WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Читаючи Монтеня (пошукова робота) - Реферат

Читаючи Монтеня (пошукова робота) - Реферат


Пошукова робота
Читаючи Монтеня
План
1. Про смерть
2. Людина в природі чи природа в людині
3. Чистота суспільних відносин, або великий розум
4. Головне - людина
5. Скептицизм - за І проти
6. Про місце людини у світобудові
7. Про Бога, віру й безсмертя душі
8. Про закони
Мішель Монтень (1533-1592 pp.) - відомий французький філософ епохи Відродження. Філософські праці Монтеня спираються на сучасну йому філософську літературу й античну спадщину. Монтень увійшов в історію як засновник скептицизму, як продовжувач античного скептицизму Піррона, за словами якого всі скептики є "шукачами". Саме тому на надгробному камені Монтеня вибитий напис: "Він догмати Христа з'єднав зі скептицизмом Піррона". У філософії Монтеня основним є надання людині права на сумнів Під сумнів ставляться догмати релігії, саме християнське поняття Бога, Філософ відкидає релігійне вчення про безсмертя душі й підходить до розуміння свідомості як властивості матерії. На відміну від агностиків, Монтень не заперечує пізнаванності світу. Головним принципом його моралі е переконання в тому, що людина не повинна пасивно очікувати свого щастя, обіцяного їй на небесах, вона вправі прагнути щастя в земному житті.
Найвідомішою роботою Монтеня є "Досліди". У них Монтень продовжує культурні традиції, пов'язані зі стоїцизмом й епікурейством, із якими він познайомився, читаючи твори римського філософа Сенеки й історика Плутарха. Стоїки вчили зневажати страждання, біль і смерть, адже всі ці почуття не можуть переважати над людською мудрістю Вищою за всі людські якості для Сенеки виявляється "чеснота", що може бути лише наслідком постійного й неослабного зусилля волі, і цим вона відрізняється від звичайної, природної доброти. Там, де людині не потрібно докладати зусиль, вступати в боротьбу з пристрастями, там немає "чесноти". Тільки людський розум може перемогти страх смерті й підкорити собі пристрасті. Така інтерпретація ролі розуму, людської волі, життєвої активності спрямована проти підкорення долі, провидінню, фатальній необхідності,
Про смерть
"Філософствувати - означає вчитися вмирати" - так називається один з найцікавіших розділів "Дослідів". Одним з найголовніших благодіянь чесноти за Монтенем є "презирство до смерті; воно надає нашому життю спокою і безтурботності, воно дозволяє смакувати її чисті й мирні радості; коли ж цього немає - отруєними виявляються також усі інші насолоди". Людські біди, страждання, убогість - це ті злигодні, яких зазнає будь-яке людське життя, але в боягузів є своя зброя, що руйнує всі негаразди - смерть. Смерть - це той ворог, від якого не втечеш, не сховаєшся. Чи є вихід, що дозволяє втекти від злигоднів, а не кидатися в обійми смерті? ".. треба навчитися зустрічати її (смерть) грудьми І вступати з нею в єдиноборство. І щоб відняти в неї головний козир, оберімо шлях, прямо протилежний до звичайного. Позбавмо її загадковості, придивімося до неї, привчімося до неї, думаючи про неї частіше, ніж про будь-що інше. Будемо усюди й завжди викликати в собі її образ, і при тому в усіх можливих її образах. Завдяки цьому ми зміцніємо, зробимося більш стійкими". Якщо підходити до такої філософії Монтеня як до установки, то вона створює враження своєрідної релігії. Можливо, вона й була для самого Монтеня релігією? "Невідомо, де чекає нас смерть; так будемо ж очікувати ? усюди. Думати про смерть - означає думати про волю. Хто навчився вмирати, той розучився бути рабом". Можливо, тут звучить логічне пояснення попередніх закликів? "Готовність умерти Рятує нас від будь-якого підпорядкування й примусу... У сутичці між нами і смертю немає місця прикиданню, доводиться говорити начистоту і показати, Нарешті, не приховуючи, що в тебе за душею. Ось чому цей іспит - остаточна перевірка і спробний камінь усього того, що зроблене нами в житті. Цей день - верховний день, суддя всіх інших наших днів. Цей день, як говорить один давній автор, судить усі мої минулі роки. Смерті надам я оцінити плоди моєї діяльності, і тоді стане зрозумілим, чи виходили мої слова тільки з вуст або також із серця"
Монтень у своїх працях не береться давати визначення смерті, він чесно визнає, що не знає, "що вона собою являє і що робиться на тому світі". Він такий самий смертний, як і всі, володіння смерті не підвладні йому, він може лише усвідомлювати її присутність, її неминучість. "Смерть може бути байдужою, а може бути й бажаною. Я намагаюся уникати того, що, як мені відомо, є поганим, - наприклад, кривдити ближнього або не підкорятися тому, хто вищий за тебе, чи то бог, чи людина. Але того, про що я не знаю, добре це чи погано, я не страшуся. Якщо я помру, а ви залишитеся жити, то одні боги знають, кому з нас буде краще. Тому вирішуйте, як вам заманеться". "Рівність є перший крок до справедливості", - говорить Монтень, закликаючи сприймати життя і смерть як належне, адже покоління предків спостерігали сходи й заходи сонця, місяця, появу зірок на небі так само, як спостерігаємо їх ми, слід звільнити місце прийдешнім поколінням, щоб і вони спостерігали усе, що бачили наші предки й ми". Ось у цьому Монтень і бачить рівність. На думку Монтеня, природа вчинила на диво мудро, передбачивши смерть: "Щоб прищепити вам ту помірність, якої я від вас вимагаю, а саме, щоб ви не відверталися від життя і разом з тим не втікали від смерті, я зробила їх напівсолодкими й напівскорботними. Я навіяла Фалесу, першому з ваших мудреців, ту думку, що жити й вмирати - те ж саме. І коли хтось запитав його, чому ж, у такому випадку, він усе-таки не вмирає, він досить мудро відповів: "Саме тому, що це те саме".
Хочеться поставити природне питання: чому ж для людини смерть на війні менш, страшна, ніж смерть удома? Монтень і тут дає відповідь: "Я гадаю, що тут справа в сумних обличчях і застрашливій обстановці, серед яких ми її бачимо і які породжують у нас страх ще більший, ніж сама смерть. Ми ніби вже заживо одягнені в саван і віддані похованню... Милостивою є смерть, яка не дала часу для цих пишних приготувань". Отже, людина страшиться смерті "вдома" тільки через скорботні обличчя й обстановку, яку спостерігають тільки живі.
Деякі можуть сказати, що Монтень песимістичний у своїх поглядах, але скоріше слід вважати його гуманістом, який вважав, що людина не повинна упокорюватися переддолею, Богом, провидінням, вона цілком може відповідати за свої вчинки; Монтеню далекі жертовність, зречення в ім'я потойбічних ідеалів, про які ніхто достеменно нічого не знає: "Презирство до життя - безглузде почуття, тому що в кінцевому рахунку воно - усе, що в нас є, воно - усе наше буття... Життя веде нас за руку... потихеньку й легко, поки не кине в цей жалюгідний стан, змусивши поволі звикнутися з ним. Ось чому Ми не відчуваємо жодних потрясінь, коли настає смерть нашої молодості, що, далебі, за своєю сутністю набагато жорстокіша, ніж кончина ледь жевріючого життя
Loading...

 
 

Цікаве