WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Зародження магії. Відображення її у монотеїстичних релігійних системах на прикладі християнства - Реферат

Зародження магії. Відображення її у монотеїстичних релігійних системах на прикладі християнства - Реферат

дитина: не вмів правильно ходити, пити і їсти, розмовляти, "не впізнавав" своїх близьких і т. ін.
Ідея "другого народження" була розповсюдженою й у давньому світі "смерть" і "друге народження" були пов'язані з ідеєю містичного прилучення до божества за допомогою магічного повторення подібних подій у його житті. Практично всі боги давніх містерій були за своїм походженням божествами рослинності, яка щорічно "вмирає" і "воскресає". Ритуали й обряди "смерті" і "воскресіння" Давнього світу мали своєю метою досягнення релігійного "спасіння" за допомогою надприродного рятівника - сотера. Цю ідею, як і обряди, що її символізують, і запозичали згодом перші християни, обравши як спасителя особу Христа.
Християнська процедура хрещення являє собою магічну церемонію. Триразове занурення тіла у воду, вдягання дитини в чисту сорочку і т. д. - усе це пережитки гомеопатичної магії, грунтується на вірі в те, що "подібне викликає подібне". Звичай дмухати на дитину, на воду, олію, щоб надати їм благодаті й одночасно відігнати сатану, плювати на сатану під час обряду - усе це є пережитком давньої віри в те, шо людський подих і слина володіють особливою чаклунською силою.
Стриження волосся в дитини при хрещенні ("пострижения власів") і кидання їх у купіль також є пережитком давнього вірування в те, що, складаючи до ніг божества одухотворену частку свого тіла, шо має чудесну властивість росту, людина рстановлює з ним міцний зв'язок. У давнину в багатьох народів існував звичай жертвувати волосся богам, тому в давніх храмах статуї богів зверху до низу були засипані чоловічим і жіночим волоссям.
Багато культових обрядів не обходяться без води: очищення, скроплення, узливання, чаклунство. В обряді хрещення вода очищає людей від злих духів. Християнські теологи пояснювали хрещення водою тим, що Ісус Христос освятив Йорданські води, прийнявши перше хрещення від Іоанна Хрестителя. Насправді ж виник обряд обмивання водою набагато раніше. Задовго до народження Месії й виникнення християнства давні єгиптяни занурювали дитину у воду, зороастрійці з Ірану несли немовля в храм, де жерці купали їх у спеціальному посуді з водою, римляни робили обмивання хлопчика на дев'ятий день після народження, а дівчинки - на восьмий. Обряди купання немовляти у воді, скроплення його водою відомі в народів давньої Мексики, Китаю, Японії, Тибету, Нової Зеландії, Африки й інших країн.
Так само до первісної епохи належать джерела й інших християнських таїнств - миропомазання, елеєосвячення, сповіді, шлюбу й священства.
Миропомазання і єлееосвячення
Миропомазання - це таїнство, у якому віруючому при покаянні мажуть освяченим миром частини тіла в ім'я Святого Духа І цим подаються дари Святого Духа, які повертають йому чистоту і укріплюють його в духовному житті,
Єлеєосвячення - це таїнство, призначене для важко хворих, що знаходяться при смерті. У християнському катехізисі докладно роз'яснюється зміст помазання миром або єлеєм (тобто олією або жиром) окремих частин тіла: помазання чола означає освячення розуму, "персів" - освячення серця або бажань, очей, вух і вуст - освячення почуттів, рук і ніг - освячення справ ? всього поводження християнина.
Здавна в "примітивних" племенах вважалося, що в жирі тварини міститься життєва сила цієї тварини. Для того щоб отримати необхідні якості цієї тварини, досить було з'їсти шматок його жиру або обмазатися ним. У Східній Африці, наприклад, араби обмазувалися левиним жиром для того, щоб стати хоробрими й сильними, як леви.
Згодом жир почали використовуватися як речовину, що має сама по собі чарівні якості, досить часто замовним жиром "лікують" хворих.
Вінчання
Різні обряди й ритуали, пов'язані зі шлюбом, також існували до виникнення християнства. У тій або іншій формі шлюб завжди "освячувався" У християнській церемонії вінчання немає нічого такого, що не мало б відповідних аналогів у язичницьких релігіях. Заручини, обручки, весільні дарунки, вінки і т. ін. - усе це існувало у весільних ритуалах первісних і давніх народів. Основною метою обряду було забезпечення молодят, що беруть шлюб, надприродною благодаттю й плідністю.
