WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Порівняння цивілізації, формації й культури - Реферат

Порівняння цивілізації, формації й культури - Реферат

власних інтересів не здатне підняти її до справжньої моральності. Звідси випливає, що стати моральним можна лише в тому випадку, якщо людина придушуватиме в собі природне начало і дотримуватиметься-тільки почуття обов'язку. Отже, мораль - область протиприродного. Якщо людина поступається своїми інтересами заради інтересів інших, то це ще не справжня моральність. Відмовляючись від свого егоїзму, людина жертвує на користь егоїзму інших. Так чи інакше, тут переслідується практичний розрахунок, вчинки вибираються й оцінюються з погляду їхньої корисності, придатності для чого-небудь і вигоди для кого-небудь.
Кант відкидає утилітарний дух буржуазного суспільства ft існуючу мораль тверезого розрахунку. Він не проти того, щоб моральні дії чинилися заради людини, але реально існуючий у буржуазному суспільстві індивід не здається йому гідним об'єктом морального подвижництва. Служіння людині Кант розуміє як служіння ідеалові людини. А такого ідеалу він не бачить у реальному житті. Чинити морально, відповідно до Канта, означає виказувати повагу "не до життя, а до чогось зовсім іншого, у порівнянні й зіставленні з чим життя з усіма його задоволеннями не має ніякого значення". Кант не вважає буржуазне суспільство абсолютно справедливим. Адже часто чеснота залишається непоміченою або опиняється в незавидному положенні, а порок залишається безкарним і тріумфує.
Кант згоден із просвітителями в тому, що всі вчинки людини в реальному житті підпорядковані суворій необхідності. Вчиненадія є наслідком певних причин. Але коли так, то мораль знову неможлива. Чи можна засуджувати людину за поганий учинок, якщо він був необхідний і не міг бути іншим? Очевидно, не можна. Так само можна розглядати і чесноту. Ми підходимо до вчинків людей схвально або з осудом, виходячи з припущення, що на той момент кожний з них мав свободу вибору й вільний був діяти так або інакше. Але така воля абсолютно виключається законами природного світу.
Існує наука - аксіологія, - яка оперує філософськими категоріями, що є наукою про цінності. Аксіологія розглядає, наприклад, таке питання: була б природа красивою, якби не було людини? Готової однозначної відповіді немає. Абсурдним є гадати, що до появи розумної істоти на землі незайманої природи не було, не існувало того, що тепер ми називаємо прекрасним. Хоча те, що ми називаємо прекрасним, що сприймаємо як колірну гаму, звук, форму й колір, само по собі не містить ніякої краси, а є лише проявом законів природи. Аксіологія вивчає "протиприродне" у моральних цінностях. Адже, скажімо, здійснення крадіжки, з одного боку, є поганим учинком. Але чим він був викликаний? Тим, що людина, яка вчинила злочин, не доодержала того, чого вона так бажала. У цьому випадку із самого початку були порушені інтереси людини, вона була позбавлена можливості володіти й користуватися необхідним їй предметом. Моральна свідомість виносить учинку вердикт - зло. Аксіологія вивчає й інший бік - що послужило причиною, який корисний ефект був досягнутий учинком? Простіше кажучи, природу морального добра й зла в різні історичні епохи розуміли: прихильники гедоністичної й евдемоністичної етики (Демокрит й Епікур), французькі матеріалісти XVIII ст. й англійські утилітаристи XIX ст.
Супротивники ж такого погляду спростовують її не менш логічними запитаннями: а що, коли власник украденого предмета міг отримати з нього більшу користь, ніж людина, яка незаконно привласнила його собі? Або: якщо вчинок тільки задумувався, але вчинити дію людина не змогла через не залежні від неї причини? - адже тут, із погляду моральності, не кажучи вже про спробу, навіть намір є злом. Тут не враховують наслідок. Якщо основним критерієм моралі вважати корисний результат, то, дотримуючись такої логіки, людина повинна чинити як розважливий ділок у тих випадках, коли їй здадуться вигідними інтереси тих, кого вона захищає.
Англійський філософ Джордж Мур, один із засновників аксіології (XXст.), встановив грубу логічну помилку в традиційних міркуваннях гедоністів і евдемоністів. Якщо насолода або щастя є добром, а добро є щастям, то прагнення до добра й щастя - бажання домогтися того, до чого слід прагнути. Виходить логічне коло: основа добра визначається через добро. Цю помилку Мур назвав "натуралістичною"; вона полягала в тому, що цінність розумілася як природна властивість, тоді як насправді вона була визначена через належне. Цінність, робить висновок Мур, є "неприродна" якість, її не можна вивести з усього того, що ми знаємо про закони сущого.
Звідси видно, що Мур у чомусь має рацію: моральне добро й зло не можуть бути пояснені природознавчою наукою. Це завдання науки суспільної. Але і тут Мур не погоджується, тому що всяка наука є "природною" наукою, вона вивчає те, що є. Добро ж, із погляду аксіолога, - явище унікальне, стосується області належного, тому що ніяка наука не може що-небудь сказати про природу моральної цінності й дати підставу для вирішення моральних проблем. Справжнє осмислення добра й оцінка вчинків не піддаються ніяким логічним умовиводам, під них не можна підвести жодних формул.
Моральні цінності мають вагу й оцінюються завдяки своїй рідкісності й винятковим якостям. Якби в усьому світі перемогло добро над злом, то й добро, як таке, незабаром зникло б. Людина вважає піднесеним те, що є винятковим, тому вартість того або іншого вчинку вона оцінює тим вище, чим рідше він відбувається.
Резюмуючи усе вище сказане, що стосується історії етики, зауважимо, що в залежності від того, у чому вбачалася основа моралі, усі наявні в історії етики вчення можна зарахувати до двох типів. Перший включає теорії, що виводять моральні вимоги з наявної дійсності людського буття - "природи людини", природних потреб або прагнень людей, вроджених почуттів або яких-небудь фактів їхнього життя, розглянутих як самоочевидна позаісторична основа моралі. У теоріях іншого типу основою моралі вважається певне безумовне і поза-історичне начало, зовнішнє буття людини, що може розумітися натуралістично або ідеалістично (вище благо, абсолютна ідея, божественний закон тощо).
Моральна цінність має суспільну природу. Природне походження моралі можна прийняти лише в тому розумінні, що в процесі розвитку людського співтовариства природним шляхом формуються
Loading...

 
 

Цікаве