WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Теоретико-методологічне обгрунтування естетичних концепцій XX ст. - Реферат

Теоретико-методологічне обгрунтування естетичних концепцій XX ст. - Реферат

безсиллі" 36. Цей песимістичний висновок ще гостріше звучить по відношенню до інших видів мистецтва, адже література має, на думку Сартра, значно ширше поле діяльності, ніж, скажімо, живопис чи скульптура. Всім іншим, крім літератури, видам мистецтва Сартр відмовляє у "залученості" до подій реального світу. Скульптор чи музикант, живописець чи поет можуть бути відданими свободі на особовому рівні, але як митці вони мають справу з "речовим" матеріалом (колір, звук, камінь, поетичне слово), який "приглушує" ідею свободи.
Ці суперечливі, штучні конструкції Сартра підпорядковувались обгрунтуванню ідеї свободи. Від ранніх праць про творчий потенціал уяви через утвердження естетики як філософії Сартр поступово приходить до концентрації уваги на категорії "свобода", в межах якої відбувається і певне примирення естетичного й етичного аспектів. "Свобода" стає своєрідною серцевиною всієї філософської концепції Сартра: "Свобода - це людська істота, яка виводить своє минуле з гри" ]37. Свобода у Сартра нічим не обумовлена, а є розривом з необхідністю, передбачає незалежність від минулого, а сучасне, вважає Сарт, не є спадковістю минулого, отже, і майбутнє не є логічним продовженням сучасного. Як бачимо, екзистенціалісти розробили досить складну концепцію часу, в якій розподілили "об'єктивний час" і "часовість": "об'єктивний час" це похідне від "часовості", тобто від часу людського існування. Найбільша складність полягає в тому, що людина не усвідомлює цього і "віддається" об'єктивному плинові подій, "жертвує" власною свободою.
Важливе місце в екзистенціалістській естетиці займає позиція Альбера Камю (1913-1960 рр.). Філософські й естетичні ідеї А. Камю пережили складну трансформацію: від ідеї злиття людини з вічноплинною природою, через протиріччя між індивідуалізмом і гуманізмом до визнання хаотичності світу і випадковості людського існування. У світогляді А. Камю звучать мотиви стоїцизму, заклики до бунту людини, яка усвідомлює абсурдність свого буття.
А. Камю цікавить широке коло проблем, пов'язаних із соціальним призначенням мистецтва, психологією художньої творчості.
Констатуючи абсурдність буття, А. Камю водночас не заперечує загальнолюдських цінностей (любов, свобода, солідарність), які дістали найбільш повне і глибоке осмислення в мистецтві. А. Камю намагається розглянути співвідношення між бунтом, революцією і мистецтвом: бунт протистоїть революції, а революція руйнує мистецтво. Така залежність одвічна, адже завдання революції - встановити чіткий порядок, а для мистецтва живильним є бунт - творчий протест проти існуючого чи створюваного. У мистецтві на перший план висуваються поняття "стиль" і "краса". Художник своїми засобами намагається здолати хаотичність і абсурдність світу, надаючи йому у творах "стиль", завдяки якому з суцільної потворності світу вибудовується те, що можна вважати красою. Мистецтво створює "штучний", "ілюзорний" світ, виконуючи функцію компенсації, тобто додає те, чого немає в реальності. У процесі сприймання мистецького твору реалізується тенденція до самопізнання, самовираження, самовдосконалення. Проте людина потрапляє у безвихідь: адже пізнати себе - це означає вмерти. Саме так побудована концепція "Стороннього" - одного з концептуальних літературних творів А. Камю.
Після другої світової війни позиція А. Камю набуває ще більшої суперечливості, ніж у ЗО-40-і роки. У творах "Чума", "Облоговий стан" автор наголошує на етичній функції мистецтва, на необхідності об'єднання людських зусиль в боротьбі проти зла. Водночас зло непереможне:
А. Камю, як учасник Опору, закликає до боротьби з фашизмом - "чумою XX століття". Екзистенціаліст А. Камю переконаний, що чума - це звичайний стан людини, це шлях до смерті.
Неотомістська естетика. Однією із специфічних граней розвитку сучасної західної естетики і мистецтва є створення "ілюзорної дійсності", свідоме проникнення у творчість "нового містицизму". Зв'язок західної філософії з релігією відбувається сьогодні в кількох напрямах. Це передусім теологізація сучасних філософсько-естетичних концепцій. Так, Е. Фромм вважає за необхідне створити нову релігію - для інтелігенції. Інтелектуальний розвиток інтелігенції, вважає вчений, обов'язково веде до нігілізму. Виникає своєрідна залежність: чим вищим є інтелект, ширшим коло інтересів, глибшим значення людини, тим активніше формуються її нігілістичні уявлення. Відомий американський естетик Т. Манро стверджує, що деякі художні методи і принципи мистецтва, зокрема натуралізм, органічно співіснують з релігійною свідомістю, нею і стимулюються. Натхнення митця Манро оцінює як "промінь світла з потойбічного світу", а творчий процес, на його думку, не піддається раціональному аналізові. Аналогічні висловлювання можна зустріти у працях Дж. Сантаяни, П. Фульк'є, Г. Марселя та ін.
Теологізація окремих шкіл сучасної філософії й естетики Заходу обумовлена і значним впливом на їх представників неотомізму - офіційної доктрини католицької церкви. Томізм, який спирався на вчення монаха-домініканця Фоми Аквинського (1225-1274 рр.) користувався особливою популярністю і впливом в епоху середньовіччя. Під тиском матеріалістичної філософії XVII - XVIII ст., наукових досягнень цього періоду він поступово втратив свою популярність. Відродження томізму почалося у другій половині XIX ст., а у 1879 р. модернізована форма його - неотомізм - проголошується офіційною філософією католицької церкви, підтримується Ватіканом.
Первинним неотомісти вважають "божественне", "чисте" буття. Матеріальний світ проголошується вторинним, похідним. Бог визнається першопричиною буття і першоосновою всіх світоглядних установок людини. В основі неотомістської естетики - підкорення мистецтва, митця ідеї служіння Богові, церкві. Мистецтво перетворюється на ілюстратора теологічних доктрин, розвивається в межах певного канону.
Неотомістська естетика, як і інші естетичні концепції, спирається на більш широке за проблематикою філософське бачення світу, властиве неотомізмові. Серед філософських ідей, які вплинули на формування неотомістської естетики, слід виділити ідею про акт і потенції, що лежать в основі онтології неотомізму. Згідно з цією ідеєю процеси виникнення тих чи інших речей або явищ трактуються як актуалізація потенцій. Хоч потенція розглядається в неотомізмі як чисто абстрактна можливість, проте сама постановка питання відкривала можливість трансформації ідеї у дослідження проблем творчих потенцій особи, зокрема у сфері мистецької діяльності. Можливість такої трансформації обумовлюється і загальнофіло-софською концепцією особистості, атрибутами якої в неотомізмі виступають свобода, самосвідомість, здатність до реалізації у духовному акті, творчість і самотворчість. І хоч ці атрибути особистості мають своє ціннісне підтвердження лише у співвідношенні з Богом, естетика все ж таки має можливістьдати власну інтерпретацію цим поняттям і специфіці їх функціонування, принаймні у сфері створення і сприймання релігійного мистецтва.
Кожен твір релігійного мистецтва є втіленням у
Loading...

 
 

Цікаве