінки людини має ґрунтуватися на природі цього поля; нормальний розвиток педагогіки і системи освіти без цього неможливий. Самим життям доведено, що ні моральність, ні патріотизм не можуть відродитися на ґрунті бездуховності, поза духовним полем, коли відповідні цінності пропонуються людині лише у вигляді "правил". За таких умов відразу виникає потреба в репресивному апараті, який замінив би людині власну здатність до само регламентації. Занепад духовності, як засвідчує історія, завжди супроводився знеціненням морально-етичних цінностей. "...Якщо держава виключає духовність із сфери своїх інтересів, в ній виникає тенденція до якомога більшого використання примусу або ж вона починає рухатись до розпаду".
Як йшлося вище, функціонування духовного поля суспільства можливе лише за наявності Головного Ідеалу, що поєднує людей і системи цінностей, які йому відповідають, та віру в них. У комуністичному світогляді духовне поле формувалось головним чином за допомогою ідеології, яка пронизувала всі пласти культури. Для її поширення було мобілізовано великі кошти, значні зусилля науковців, пропагандистів, партійних організацій тощо, що діяло в одному напрямі. Методика доктринації сприяла трансформації ідеології у псевдорелігію.
У такому духовному полі соціалістичного суспільства працювала і педагогіка, яка за В.Сухомлинським, так формулювала сутність і мету виховання: "...Людина повинна чинити за велінням совісті, а найголовнішим спонукачем сумління має бути комуністичний ідеал". Така орієнтація, до речі, стосувалася всіх ділянок культури, зокрема, і літератури (коли письменник "писав за покликом душі, а його душа належала партії2), мистецтва, права тощо.
А що діяти, якщо ідеал перестає працювати? Як бути із сумлінням, коли він взагалі руйнується у свідомості людей, втрачається віра в нього? З такої ситуації логічно випливає, що відповідне духовне поле суспільства приречене на занепад, людина опиняється на цвинтарі колишніх ілюзій. Коли ж йдеться про педагогіку, то ми за таких умов стаємо свідками втрати нею того чинника, який, на думку В.Сухомлинського, мав відігравати головну роль у вихованні. Порожніє "святе місце". Людина втрачає опору і відчуває себе як пасажир, що їде стоячи у розхитаному трамваї і не має за що вхопитися рукою.
Спостереження за розвитком нашої сучасної педагогічної думки дають підстави вважати, що цю обставину ми усвідомлюємо. Підтверджується це певними спробами "богошукацтва", наприклад, згадаємо дискусію навколо статей В.Корсунського. На цьому детально спинятись не будемо і, зрештою, згадуємо лише тому, що ці пошуки спонукають нас до двох висновків: а) наше сучасне суспільство і наша педагогіка мають визначити для себе Головний Ідеал і відповідну систему цінностей; б) ми повинні повернутися до традиційно-християнських засад освіти і виховання та вслід за Мішелем Малербом визнати, що саме "релігія покликана задовольнити духовні запити людини і суспільства. Таким шляхом розвивалася наша культура в минулому - впродовж багатьох століть до більшовицької історії - і на таких засадах побудована європейська культура. Бо саме релігія "розвиває в людині почуття відповідальності, наше прагнення вносити в життя мир і любов - всіма доступними засобами".
Цей загальний висновок видається цілком логічним і правомірним. Але не можна так само логічно і просто розв'язати практичні проблеми, що з нього випливають. З одного боку, маємо тут гасло щодо повної секуляризації, яке зумовлюється гіпертрофованим розумінням прав людини, а з іншого - стикаємось також з виявом релігійного фанатизму і нетерпимості, які дискредитують релігію.
Ця контр версія спливає на поверхню у багатьох державах Європи, а надто в тих, де культ прав людини доведено до абсурду. Вона стосується найперше викладання релігії в школі і релігійного виховання
Loading...

 
 

Цікаве