WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Теоретико-методологічне обгрунтування естетичних концепцій XX ст. - Реферат

Теоретико-методологічне обгрунтування естетичних концепцій XX ст. - Реферат

естетиці. На початку XX ст. тут були популярними структурно-семіотичні та структурно-функціональні тенденції підходу до аналізу філософсько-естетичної проблематики: Московський лінгвістичний гурток (П. Богатирьов, Р. Якобсон, Г. Шпет), Товариство вивчення поетичної мови (В. Шкловський, Б. Тома-шевський), "Формальна" ("морфологічна") школа (В. Виноградов, В. Журмунський). Російські теоретики зосередили увагу передусім на розробці форми (морфології) твору. Дослідників цікавили мовні системи, які об'єднують слова, а самі слова розглядалися як носії граматичних вражень, як основа для нових формоутворень. Спираючись на розробки 20-х років, частина російських вчених і надалі продовжувала працювати у структурно-семіотичному, структурно-функціональному напрямах на базі Празького лінгвістичного гуртка, який вніс багато важливого і цікавого у зазначену проблематику в період між 1926-1950 роками. Створений відомим чеським мовознавцем Вілемом Матезіусом (один із засновників функціональної лінгвістики) Празький лінгвістичний гурток об'єднав європейських вчених, які поділяли точку зору на те, що мова є передусім системою знаків, яка має соціальний і функціональний характер. Розробляючи естетичну проблематику, Р. Якобсон, П. Богатирьов, Н. Трубецькой та чеський філософ, естетик, літературознавець Ян Мукаржовський зосередили увагу на питаннях співвідношення естетики і літературознавства, естетичної функції і специфіки трансформації її у мовному мистецтві, застосування структурного методу до поезії, прози, поетичного та музичного фольклору.
Екзистенціалістська естетика розроблялася в межах філософії екзистенціалізму (від лат. ехіаіепііа - існування), який почав формуватися на початку XX ст. в російській філософії (Л. Шестов, М. Бердяев), а послідовного викладу концепція існування набула в Німеччині після першої світової війни (М. Хайдеггер, К. Ясперс). У роки другої світової екзистенціалізм став широко популярним у Франції (Жан Поль Сартр, Альбер Камю, Сімона де Бовуар).
У 60-і роки екзистенціалізм знаходить активну підтримку серед філософів Італії, Іспанії і поступово перетворюється на найпопулярнішу серед європейської інтелігенції філософсько-етичну, психолого-естетичну систему поглядів.
Поширенню і широкій популярності екзистенціалізму сприяла, по-перше, певна методологічна, світоглядна, теоретична невизначеність філософії існування. Це давало змогу співіснувати "релігійному" (Бердяев, Шестов, Ясперс, Марсель, Бубер) та "атеїстичному" (Хайдеггер, Сартр, Камю) екзистенціалізмам. Ця ж якість обумовила відносну легкість інтеграції екзистенціалізму з психоаналізом, персоналізмом, теологізмом. По-друге, це - політична альтернативність: Мартін Хайдеггер у 1933 р. після приходу до влади в Німеччині націонал-соціалістів став ректором Фрейбурзького університету, а Жан-Поль Сартр, Альбер Камю - активними учасниками французького Опору, переконаними борцями протії фашизму. По-третє, небайдужим було ставлення до екзистенціалізму широких кіл художньої інтелігенції Європи, яку приваблювала в цій концепції висока оцінка мистецтва, ототожнення його з філософією, а також сама форма викладу теоретичних ідей - романи, притчі, поетичні медитації, художньо-критичні статті, ессеїстика. Для більшості інтелігенції Ж.-П. Сартр та А. Камю були передусім авторами "Нудоти", "Стороннього", "Чуми", "Мух". А М. Хайдеггер здобув популярність своєю моделлю інтерпретації творчості Софокла, Рільке, Тракля; К. Ясперс став відомий блискучим аналізом творчої спадщини Леонардо да Вінчі і Гете, Стріндберга і Ван-Гога.
Екзистенціалістська філософія намагалася осягнути буття як безпосередню, нерозчленовану цілісність об'єкта і суб'єкта. Буття людини (її екзистенція) раціонально не пізнається, а опановується безпосереднім "переживанням". Зрозуміти це переживання можна лише спираючись на художньо-образні засоби, якими користується мистецтво. Переживання набуває особливого значення тому, що екзистенція людини спрямована до "ніщо" і усвідомлює свою кінцевість. Так, М. Хайдеггер, описуючи структури екзистенції, вводить модуси людського існування: страх, передчуття (переважно трагічні), совість та ін.
Перелік і аналіз модусів починається із страху, основою якого є страх передчуття смерті, а продовженням - шлях до самої смерті. Отже, буття людини до смерті є страх. Оперування такими поняттями, як "страх", "смерть", поступово оформлюються в концепції М. Хай-деггера в більш узагальнене поняття - "ніщо". На дослідження саме цих аспектів М. Хайдеггера наштовхує С. Керкегор з його пошуками "екзистенціального мислення", дослідженням "страху", "трепету", а також З. Фрейд із запропонованою ним концепцією страху.
Слід підкреслити, що серед різних модусів людського існування М. Хайдеггер виділяє "піклування", яке розглядається як єдність трьох моментів: "буття-в-світі", "забігання вперед" і "буття-при-внутрішньосвітовому-суттєвому". Для послідовників М. Хайдеггера особливе значення мала ідея "піклування" як "забігання вперед", бо у такому аспекті людське буття "є те, що воно не є", воно постійно "втікає" від себе. Ця ідея дала можливість формувати нове уявлення про час і простір, адже людське буття - це буття, яке саме проектує себе: простір, час, "фізичне" тіло не збігаються з буттям. Сфера людського буття - це історичність.
Загальні ідеї екзистенціалізму стали поштовхом, з одного боку, до розробки естетичної проблематики, з другого,- до естетизації загальнофілософських проблем. Так, Ж.-П. Сартр (1905-1980 рр.) вже у першій своїй теоретичній роботі "Уява" розглядав естетичне сприйняття як досвід свободи свідомості. Естетичне сприйняття завдяки уяві "заперечує" стереотипи бачення світу і дає змогу побачити його у новому аспекті начебто очима "вільної" людини.
У 30-40-і роки Сартр досить категорично відокремлює естетичне від етичного, наголошує на самостійності естетики, пов'язуючи її з глибинними процесами психіки, на відміну від етики, сферою якої, на його думку, є практика. І пізніше в теорії Сартра залишається розподіл людей на два типи - "вільних" і "не-вільних". Тип "вільних" "вибудовується" саме завдяки опануванню естетичним, уявою, а мистецтво, зокрема художня література, реалізує психологію "вільних" людей. Письменник досягає справжнього успіху, ідентифікуючи себе з "вільними/". виступає носієм і творцем їх спрямувань. Якщо письменник талановито описує факти знущання над свободою, зневажання її, це пробуджує свідомість, кличе до боротьби. Література, мистецтво стають "заангажованими", "залученими" навіть у вирішення соціальних, а не тільки художньо-естетичних проблем.
Ж.-П. Сартр виступив з різкою критикою літератури XIX - XX ст., яка була літературою "не-вільних" людей: описуючи негативне, вона, на думку Сартра, не кликала до боротьби, а письменники не змогли подолати протиріччя між належністю до певного суспільства та необхідністю боротьби з ним. Проте, вжепізніше, Сартр сам переживає розчарування у соціально-перетворюючих можливостях літератури: "Я довго приймав перо за ш-па-гу, зараз я переконався у нашому
Loading...

 
 

Цікаве