WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Сприйняття мистецтва - Реферат

Сприйняття мистецтва - Реферат

не абстраговано, поза культурно-історичними та ситуаційними умовами. Ними є ціла епоха, соціальні інтереси, традиція і зміни культурно-стильових, ціннісних відношень. Сприйняття мистецтва історично зумовлене, як і саме світобачення індивіда. Ми вже не кажемо про якісні зміни - в них можуть бути як втрати, так і здобутки.
Поняття культурно-історичного контексту включає широку гаму зовнішнього впливу і детермінацій, що виходять за межі лише психологічного, замкнутого в собі гештальтного зв'язку, більше того - цей безпосередньо індивідуальний досвід, весь колорит самопочуттів і само-усвідомлень у сприйнятті мистецтва зобов'язаний не лише ідеальним, так би мовити, позачасовим цінностям, властивим даному конкретному мистецькому явищу, а й усій тій атмосфері, видимій чи невидимій аурі, в якій живе суспільство. В наелектризованості духу, соціальної напруги і передчуттів художня ідея спалахує яскравіше, перебираючи на себе функцію озвучейня притамованого голосу у глибині психології мас.
Андре Мальро, визначаючи зміну в сприйнятті мистецтва, вживав такі терміни, як "метаморфози" і "подвійний час". Мистецтво справді живе у кількох часових вимірах - передусім у минулому, до якого належить час його утворення і з яким не можна не рахуватися, і в сучасному, який постійно диктує свої правила сприйняття. Сучасний твір, зауважує А. Мальро, якщо йому судилося довге життя, також слугуватиме цьому подвійному часові мистецтва: нашій і майбутній епохам. Метаморфози, яких зазнає мистецтво минулого, залежать від змісту сприймання. Бачене нами в Парфеноні належить йому. Але чи бачив усе це тими очима, що й ми, Фідій? У різні епохи мистецтво сприймалося по-різному-тут присутня і мова творця, і все те, що приносить з собою кожен новий час. "Пікассо захоплювався Гойєю інакше, ніж Бодлер, інакше, ніж Віктор Гюго, інакше, ніж сам Гойя".
Важливо відзначити таку особливість; при зміні стилів і в самому житті відбувається зміна ціннісних відношень. Якщо врахувати інтенсивність усіх тих змін, що мають місце в суспільстві XX ст. стосовно духовного переосмислення попереднього історичного досвіду, включаючи художній і самий спосіб художньо-образного мислення, то необхідно усвідомити одну з найвідмітніших в цих змінах рис - надзвичайну ускладненість взаємозв'язку на перехресті культур - минулої і сучасної, або тієї, що перебуває у своєму становленні. А тому сприйняття мистецтва не можна розглядати якось відокремлено від контексту усієї історії та її конкретних віх. Очевидно, тут не потрібно покладатися на волю стихії і випадковості, а надавати належне тому, що є новітнім і творить свій "прорин", без чого не можливий прогрес культури. Водночас у практиці художнього життя і самоусвідомлення суспільства на кожному кроці ми переконуємося у тому, як входять мистецькі цінності різноманітним своїм способом у змінюваність суспільних відносин і діяльності. Класичне образотворче мистецтво, архітектура, література, драма, музика, балет і опера, зрештою, міфологічні ідеї і персонажі, фольклор - усі ці види і жанри, духовно-культурні надбання стають об'єктом вивчення в оригіналах, творчого переосмислення, а відтак і відповідного сприймання. Не можна спрощувати розуміння глибини і складності проблеми ставлення до класики, яка увібрала в себе найвищі досягнення людського духу і таланту, що мають неперехідний зміст. Не слід, крім того, легковажити і в розумінні особливостей художньої мови й характеру самовияву в мистецтві, в осягненні культурно-творчих зв'язків.
