WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Читаючи Монтеня (пошукова робота) - Реферат

Читаючи Монтеня (пошукова робота) - Реферат

дотримуючись звичаю нашої французької знаті, привозити із собою звідтіля різні відомості про те, наприклад, скільки кроків має завширшки церква Санта-Марія Ротонда, або до чого ж розкішні панталони синьйори Лівії, або, подібно до інших, наскільки обличчя Нерона на такій-то давній статуї довше й ширше, ніж його зображення на такій-то медалі, але для того,щоб вивезти звідтіля знання духу цих народів і їхнього способу життя, і для того також, щоб відточити й відшліфувати свій розум у зіткненні з думками інших. Я б порадив посилати нашу молодь за кордон у якомога більш ранньому віці й, щоб одним пострілом убити двох зайців, саме до тих з наших сусідів, чия мова найменш близька до нашої, так що якщо не привчити до неї свій язик змолоду, то потім уже засвоїти її не вдасться".
Такий підхід Монтеня до виховання заслуговує досить уважного вивчення, тому що не тільки в середньовіччі, але й у наші дні досить поширена ситуація, коли людина або пасивна у пошуках, або шукає те, що знаходиться далеко від істинних цінностей.
Монтень вітає ті глибокі, продумані знання, які можна застосувати на практиці. Він протестує проти тих учених мужів, що, "прагнучи піднятися над іншими і хвастнути власними знаннями", є насправді поверховими: "Вони вміють гарно говорити, але потрібно, щоб хтось інший застосував їхні слова на ділі". Сьогодні ці псевдознавці досить спритно "адаптувалися" в різних сферах діяльності, вони знову ж таки вміють міркувати, але не вміють діяти. Яку оцінку можна дати такій освіті або такій освіченості? "Я люблю й шаную науку, так само як і тих, хто нею володіє. І коли наукою користуються як слід, це найблагородніше і найбільше з досягнень роду людського. Але в тих (а таких безліч), для кого вона - головне джерело самовдоволення й впевненості у власному значенні, чиї пізнання ґрунтуються тільки на гарній пам'яті, хто все черпає тільки з книг, у тих, насмілюся сказати, я ненавиджу вченість навіть більше, ніж повне неуцтво. У нашій країні й у наш час ученість може бути корисною для кишені, але душі вона рідко що-небудь дає". Читаючи такі рядки, написані кілька сторіч назад, мимоволі думаєш про те, що людина по суті своїй мало змінюється.
Наука, а тим більш філософія, на думку Монтеня, повинна викликати в учнів радість і задоволення. Корисно також викладати цю науку дітям, адже крім того, що вона вчить дивитися на життя не з обивательського погляду, "...немає нічого іншого настільки милого, бадьорого, радісного, ледь не сказав пустотливого...", ніж філософія.
Скептицизм - за і проти
Монтень, як продовжувач скептицизму, вважав, що судити навіть про найбільш достовірне слід з дуже великою обережністю: "Наймудріша людина у світі на питання, що вона знає, відповіла, що знає тільки те, що вона нічого не знає. Більшість того, що ми знаємо, являє собою лише незначну частку того, що ми не знаємо". Скептицизм Монтеня спрямований тут не проти розуму, а проти середньовічної схоластики, яка могла "порозумувати", абстрактно вибудувати будь-яку схему, але не могла працювати з конкретним знанням, не могла йти від конкретного до загального, і навпаки.
Монтень закликає кожного відповідати за свої слова, тому що саме безвідповідальність призводить до словесних зловживань. Стверджувати те, чого не знаєш, говорити про те, чого не бачив, - це найглибше неуцтво. "Починаєш ненавидіти. Все правдоподібне, коли його видають за щось непохитне. Я люблю слова, що пом'якшують сміливість наших тверджень і вносять у них якусь помірність: "можливо", "ймовірно", "почасти", "кажуть", "я гадаю" і тому подібні, - пише Монтень. - І якби мені довелося виховувати дітей, я б так ретельно вкладав їм у вуста ці вирази, що свідчать про сумніви, а не про рішучість: "що це означає", І "я не розумію", "можливо", - що вони й у шістдесятилітньому віці поводилися б, як учні, замість того, щоб удавати з себе, як вони звикли, докторів наук, ледь досягнувши десятилітнього віку".
Будь-яке підняте питання можна розглядати односторонньо, з особистих позицій, а це вже є неуцтвом, тому що інші аспекти залишаються не охопленими увагою. Визнати своє неуцтво означає знайти в собі силу й мужність, що часом не поступається знанню.
Якщо досить коректно і м'яко розглянути, наприклад, такий вираз, як "я знаю", то він виглядатиме приблизно так: "на тому рівні можливості пізнання, на якому я знаходжуся, і при використанні всіх способів і засобів пізнання, які я маю у своєму розпорядженні, при наявності в мене інформації й відомостей з цього питання певного обсягу і певної вірогідності, я припускаю наявність таких ось відомостей". Якщо говорити про емоційне сприйняття цієї фрази опонентами, то деякі з них сприймуть В як більш-менш достовірну і таку, що має право на існування, інші - як нонсенс. Однак певна чіткість і коректність у сприйнятті цього висловлення повинна все ж таки з'явитися, що, цілком імовірно, забезпечить взаєморозуміння співрозмовників, і вони зможуть розглянути кілька сторін поставленої перед ними проблеми.
Повертаючись до питання про засоби пізнання світу, Монтень припускає, що людина, володіючи розумом, все-таки не має якогось почуття, що дозволяє пізнавати сутність речей. Він наводить як приклад "ті труднощі, на які ми наштовхуємося при дослідженні багатьох створінь природи... Якесь особливе по чуття підказує півням, що настав ранок або північ, що й змушує їх співати; якесь почуття вчить курей, які ще не мають ніякого досвіду, боятися яструба; якесь особливе почуття попереджає курча про ворожість до них кішок, але не собак, і змушує їх насторожитися при скрадливих звуках нявкання, але не боятися голосного і сварливого собачого гавкоту; воно вчить ос, мурах і пацюків вибирати завжди найкращий сир і найспілішу грушу, навіть не покуштувавши їх; учить оленя, слона і змію пізнавати певні, цілющі для них трави. Немає такого почуття, що не мало б великої влади і не було б засобом для придбання нескінченної кількості пізнань. Якби ми не сприймали звуків, гармонії, голосу, це створило б неймовірну плутанину в усіх інших наших знаннях. Адже крім безпосередніх показань кожного почуття, ми отримуємо безліч відомостей, висновків про інші предмети шляхом порівняння свідчень одного почуття зі свідченнями іншого Ми встановили яку-небудь істину, спираючись на наші п'ять почуттів і керуючись ними, але, можливо, для достовірного її пізнання, самої її сутності, потрібно було б отримати згоду й сприяння не п'яти, а восьми або десяти почуттів..." Такою заявою Монтень переконує читача, що все живе справді користується якимсь інтуїтивним чуттям, можна сказати, генетично закладеною пам'яттю, що небезпеку несе хижак, власник пазурів або зубів, а спілість фрукта зазвичай визначається колірною гамою або його ароматом. Натомість для нас "чинити відповідно до природи" означає "поводитися відповідно до нашого розуму", наскільки він здатен слідувати за нею і наскільки ми здатні
Loading...

 
 

Цікаве