WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Художність як естетична категорія - Реферат

Художність як естетична категорія - Реферат


Реферат на тему:
Художність як естетична категорія
Відображувальна сутність мистецтва, аналіз того, яким чином реалізується специфіка і здатність художності виокремити себе з реальної системи буття (природної і суспільної) в самостійну визначеність, спонукають до розгляду теми: що є зміст, форма і предмет відображення. Вслід за розумінням того, що являє собою прообраз як передумова, тобто сама реальність та її естетичне перетворення в мистецтві, необхідно з'ясувати, в який спосіб стає можливою ця якісна зміна. Відокремлена від природного існування, наповнена сенсом і завершена в своїй цілісності структура набуває двомірності статусу - мистецтво як цінність і річ у всезагальніи метасистем) культури і як знак цієї культури, здатний стати еквівалентом упорядкувань та пізнання художньої істини. Мистецтво як річ і знак ("естетичний знак", за терміном Я. Мукар-жовського) має властиві йому, специфічно структуровані, зміст і форму; до числа цих компонентів входить також предмет мистецтва, що за своїм смисловим відтінком має означати нерозривність мистецького твору щодо його змісту і форми з іншими, зовнішніми явищами.
Предмет і зміст у мистецтві настільки бувають схожими між собою, що їх важко розділити. Історія підказує сюжети, події і характери для зображення, де сам факт набуває особливого значення. Фільм М. Ромма "Звичайний фашизм" залишається незаперечним документом, водночас за усіма законами художньо-образної символіки ця кінострічка сповнюється все новим контекстом як метафора засудження зла. Художник іде на натуру і його натреноване око в естетичному баченні картин світу, в їхній цілості схоплює майже невловимі кольори, гармонію і життя природи. Слово вплітається у поетичний твір, залишаючи за собою роль інформативного інструмента, свою чітку смислову окресленість, а тим часом розсуваються в ньому межі вузькості попереднього значення з тим, щоб раптом стати оновленою, полісемантичною художністю і красою. Тому пошук точного слова перетворюється в ліплення зримого образу і картини, стає рухом душевно--го стану. У цьому зв'язку зверніть увагу на таку деталь. Загальновідомо, як Л. Толстой боровся за художність звучання кожного слова, які потім зливалися в єдиний потік повсякденних його спостережень. У щоденнику в період підготовки до написання повісті "Хаджі-Мурат" він розповів про те, скільки було потрачено зусиль в пошуку точної фрази в описуванні того, як джміль серед запашного різнотрав'я, розморившись і вдовольнивши себе, "солодко і в'яло заснув". Чи то буде названо "естетикою слова", як у М. Бахтіна, чи "алхімією слова", за таким своєрідним виразом Яна Парандовського, чи "музикою поезії", за словами Т. С. Еліста,- в усіх випадках маємо зіставлення між собою двох реальностей: тієї, що йде від природи, об'єктивності сущого, і того, що вже буде називатися мистецтвом.
Акцентуючи увагу спочатку на предметові зображення та його перетвореннях, звернемося ще до одного прикладу з літератури. Реальна дійсність, численні її факти забезпечують предметний зміст мистецтва. Це справді так, але слід до цього додати, що також життя, мова і вся інша семантика спілкування не позбавлені символіки, вимог певної ідентичності в культурі та мистецтві. Томас Стернз Еліот вважає, що за будь-яких тенденцій і впливів у літературі діє закон: "Поезія не має права надто далеко відступати від повсякденної мови, якою розмовляємо і яку чуємо". Уточнюючи цю думку, автор говорить про те, що від поета не жадається "відтворення повсякденної мови, але саме звідси він черпає матеріал, витворюючи з навколишніх звуків власну мелодію і гармонію" 16.
Підсумовуючи перші зауваження, можна сказати, що "телескоп" мистецтва (саме так називав пізнання з допомогою мистецтва Л. Толстой) спрямований в космос реального світу і віддзеркалює його найсуттєвіші риси. Предмет мистецтва входить не лише у відтворений в новій його якості зміст, а й у форму.
В літературі з естетики за предмет мистецтва береться здебільшого людина, ширше - людина в її відношенні зі світом. У певному розумінні це так, оскільки й саме мистецтво в його всебічному значенні є витвором людського таланту і розуму. І якщо думку продовжити, то можна дійти висновку, що інститут людинознавства багато відповідей естетичного і морального змісту одержує саме з мистецтва. Через мистецтво значною мірою пізнається прогрес духу, тип психологізму і те, на що здатний геній художності. Та навіть і при визначенні цих очевидних фактів ми так конкретно не дізнаємося, чому ж саме людина є предметом мистецтва. І немає нічого дивного в тому, що закрадаються сумніви щодо цього антропоцентризму. Адже мистецтво первісного суспільства в епоху Верхнього палеоліту переважало зверненням до іншого предмета - майже вся його тематика в наскальних зображеннях анімалістична (зображення тварин). Гармонія сфер музики і космосу становила ідею прекрасного в античній естетиці. В пошуках предмета зображення в середньовічній естетиці домінував "божественний архетип", не кажучи про мусульманський релігійний закон, який взагалі забороняв іконічне зображення, досягаючи абсолюту орнаментних оздоблень мечетей і медресе. Релігійний канон в цьому відношенні сильно позначився на характері мистецтва Сходу. Наслідком доведення до крайньої відмови від будь-якого нагадування про людське в мистецтві стала теорія "дегуманізації мистецтва", "безпредметності". Чого більше - людського чи машинного в зображеннях насмішкуватого Фернана Леже? Людина десь просто загубилася серед технічних гігантів. Що ж, можна тут знайти пояснення в тому, що навіть і за цієї умови присутні ідеї екзистенції в новій цивілізації, у відчуженні або утвердженні в ній все тієї ж головної постаті мистецтва - людини і людства. Додамо до цього комп'ютерну стихію з прогнозуваннями на те, що у майбутньому електронна машина зможе створити музику, поезію, живопис. Виявляється, що й творцеві пропонують поступитися місцем. Що ж тоді є предметом мистецтва?
В О. Потебні є таке визначення: "Мистецтво має своїм предметом природу в найширшому розумінні цього слова, але воно не безпосереднє відображення природи в русі, а певне видозмінення цього відображення. Між твором мистецтва і природою стоїть думка людини, лише за цієї умови мистецтво може бути творчістю" 17. Приєднуючись до цього формулювання в його найзагальніших рисах, необхідно зазначити, що мистецтво живиться, а отже, живе і рухається у своєму поступі, більше традиціями, ніж це простежується ззовні. Якщо взяти найвеличні-ші досягнення в ньому (а саме їх маємо в фарватері неподільної з історією художньої свідомості), то з'ясовується, що для кожного широкомасштабного за своїм змістом твору мистецтва напрацьовані цілі пласти культури. Окрім персоніфікації предмета зображення тут незримо присутня вікова історія духу. То чи не в цій сфері краще було б вбачати реальну присутність предмета мистецтва? Бо якщо зважити на те, що предмет цей не просто переноситься в його завершеному змісті, навіть поза реальністю втіленого художнього образу якпередчуття, то в активній формуючій силі він набуває власної естетично-духовної самозначущості.
Питання про абсолютне відречення від людського в мистецтві потребує ширшого з'ясування. Проте це вже буде не лише подальший
Loading...

 
 

Цікаве