З іншого боку, потрібно .безперервно оновлювати бачення світу в його нових проявах, ритмах, кольорах, бачення, що вступає у протиріччя з попередніми досвідними звичками і прихильностями. Знайти критерій зв'язку або взаємовиключення, зберегти і розвинути в собі художній імпульс до того, що має живлющу силу єдності коренів і крон культури - це найскладніше і найважливіше в освоєнні реципієнтом світових мистецьких надбань.
Складним і нелегким є входження в адекватність усієї структури художньої семантики того чи іншого часу. В цьому зв'язку для мистецтва важливим є і те, наскільки можна вберегти від посягання (чи, можливо, знецінення) не лише художніх, а й моральних вартостей у ньому. А що така парадоксальність не викликає сумнівів, свідчить хоча б те, що класичне мистецтво з його неперехідними цінностями-ідеалами залишається морально (й матеріально, звичайно) незахищеним під зливою ринкового мистецтва і відповідних інтересів. Якось відомий французький письменник Франсуа Моріак зауважив, що муки совісті і прокляття расінівської Федри (йдеться про трагедію Ж. Расіна "Федра" за античним сюжетом, написану в 1677 р.) сучасникові здаватимуться просто дивними, тому що різко, як він висловився, "змінилися правила гри, навіть у коханні" 37.1 це ще є одним підтвердженням того, що сприймання мистецтва - не просто констатація факту його фізичної присутності. В цьому процесі і справді відбуваються значні часові метаморфози. На щастя, велике мистецтво відповідає на виклик часові невичерпністю власної духовної скарбниці.
Саме тепер з'явленням своїм архітектура в її класичних зразках, попри всю змінюваність засобів її виразності, продовжує викликати почуття захоплення, більше того - своєрідно вступає у синтез з новим баченням і сприйняттям гармонії простору. І в цьому поєднанні - також некінечність. Знання про ті чи інші стилі не виключає таємничості вічного прагнення до гармонії буття, що саме по собі служить естетичним стимулом споглядання. Протягом століть продовжує викликати здивування і захоплення "Мона Ліза"Леонардо да Вінчі, про яку писав сучасник художника Джордже Вазарі, вражаючись чарівною посмішкою, яка "грає на цьому обличчі, і здається, що воно - творіння Неба, а не рук людських".
Нерідко тепер висловлюється думка, що настав час звільнитися від заангажованості, традиційного соціологізму, надаючи можливість розкритись естетично довершеній самоцінності у творчості і сприйнятті мистецтва. Але ж справа у тому, що саме таким чином можна взагалі дійти до непоправних художніх втрат, вдаючись до редукціоніз-му і спрощень на догоду тимчасовій і минущій вигоді чи навіть сенсаційності. Між тим, справжнє мистецтво не дозволяє собі "гри в бісер" (Г. Гессе), позбавленої культурного загальнолюдського сенсу.
Прийнято вважати, що найвищим і найдосконалішим є саме той рівень спілкування і сприйняття, коли реципієнт, так би мовити, залишається з мистецтвом наодинці, без будь-яких опосередкованостей, тим більше політичного забарвлення. Але за рідкісним винятком мистецтво (у прихованій або ж невимушеній, відвертій формі) несло в собі й продовжує нести соціально-культурний, історичний контекст. Воно покликане саме до створення історичної присутності, даючи нам образ реальності в такій її повноті, яка здатна викликати співпереживання, емпатію, схвильованість думки. Шлях до цього досить непростий, він начебто вистелений тернами власного громадянського сумління. Бо й справді., відсторонено споглядальне чекання від мистецтва лише розваг, втіхи та обслуги приводить до різкого падіння його споконвічного призначення - нести колосальну духовну енергію, бути. виміром творчого генія й естетичної соборності.
Що ж до співвідношення етнічного, національного та загальнолюдського у сприйнятті мистецтва, то тут слід зазначити, що саме етнічні й національні ознаки становлять той незаперечний міцний грунт культурно-історичного контексту, в якому сприймається мистецтво. Звичайно, можна хизуватися своєю етнічною і
Loading...

 
 

Цікаве