WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Християнство - Реферат

Християнство - Реферат


Реферат на тему:
Християнство
План
1. Основи християнського віровчення.
2. Основні напрямки в християнстві.
2.1. Православ'я.
2.2. Католицизм.
2.3. Протестантизм.
Основи християнського віровчення
Християнство (від грецьк. christos - помазаник, Месія) зародилося в І ст. н. е. у Палестині як одна із сект іудаїзму. Це споконвічне споріднення з іудаїзмом - надзвичайно важливе для розуміння коренів християнської релігії - виявляється й у тому, що перша частина Біблії, Старий Завіт, - священна книга як іудеїв, так і християн. Друга ж частина Біблії, Новий завіт, визнається тільки християнами і є для них найголовнішою.
Поширюючись у середовищі євреїв Палестини і Середземномор'я, християнство вже в перші десятиліття свого існування завойовувало прихильників і серед інших народів.
Християнство як нова релігія виникло в східній частині Римської імперії і згодом розповсюдилося в усьому світі. Виникнення і поширення християнства припало на період глибокої кризи античної цивілізації, занепаду її основних цінностей. Ця релігія спочатку була вираженням протесту рабів і найбідніших прошарків населення проти рабовласницького ладу, але потім християнське вчення привабило й інші, більш заможні прошарки населення, що розчарувалися в римському суспільному устрої. В основу християнської релігії лягла віра в спокутну місію Ісуса Христа, який своєю мученицькою смертю спокутував гріхи людства. Християнство пропонувало своїм прихильникам шлях внутрішнього спасіння: відхід від зіпсованого, гріховного світу в себе, усередину власної особистості; грубим плотським задоволенням протиставляється суворий аскетизм, а зарозумілості й марнославству "сильних світу цього" - свідома смиренність і покірність. У залежності від способу життя, дотримання всіх релігійних канонів, віри в друге пришестя Христа кожному віддасться за заслугами: кому страшний суд, кому небесна кара, кому царство Боже.
У перших християнських громадах уже відзначалася та єдність, шо простежується також у пізніший період. Члени християнських громад намагалися думати не тільки про себе, але й про долю всього світу, молитися не тільки за своє благо, але і про загальне спасіння. Членами громад ставали люди різних національностей, що визначило подальший розвиток християнства як світової релігії, яка не знає ні національних, ні мовних кордонів.
Головною особливістю християнської моралі є те, що догмати християнського віровчення вважаються незмінними, а основні норми моралі зберігають свою силу в кожному новому поколінні віруючих людей. Християнська мораль містить у собі сукупність правил, які регулюють взаємини між людьми.
Наступним кроком у розвитку поняття "церква" стала ідея її непогрішності: помилятися можуть окремі християни, але не церква. Пояснюється теза тим, що церква одержала Святий Дух від самого Христа через апостолів, які заснували перші християнські громади.
Починаючи з IV ст. християнська церква періодично збирає вище духівництво на так звані Вселенські собори. На цих соборах розроблялася і затверджувалася система віровчення, формувалися канонічні норми і богослужбові правила, визначалися способи боротьби з єресями. У християнську мораль була включена сукупність норм, що регулюють взаємини між людьми в родині, громаді, суспільстві. Такими виявилися старозавітні й євангельські заповіді й інші моральні настанови, які в сукупності й склали те, що офіційно було схвалене і назване церквою кодексом християнської моралі.
Перший Вселенський собор, що відбувся в Нікеї в 325р., прийняв християнський Символ віри - короткий звід головних догматів, що складають основу віровчення. Християнство розвиває визрілу в іудаїзмі ідею єдиного Бога, носія абсолютної доброти, абсолютного знання й абсолютної могутності. Два центральні догмати християнства говорять про триєдність Бога і боговтілення. Відповідно до першого, внутрішнє життя божества є відношенням трьох "іпостасей": Отця (безначальної першооснови), Сина, або Логосу (значеннєвого й оформлюючого принципу), і Святого Духа (животворящого принципу). Син "народжується" від Отця, Святий Дух "походить" від Батька. При цьому і "народження" і "походження" мають місце не в часі, тому що всі особи християнської Трійці існували завжди - "предвічні" - і рівні за достоїнством - "рівночесні".
Людина, відповідно до християнського вчення, створена "за образом і подобою" Бога. Однак гріхопадіння, вчинене першими людьми, наклало на людину пляму первородного гріха. Христос, прийнявши хресні муки і смерть, "спокутував" гріхи людей, постраждавши за весь рід людський. Тому християнство підкреслює, що страждання очищають людину, будь-які обмеження своїх бажань і пристрастей також призводять до очищення, "приймаючи свій хрест" людина може перемагати зло в собі самій і в навколишньому світі. У такий спосіб людина не просто виконує Божі заповіді, вона перетворюється, одухотворяється і стає ближчою до Бога. У цьому полягає призначення християнина, у цьому є його виправдання жертовної смерті Христа. З цим поглядом на людину пов'язане характерне тільки для християнства поняття "таїнства" - особливої культової дії, за допомогою якої "під видимим образом передається віруючим невидима благодать Божа", тобто яке покликане реально ввести божественне в життя людини. У християнстві визнано сім таїнств - хрещення, причастя, сповідь (покаяння), церковний шлюб, миропомазання, єлеєосвячення (соборування), священство (посвята у священнослужителі).
Спочатку християнство зазнавало гоніння. Окремим віруючим довелося пройти через важкі випробування: тюремні ув'язнення і катування ("сповідники") або вони були засуджені до смерті ("мученики"). Ці особи почали шануватися в християнстві як святі. Згодом ідеал мученика стає в християнській етиці центральним.
Ішов час. Умови епохи і культури змінювали політико-ідеологічний контекст християнства, в результаті чого воно розпалося на безліч різних течій, з'явилися різновиди християнства, які конкурують між собою, - "віросповідання". Так, у 311р. християнство стає офіційно дозволеною, а до кінця IV ст. при імператорі Костянтині - панівною релігією, що знаходиться під опікою державної влади. У цьому ж столітті між східним і західним християнством намічається розкол. У 40-х pp. V ст. спостерігається поступове ослаблення Західної Римської імперії, що закінчується, зрештою, її катастрофою. Це сприяло тому, що вплив римського єпископа (папи) значно зріс. У 1054 р. відбувся поділ православної і католицької церков, з'явилися римо-католицька і православна церкви. В основі розколу лежав конфлікт візантійської теології священної держави - підлеглого щодо монарха положення церковних ієрархів і латинської теології універсального папства, що прагнуло підкорити собі світську владу.
Уже в V-VII ст. у Візантії, у ході так званих христологічних дебатів,
Loading...

 
 

Цікаве