WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Творчий потенціал людської праці - Реферат

Творчий потенціал людської праці - Реферат


Реферат на тему:
Творчий потенціал людської праці
Спосіб буття людини, що є її родовою ознакою, полягає насамперед у предметно-практичній діяльності, яка опосередковує як біологічну її природу, створюючи специфічну родову людську анатомію, так і найвищі форми психічного та інтелектуального її життя. Іншими словами, сама людина як жива істота, світ матеріальної культури, в якому вона живе, а також внутрішній світ людини - її почуття, розум, здатнісгь до перетворення навколишнього світу зароджуються, розвиваються і змінюються'завдяки суспільно-історичній практиці. Отже, суспільно-історична практика є першопричиною виникнення і розвитку здатності людини до перетворення світу за законами краси, а відтак і до формування у неї власних естетичних ночуттів, смаків та ідеалів. Та якщо ми спробуємо визначити, де, як і в чому проявляється естетична діяльність людини, то виявиться, що в людському бутті немає жодної галузі, сфери, яка була б позбавлена такої діяльності. Інша справа, що естетична діяльність може реалізуватись як самоцінна, самодостатня, а може бути лише моментом, нехай і сутнісним, інших форм діяльності.
Принцип практики, закладений в розуміння природи людини та всіх суспільних явищ, дав змогу розглядати естетичну діяльність як історичну бутність, що змінюється відповідно до змін усього комплексу суспільно-історичних умов життєдіяльності людини та суспільства. Тобто естетична діяльність в різні історичні епохи існує в різних формах, вона по-різному реалізовувалась в загальній діяльності людей, що і є наслідком неоднакових досягнень в історії світової культури.
На перший погляд здається доцільним почати розгляд естетичної діяльності з тієї форми, де естетичний компонент є домінуючим, де іншого застосування, крім естетичної насолоди, предмет не має. Саме такою формою естетичної діяльності є мистецтво. Проте такий підхід навряд чи дасть змогу виявити закономірність виділення естетичної діяльності зі сфери практики, він також утруднить розуміння зміни стану мистецтва в різні історичні епохи, позбавить можливості розібратися в сучасному стані взаємовідносин мистецтва і праці. Тому ми знайомитимемося з основними формами естетичної діяльності з погляду їхнього генезису, тобто історії становлення. Генетичний зв'язок мистецтва, цієї найбільш розвиненої форми естетичної діяльності, з працею протягом значного періоду історичного суспільного розвитку не виявлявся та і не міг виявитись, тбму що безпосередньо продуктивна праця була фізичною, мистецтво ж - переважно працею духовною, що незалежна від матеріальних потреб і здійснюється як вільна гра людських здібностей, як насолода.
Успіхи продуктивної праці людства, особливо у новітній час, поступово затверджували матеріалістичний погляд щодо розуміння причин та рушійних сил еволюційного розвитку людства. Саме матеріалістичне розуміння історії дало змогу оцінити роль продуктивної праці в становленні різних форм діяльності, які, на перший погляд, прямо протилежні їй за метою і результатами. Як же в такому разі продуктивна праця породжує естетичну практику і як у самій продуктивній праці реалізується естетична потреба людини?
Праця - це насамперед процес, що відбувається між людиною і природою, в ході якого перша формує другу у відповідності зі своїми потребами. Цей процес опосередкований метою, до якої прагне людина. Форма створених нею предметів і процесів має суспільний зміст і суспільну цінність, бо в ній закріплено наочний досвід людини, її потреби, уподобання, а також спосіб життя як суспільної істоти, тобто родову ознаку людства. Та оскільки творення опосередковане пізнанням природи і її законів, то цілком логічно, що форма є також законом буття речі, предмета культури як єдності природного матеріалу і суспільного змісту. Таким чином, оформлена людиною частина природи - культура володіє особливим змістом, особливою цінністю для людини, вона є законом її суспільного життя.
Між сутністю речі, тобто законом її суспільного існування, і формою створюється глибокий взаємозв'язок: довершеність форми дає змогу найбільш відповідно представляти, робити наочною її суспільну сутність. Тому пошук і створення довершеної форми є естетичним моментом будь-якої форми людської діяльності. А здатність людини знайти, створити для речі або процесу найбільш довершену форму, яка б враховувала, з одного боку, закон існування природного, використовуваного в праці матеріалу, а з другого - закон суспільного існування створеної речі - це і є здібністю творити "за законами краси", що властиве лише людському роду. Саме цим пояснюється і особлива цінність естетичного для людини, її вічного потягу до прекрасного в житті.
Серед найпоширеніших в естетиці є уявлення про природу як джерело естетичних потреб і здібностей людини. Не відкидаючи зовсім такого уявлення, слід вказати на його неоднозначність. Складність розуміння впливу природи на естетичні здібності людини полягає в тому, що тут не знаходимо пояснення, чому людина стала спроможною виявити в природі прекрасне, звідки в неї з'явилися критерії краси і чому вона почала орієнтуватися на неї в своїй діяльності. Адже в природі немає нічого зайвого та ще й такого, що не мало б природних передумов існування, немає і потворного, тобто всього того, що людина сприймає як протилежність прекрасного. А якщо врахувати, що на початкових етапах людської історії природа у багатьох її проявах була незрозумілою і ворожою людині, протистояла їй як могутня сила, як хаос велетенських стихій, перед якими людина безпорадно пасувала, то стає цілком зрозуміло, що естетичне відношення до природи є більш пізнім культурним надбанням. Немає сумніву, що зароджувалось воно лише в межах оволодіння людиною природними силами в сфері матеріальної практики та спроб доповнити її суто духовним оволодінням за допомогою переносу на сили природи більш зрозумілих людині суспільних явищ і відносин. Такий спосіб має назву атропоморфізму. Найяскравішим його прикладом є міфологія - історично перша форма суспільної свідомості, за допомогою якої людина духовно опановує навколишній світ, формує загальне уявлення про нього, а також його взаємовідносини з людиною.
Наділяючи природні сили людською сутністю, а згодом і людським виглядом, тобто здатністю діяти у відповідності з визначеною метою, а також спираючись в цій її дії на індивідуальну волю, люди в своїй свідомості впорядковували навколишній світ і космос в гармонійне, відповідне людині середовище життя. Не розуміючи сутності природних явищ, людина .наділяла їх законами людського співжиття, де все зрозуміліше, а головне - вимірюється власними потребами і можливостями. Ось чому впорядкованість, гармонійність, відповідність усвідомлюються як
Loading...

 
 

Цікаве