WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Крито-Мікенська культура (XVст. до н.е.) - Реферат

Крито-Мікенська культура (XVст. до н.е.) - Реферат

спеціально відібраними І навченими юнаками й дівчатами - таврополами. їхнє життя було дуже коротким - у 14-15 років вони віддавали сили в останньому танці, де їхніми партнерами були бики, вирощені в особливих храмових чередах. Таврополи гинули, принесені в жертву хто нічним підземним божествам.
Пізніше палаци, подібні до кносського, були виявлені й вінших місцях Криту. Можна було зробити висновок, що вже з XXII ст. до н. е. на Криті існували ранньокласові держави. Особливої могутності й культурного розквіту критське суспільство досягло в XVIII-XV ст. до н. е.
Розкопки на Криті й у Мікенах показали зв'язок двох культур. Виникло таке поняття, як крито-мікенська культура. Стало зрозуміло, що це була цивілізація епохи бронзи з розвинутим суспільним ладом, з високим рівнем техніки й культури.
У 1952 р. вдалося прочитати й частину знайдених при розкопках документів. Це зробили англійські вчені М. Вентрис і Дж. Чедвік. Виявилося, що вони написані одним Із ранніх діалектів грецької мови. Відкриття цієї писемності склало цілу епоху у вивченні найдавнішої цивілізації Греції, показавши, як багато правди таїлося в легендах і переказах.
Критські міста й палаци були зруйновані в середині II тис. до н. е. у результаті виверження вулкана на острові Санторин в Егейському морі й викликаного ним землетрусу.
Панування в Егейському басейні перейшло до ахейців, які жили в містах-фортецях материкової Греції.
Критської культури не стало, але ще біля трьох сторіч близька їй мікенська культура Існувала на грецькому материку.
Найдавніша римська релігія
Відомості про найдавнішу римську релігію дійшли до наших днів завдяки авторам, що писали про неї або посилалися на неї тоді, коли більшість ранніх її вірувань І настанов була вже забута. Багато чого стало незрозумілим, імена богів, їхні функції, мета й зміст обрядів витлумачувалися під впливом нових греко-римських ідей, підлаштовувалися під нові соціально-політичні потреби і філософські доктрини. Джерела римської релігії погано простежуються в працях великих пантифіків, які в пізніші часи очолювали римський культ. Ці пантифіки часто були відомими юристами, їхнє професійне ставлення до загального духу римського права змушувало цих авторів витлумачувати взаємини людей з богами, порядок звертання до богів у всіх можливих випадках з точки зору юридичної точності й аргументованості. Складені жерцями книги - індигітаменти - суворо регламентували стосунки людей і богів. Пізні християнські автори глузували з релігії римлян, хоча судили про неї тільки з індигітаментів, з яких випливало, що кожним моментом життя людини, кожною стадією зростання й дозрівання зерна відали особливі боги. Однак сучасні дослідження давньоримської релігії вказують на те, що такі надконкретні божества не відігравали особливої ролі в живій народній релігії.
За знайденими написами можна судити, що в давньоримській релігії дійсно була величезна кількість богів. Однак дані, отримані шляхом вивчення написів і приписуваного цареві Нумі календаря з позначенням свят і священнодійств, а також списку жрецьких посад, малозрозумілі, у сучасній науці немає ще єдиного тлумачення цих джерел.
Попередні дослідники найважливішою рисою найдавнішої римської релігії вважали відсутність чіткого уявлення про богів. Наприклад, часто незрозуміле, до якої статі належить те або інше божество, яке ім'я е основним для цього божества, а також те, що різностатеві божества поєднуються в пари, не пов'язані родинними або шлюбними узами. Часто в ранніх джерелах уявлення про божеств змішується з уявленням про невизначені сили, властиві різним предметам і діям - нуміна (numina).
Іноді в релігієзнавстві та в істориків, що вивчають найдавнішу фазу розвитку римського суспільства, зустрічається уявлення про те, що в римлян не було антропоморфізованих богів, зв'язаних між собою якимись стосунками, а отже, не було і міфології. Іноді найдавнішу римську релігію називали полще-монізмом - особливим сприйняттям світу, при якому він уявляється полем дії недиференційованих сил і воль.
Можливо, що поступово з маси нуміна почали виділятися найдавніші боги Ці боги вже мали індивідуальність, набір функцій і атрибутів, зв'язувалися якимись стосунками з іншими богами.
Однак ці теорії згодом були спростовані. Сучасні вчені вказують, що нуміна, які нібито були найдавнішими прообразами богів, не згадуються в найбільш ранніх письмових пам'ятниках, що дійшли до нас, наприклад, у пісні арвальсь-ких братів і саліїв, у формулі оголошення війни, яку промовляв глава колегії, що займалася міжнародними справами, у евокаціо - заклинанні, що закликало божество ворогів перейти на бік римлян, а також у молитві, з якою римський полководець звертався до підземних богів, приносячи себе і вороже військо в жертву заради перемоги римлян. У більш пізніх джерелах слово нуміна могло позначати і саме божество, і поняття божественності, величі, могутності, волю бога, навіть його функції. Тому термін нуміна застосовувався до сенату й імператора, у деяких авторів говориться, що один бог має багато нуміна.
Неясність у тому, до якої статі належить божество, відбилася у звертаннях до нього: "або бог або богиня, або чоловік або жінка". Найдавніше божество пастухів Палес було і жіночого, і чоловічого роду. Ім'я бога часто згадувалося з додаванням наступного звертання: "Бог такий-то, або яким би іншим ім'ям ти не побажав називатися". Часто давні божества ніби подвоюються, згадуються в жіночому і чоловічому роді, наприклад, Фавн і Фавна, Лібер і Лібера, Помона й Помон. Давні автори намагалися пояснити таку незрозумілість тим, що, наприклад, спокутна жертва для припинення землетрусу приноситься богові або богині, тому що невідомо, яке саме божество трясе землю, отже, щоб не помилитися, краще звертатися до всіх відразу. На Кіпрі було зображення бородатої Венери, що поєднувала в собі чоловіче й жіноче начало. Взагалі, гермафродитизм є досить розповсюдженим явищем серед найдавніших людських богів, що часто уявлялися двостатевими.
Божества з невизначеною статтю зустрічалися не тільки в Римі, але це не було результатом неясних уявлень про божество. Скоріше, таке уявлення випливало із загальних для різних народів вірувань. Наприклад, у давніх селянських обрядах, що відносилися до зміни сезону, циклів землеробських робіт, родючості землі, на церемоніях і чоловіки, і жінки, і дівчата, і жінки похилого віку, і одна людина, і пара могли представляти духів дерев, лісу, хліба, весни, зими. У німецьких народів дуже довго зберігався звичай вибирати короля й королеву травня. У деяких сучасних європейських мовах зберігся вираз "саджати місяць травень", що йде

 
 

Цікаве

Загрузка...