WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Російський іконопис - Реферат

Російський іконопис - Реферат

давньоруської ікони викликало зацікавленість і до її живопису. У XIX ст. історики починають вивчати твори давньоруських художників і тут відбулося справжнє відкриття іконописних скарбів. Виявилося, шо аматори старовини по-справжньому й не бачили давньоруського іконопису Фрески, мозаїка, ікони, шо були в давніх багатих церквах, вкрилися столітнім пилом, закоптилися, стемніли. Ікони "загубилися" у загальному мороці. Причина невидимості ікон виявилася в особливій техніці, у якій вони створювалися Дошка, перед нанесенням на неї малюнка, спеціально оброблялася, вкривалася левкасом або заґрунтованою тканиною - паволокою, а саме зображення наносилося на ґрунтовку темперою (мінеральною фарбою). Зображення вкривалося шаром оліфи, щоб кольори "заграли", і шо ще важливіше - вберігалася від пошкоджень поверхня ікони. Аматори іконописного живопису з'ясували, що оліфа має властивість із часом темнішати, буквально через 70-100 років картина темнішала настільки, що зображення, яке знаходиться під нею, неможливо було роздивитися. Раніше на Русі знали про таку особливість оліфи, тому періодично ікони зазнавали своєрідної реставрації, тобто застосовувалися трудомісткі способи видалення потемнілої оліфи.Згодом такий спосіб "розчищення" давнього живопису замінили на менш трудомісткий - ікони почали не розчищати, а "поновлювати", тобто поверх потемнілої оліфи писалося нове зображення. Часто на одній іконі протягом століть наносилося кілька таких "поновлень", у результаті чого первісне зображення виявлялося ніби "запечатаним", вкритим декількома шарами фарби й оліфи. Таким чином, на початку XIX ст., до того моменту, коли виник інтерес до допетровської культури, стемніли вже й ікони XVII ст.: зблякли силуети, стерлися контури зображень, стемніла оліфа.
Слід віддати належне саме тим чуйним до мистецтва людям, які відчули, що за шаром потемнілої й закопченої оліфи ховається справжнє багатство свіжих фарб. Так, у 1840 р. історик Іванчин-Писарєв, що відвідав Троїце-Сергієву лавру, зумів побачити в сильно потемнілій "Трійці" Андрія Рубльова, що зберігалася там, найціннішу пам'ятку мистецтва.
У першій половині XIX ст. було прийнято вважати, що розвиток художнього мистецтва в Росії - заслуга Петра І, у другій половині XJX ст. це уявлення було зруйноване. Історики XIX ст. зацікавилися давньою словесністю, давньою літературою. Завдяки саме цьому факту вчені зайнялися вивченням і давнього іконопису, який найтіснішим чином був пов'язаний зі словом, літературою, і зуміли належно оцінити точну і глибоку відповідність сюжетів ікон до літературного джерела.
Пильна увага широкого кола освічених людей до допетровського живопису привела їх до старообрядників, розкольників, тобто селян і купців, предки яких у середині XVII ст. відхилилися від православної церкви, не прийнявши деяких нововведень. У цьому середовищі зберігалися давні ікони, що шанувалися, цінувалися, красу яких бачили й розуміли. Спілкування зі старообрядниками дало можливість ближче познайомитися з великою кількістю зібраних ними ікон, розширити знання, вивчити техніку виконання не на декількох екземплярах, а на цілих колекціях. Але що виявилося ще ціннішим - у старообрядників люди вчилися цінувати витонченість давнього письма, бачити навіть крізь потемнілу оліфу віртуозну точність малюнка, струнку ясність композиції.
Наприкінці XIX ст. у Росії складаються численні приватні колекції, що збираються вже не як пам'ятки старовини, а як твори мистецтва. Найзнаменитіші з них - колекції О. В. Морозова, І. С. Остроухова. Під кінець життя починає збирати ікони і знаменитий Третьяков, що, розуміючи художнє значення зібраної ним колекції, заповідає її своїй картинній галереї.
Абсолютно зрозуміло і природно сприймається бажання знавців і колекціонерів побачити в справжньому вигляді те, що ховається під почорнілою оліфою, тому на початку XX ст. було почате розчищання ікон. Організатором цього заходу був І. С. Остроухое, який став на той час не тільки власником колекції ікон, але й попечителем Третьяковської галереї. Як справжній колекціонер і цінитель давнього іконопису, І. С. Остроухое мріє відкрити на іконах первісний живопис. Він шукає в стародавніх іконописних селах майстрів-іконописців, що беруться за роботу. Чудове знання технології ікони, спадкоємні дідівські прийоми допомагають їм видалити потемнілу оліфу і зняти пізніші записи. З цього моменту почалося справжнє відкриття давньоруського іконопису. У результаті реставрації ікони постали перед глядачами у всій своїй пишноті так по-новому й несподівано, що дивували навіть фахівців. Услід за реставрацією перших ікон почалося відновлення безлічі інших: у музеях, приватних колекціях, у храмах, де почали розчищати не тільки ікони, але й давні фрески.
XIX століття стало століттям відкриття давньоруського живопису, а початок XX ст. - визнанням її художнього значення й розумінням її справжнього духовного змісту.
На початку XX ст. в Росії відбувається революційний переворот, після чого державним світоглядом визнається атеїзм. Християнське слово зазнає гоніння, церкви руйнуються, ікони вилучаються з побуту або відразу знищуються. Вивчення духовного змісту давнього іконопису стає не тільки неможливим, але й взагалі може призвести до того, що в майбутньому вивчати буде нічого. Однак цінителі давньоруського мистецтва знаходяться і серед революціонерів. Щоб зберегти конфісковані з храмів і приватних колекцій давні ікони, їх поміщають на зберігання в музеї.
У 50-х роках почав відроджуватися інтерес до національної культури, ікона як явище цієї культури почала боязко повертатися в музейні експозиції, а в 60- 80-х роках уже досить широко й відкрито. На сьогодні у країні ? найбагатші колекції давніх ікон і, що втішає, деякі цінні екземпляри повертаються до храмів
Loading...

 
 

Цікаве