Сповідь
Досить давній звичай, що Існував задовго до появи християнства. Сповідь - перерахування вголос своїх гріхів для "очищення" і спасіння від них. Споконвіку слово володіло особливою чаклунською силою, тому перераховані вголос гріхи залишалися на якому-небудь із навколишніх предметів.
У давньоєврейських племен існував звичай очищення від гріхів за допомогою слова. Раз на рік усі члени племені від малого до старого збиралися в центріпоселення, де первосвященик, підійшовши до заздалегідь відібраного чорного цапа і поклавши на нього обидві руки, починав голосно перелічувати гріхи І злочини своїх одноплемінників. Після закінчення цієї процедури цапа виганяли в пустелю, щоб він забрав із собою гріхи і загинув там разом із ними без води і їжі. Звідси, до речі, пішов вислів "цап відпущення". В інших народів замість цапа використовувалися різні тварини (собаки, буйволи і т. ін.).
У валлійців {Уельс, Великобританія) до XX століття існувала передана він
батька до сина "спеціальність" їдця гріхів. Коли вмирав хто-небудь із жителів валлійського села, небіжчика обряджали, клали в труну, на тіло ставили блюда з частуванням, і всі виходили з приміщення. Наодинці з мертвим залишався Їдець гріхів. Він їв запропоновану їжу, і вважалося, що всі гріхи померлих переходять до нього. Після трапези їаець гріхів видавав моторошний крик, що означало очи-шення небіжчика і "перехід" гріхів до виконавця обряду. Тільки після цього дозволявся похорон.
Священство
Священство - це таїнство зведення у священний сан, коли за допомогою молитовного покладання рук на голову обраної особи сходить божественна благодать, тобто єпископ, якому належить монопольне право посвяти"покладає руки на того, хто посвячується в духовний сан.
Покладання рук, як спосіб передачі надприродних властивостей, застосовувалося в давніх іудеїв, в Азії (у культі Митри). В основі подібних уявлень лежить первісне уявлення про самостійну силу рук і пальців. Серед народів, що зберегли первісний уклад життя наприкінці XIX ст., був розповсюджений, наприклад, звичай, коли пальці убитого ворога, спеціально препаровані, давали воїнам з'їсти, щоб надати їм хоробрості, сміливості й доблесті. У багатьох племен вважалося, що навіть посмоктавши палець, можна одержати чудодійні властивості.
Саме ці вірування та звичаї й були в специфічній формі сприйняті християнством. Первісна віра в магічне значення руки знайшла своє відображення й у біблійних переказах: такі вирази, як "коли Мойсей піднімав руки свої, долав Ізраїль, а коли опускав руки свої, долав Амалик", "цей перст Божий" або ж "і побачили ізраїльтяни руку велику, котру простят Господь над єгиптянами" відбивають віру давніх іудеїв у магічну дію руки на відстані.
Взаємозв'язок християнства і язичництва
Спочатку наступність і зв'язок християнства з язичництвом не викликали в давніх християн заперечень. Скоріше, вони навіть підкреслювалися, тому що це сприяло припливу новонавернених християн, які шанували раніше язичницьких богів, у християнські церкви й громади. З розвитком християнства, а особливо після перетворення його на державну релігію Великої Римської імперії, ставлення до цього факту різко змінилося. Знайшовши в язичницьких богах і обрядах конкурентів Христу і християнському культу, отці церкви вважали ідею наступності й історичного зв'язку християнства і язичництва небезпечною і наклали на неї анафему. Змінилася і політика християнської церкви: після короткочасного періоду співіснування християнства та язичництва почалася тривала епоха гонінь і переслідувань язичників.
Однак повністю знищити популярність язичницьких вірувань, обрядів і ритуалів серед населення тих країн, де панівною релігією стало християнство, не вдалося. Найбільшим інтересом тут користувалося й продовжує користуватися язичницьке чаклунство, заборонене християнською церквою. Подібне відбувається ще й тому, що боротьба з усілякими чаклунами, відьмами, чорнокнижниками і т. п. займала значне місце в діяльності християнської церкви.
Loading...

 
 

Цікаве