WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Художність як естетична категорія - Реферат

Художність як естетична категорія - Реферат

розгляд, що є предметом мистецтва, а й спроба розкрити, які саме перетворення художнього і естетичного змісту в ньому відбуваються. Справді, те, у що мистецтво свято вірило, прагнучи наблизити свій ідеал до цієї віри, а саме - обожнюючи природу в її олюдненому, опоетизованому сприйнятті життя з його загальнолюдськими цінностями і усвідомленням причетності людини до всього сущого - усе це піддане в новому часі докорінному переосмисленню. Якщо мистецтво хоч якимось чином включає в свій предмет не властиві його естетичній сутності позахудожні мотиви та інтереси, то внаслідок цього воно вже не буде справжнім - "чистим мистецтвом".
Ця альтернатива формулювалась і раніше в протиставленні незалежності, що йде від власної природи генія, від прозаїзму повсякдення. І. Кант поділяв мистецтво на два типи: залежне від практичних інтересів ремісництво і справжнє "чисте" мистецтво. Усі ті трансцендентні ознаки, що не виходять з власної сутності художнього образу, ніякого відношення до мистецтва не мають. Не можна повністю заперечити концепцію ні представників так званого чистого мистецтва або мистецтва для мистецтва (XIX ст.), ні судження І. Канта з цього питання як предтечі названої концепції. Правильність її підтверджує досвід усієї історії мистецтва в його найдовершеніших зразках: чим більше у витворі поетичної художності, тим ширшим є осягнення ним істинності й одухотворення в естетичному баченні світу, здатного зняти емпіризм буденності. Але справа не в запереченні чи відреченні як такому, а саме в естетичному запереченні, катарсисі. Вся чеховська проза, драматургія, його, зокрема, нарис "Острів Сахалін" несуть у собі ознаки "чистої" поетичності через високе, одухотворене талантом і стилем мистецтво слова. Хоч, звичайно, і тут знайдеться достатньо приводів для співставлення з суєтністю, людським егоїзмом, смішними рисами характерів, тобто з тим, що може бути скептично названим "згустками життя". Навіть читаючи сторінки своєрідного щоденника І. Буніна "Окаянні дні", неодмінно відчуваєш не лише драму історичних фактів, а й ностальгічний ліризм в духовному потрясінні цього видатного поета і прозаїка російської літератури.
Художні процеси XIX ст. називаються "надто нечистими". Цю думку започаткував відомий іспанський філософ і естетик Хосе Ортега-і-Гассет. За його судженням, розповіді про людські реальності зводилися тоді до мінімуму. Реалістичність мистецтва не є доказом його справжньої художності. "Продукція такого роду,- говориться в одній з головних естетичних праць цього автора,- лише частково є твором мистецтва, художнім об'єктом. Щоб втішитись ним, не потрібна здатність пристосування всієї своєї істоти до головних і виразних якостей, з яких складається естетична сприйнятливість. Досить володіти здатністю звичайного людського сприйняття і дозволити турботам і радощам інших людей, подібно відлунню, відгукнутись у твоєму серці". То ж зрозуміло, робить висновок Хосе Ортега-і-Гассет, чому мистецтво XIX ст. було настільки популярним, адже призначене воно одному рівню мас, їх усередненій однорідності, оскільки воно "не було мистецтвом, а згустком самого життя" 19.
Концепція Ортеги не виходить за межі обговорення проблеми кризисного стану духовної культури, художніх традицій реалістичного мистецтва. Вона потребує, на нашу думку, спеціального висвітлення, як, до речі, і вся філософсько-соціологічна спадщина цього яскравого мислителя XX ст. Звернемо тут увагу на одну з основоположних тез щодо розуміння мистецтва під кутом зору його предметності, тобто зв'язку чи розриву з реальним світом життя та інтересів людини. Характерно, що сам філософ виступав і як теоретик, і як історик мистецтва, написав праці про такі великі постаті в творчості, як Веласкес, Гойя. В деталізації твору мистецтва не задовольняло теоретика те, що в ньому чисту художність ніби руйнувало втручання безпосередньої життєвої реальності. Пропонувалося позбутись її в майбутньому прогресивному мистецтві заради чистої елітарної естетичності.
В цій теорії пізнаються мотиви, ідеї більш ранньої концепції "мистецтва для мистецтва" ("чистого мистецтва"), яка відстоювала повну незалежність мистецтва від суспільного життя, моралі, науки і політики. Термін "мистецтво для мистецтва", що належить французькому філософові В. Кузену, вперше вжитий у 1818р. із часом набув більш широкого значення, внутрішньо співвідносячись з ученням І. Канта про "незацікавленість" естетичного судження, а також з творчістю поета Т. Готьє і групи "Парнас", О. Уайльда та ін. Одне з пояснень цього феномена вбачається у розриві митця з жорстокою дійсністю, тобто у своєрідному "інстинкті" самозбереження мистецтва та його надосяжних для широкого загалу вершин. Історично і соціологічне цю тенденцію пояснити можна. Але є й інший, естетичний бік справи. Діалектика зв'язку тут непроста. Не може митець, скільки б він не запевняв себе й інших, відгородитися від того, що його оточує, уникнути співпереживання світові з його складним переплетінням особистого, загальнолюдського, етнічного тощо.
Ідеї подібної ізоляції утопічні. Мистецтво народжувалось і перебувало в своєму кровному "синкретичному" зв'язку з предметом інтересу родового, класового, етнічного чи загальнолюдського. Але, з іншого боку, "згустками самого життя", про які казав Ортега, має бути реальність не натуралістична, пасивна, а естетично перетворена, символічна.
Що ж до питання несприйняття мистецтва "усередненою" масою, якій нібито байдуже до художньої виключності і самозначущості твору, то це не зовсім так. Бо навіть при всій справедливості думки про необхідність високого елітарного розуміння мистецтва творцем-професіоналом, посвяченим в його глибини, закони і таїну, що лишається за межами доступності кожного, то й це ще не є доказом позбавлення усіх інших поетичного чи якогось іншого обдарування. За переконаннями М. Горького, Б. Брехта та інших митців-гуманістів, кожна людина тією чи іншою мірою художньо обдарована, отже, потенційно здатна нести в собі зустрічну творчість з усім багатством особистісного, лише їй притаманного духовного досвіду. В самому предметі мистецтва присутній потенціал, який ніяк не можна ототожнити з натуралізмом і емпіризмом факту. Над реальним (матеріальним) світом є світ культурно-естетичних відношень, що уосібнюється й конституює себе у своєрідний предмет для мистецтва.
В цьому активному зв'язку реальності і майбутнього передбачуваного твору найвирішальнішим залишається естетично перетворювальний акт в усіх його можливих формах: узагальнення характеру, генералізація почуттів, досягнення гармонії чуттєвості і думки тощо.
Одним із загадкових (водночас вони багато чого пояснюють) явищ у перетвореннях предмета мистецтва є перехід феномена потворного в естетично вартісний зміст. Маємо щодо цього велику літературу -як художню, так і дослідницьку, проте не можна вважати до кінця пізнаним цей трансформаційний процес. Перехід від потворного до задоволення Аристотедь вбачав у художньому пізнанні його і викінченості зображення. За Г. Е. Лессінгом, завдяки істинності і виразності найпотворніше в природі стає прекрасним у мистецтві.
Леонардо да Вінчі в ескізах, об'єднаних під назвою "Сперечання облич", створив саркастичний шедевр на потворність, зло і
Loading...

 
 

Цікаве